Вона стала королевою певною мірою випадково, точніше завдяки любові, якій її дядько Едуард VIII віддав перевагу перед пишністю корони. Коли в 1936 році він вирішив жити з двічі розлученою американкою Волліс Сімпсон, він був змушений зректися престолу. Такі правила діяли в набагато більш консервативному суспільстві Великобританії, ніж сьогодні.
Першу, і неабияку, спробу майбутньої ролі, Лілібет, як її тоді звали, пережила вже через три роки. Після початку війни її батько Георг VI відхилив пропозицію евакуювати садибу до Канади й залишився у Великій Британії до звільнення. У той час його дочка служила в допоміжних військах армії і в перших своїх публічних появах підбадьорювала солдатів.
«Вона стала королевою ще в 1952 році через передчасну смерть свого батька, серцевий напад якого був пов'язаний зі стресом від війни. Звістка про цю трагедію застала її в Кенії, куди вона приїхала в рамках турне по імперії. Церемонія коронації за участю принца Філіпа, який розділив з нею 74 роки життя, виявилася першою подією, за якою завдяки телебаченню слідкувала світова громадськість», - пише видання.
Але Єлизавета, ймовірно, не могла тоді усвідомити, що це лише початок технологічної революції, яка поступово стане величезним викликом для самої королівської родини. Подружжя Віндзорів, за яким постійно стежить у бульварній пресі, а потім і в соціальних мережах, стало жертвою багатьох скандалів, від смерті принцеси Діани в 1997 році до відходу принца Гаррі з родини та стосунків із сексуальним злочинцем Джеффрі Епштейном, сином принца Ендрю. Але навіть тоді Єлизавета II, завдяки своєму бездоганному моральному ставленню і серйозності у виконанні своїх обов'язків, завжди рятувала монархію.
«Королівство, яким вона спочатку стала правити, мало спільного з тим, яке ми знаємо сьогодні. Щоправда, Індія, «алмаз» британської могутності, вже звільнилася від імперії, але їй ще належало кілька десятків країн, переважно Африки та Карибського басейну. Проте вже на четвертому році правління Єлизавети ІІ їй довелося зіткнутися з надзвичайним приниженням Лондона, який фактично поклав край його імперським амбіціям: невдала висадка (разом з Францією) на захист Суецького каналу, який вирішив націоналізувати єгипетського лідера Гамаля Насера. Однак Мейс-Арчер-Міллс зазначає, що геніальна ідея Єлизавети II полягала в тому, щоб зберегти британський вплив в імперії шляхом створення Співдружності Націй.
Приєднання Великої Британії до ЄЕС, яке пізніше стало Союзом, у 1973 році стало ще одним поворотом в історії країни, коли Єлизаветі II довелося жити з нацією. Перша країна, яка не зазнала поразки під час Другої світової війни, увійшла до об'єднаної Європи. Монархиня завжди нагадувала підданим про свій характер. І хоча її позиція щодо Brexit так і не була остаточно розкрита, факт залишається фактом, що саме ця унікальність зрештою призвела до виходу країни з ЄС», - пише Rzeczpospolita.
Вона співпрацювала з 14 прем'єрами. Але саме з Маргарет Тетчер у неї були найскладніші стосунки, також коли справа дійшла до виключення Південної Африки зі Співдружності у зв’язку з апартеїдом і війною на захист Фолклендських островів.
Також саме вона познайомила британців зі світом, який вийшов із закінчення холодної війни, в т.ч. першим візитом британського монарха до Китаю. Прихильниця екуменізму, вона зуміла наблизити англіканську церкву до католицької, але більше за Бенедикта XVI, ніж за Івана Павла II.
Rzeczpospolita пише, що королева Єлизавета ІІ пішла з життя у надзвичайно важкий для королівства час.
«Через Brexit, пандемію та наслідки війни в Україні королівство впадає у дедалі більшу кризу, а сепаратистські настрої живі не лише в Шотландії, а й у Північній Ірландії. Однак у ці неспокійні часи монархія залишається надзвичайно популярною».
Rzeczpospolita / В.Г.