Видання «Rzeczpospolita» пише про очікування Німеччини, яка зараз керує роботою ЄС, щоб посли країн Євроспільноти обговорили питання координації обмежень, введених для осіб, які подорожують у Шенгенській зоні. Адже, як читаємо, повертається безлад: держави вводять обмеження – наприклад, заборону в’їзду, обов’язок карантину або проведення тестів – на основі різних епідеміологічних критеріїв. А іноді навіть їх не враховують. Брюссель планує найближчими днями підготувати рекомендації в цій справі, які мала б ухвалити Рада ЄС (тобто міністри країн ЄС). «Ми запропонуємо спільні критерії оцінки епідеміологічного ризику, спільний колірний код та спільні правила повернення з ризикованих районів – як тестування та карантин», – заявив представник Європейської комісії Крістіан Віґанд. За його словами, «обмеження повинні бути скоординованими, прозорими, пропорційними та недискримінаційними».
Брюссель не може наказати державам-членам застосовувати певні критерії, позаяк це вони відповідають за епідеміологічну безпеку громадян. Але є сподівання, що всі визнають спільні принципи корисними. Проте, ЄС може заборонити дискримінацію за національною ознакою. Саме в цьому звинувачено Угорщину, яка 1 вересня закрила свої кордони для іноземців, крім поляків, чехів та словаків. Угорщина – це крайній випадок, тому що рішення прийняла виключно з політичних мотивів, залишаючи відкритими кордони для партнерів з Вишеградської групи. Інші приймають рішення на основі наукових даних, але проблема в тому, що враховують різні показники. Перша різниця полягає в тому, чи аналіз стосується країн, чи регіонів. Наприклад, Польща оцінює ризик для всієї країни, а Бельгія проводить аналіз на регіональному рівні. І, наприклад, коли хтось прибуває з Парижа (позначеного червоним кольором), повинен пройти 14 днів карантину, коли хтось повертається з Провансу (червоний колір), повинен бути уважним, а коли з Па-де-Кале (зелений колір), може бути спокійним. Цікаво, що система кольорів у Франції не ідентична тій, яку використовує Бельгія та деякі інші країни.
І тут з’являється друга проблема: при оцінці епідеміологічного ризику країни посилаються на дані цього самого Європейського центру профілактики та контролю захворюваності, але вибирають з них різні показники. Для одних важливою є кількість нових випадків, для інших – спалахи захворювання, ще інші аналізують поширеність тестування. Нарешті, третьою проблемою є застосовані обмеження. В одних країнах вимагають пред’явити негативний результат тесту, в інших – пройти карантин тощо.
Н.Б.