13 травня у Польщі вручили Grand Press Photo – найпрестижніші нагороди для професійних фотографів, котрі займаються документальною фотографією. Цього року Загальнопольський конкурс прес-фотографії відбувся вшістнадцяте, урочистість нагородження пройшла — через епідемію коронавірусу — в режимі онлайн.
Автором «Фотографії року» став Яцек Шидловський з газети «Dziennik Wschodni», на його роботі бачимо лікарку в захисному костюмі, яка сидить в наметі для пацієнтів з підозрою COVID-19.
Серед нагороджених робіт є теж український акцент. Я маю на увазі фоторепортаж, присвячений українському музикантові Саші Булю.
На зв’язку з нашою студією — польський фотограф Бартломєй Буш, автор фоторепортажу, котрий переміг в конкурсі Grand Press Photo в категорії «Люди». Передусім вітаю Вас з перемогою! На восьми фотографіях ми бачимо українського музиканта, композитора, автора пісень у жанрі кантрі Сашу Буля (Sasha Boole). Це різні ситуації — і концерти, і моменти усамітнення. Розкажіть, як почалася ваша співпраця, ваше знайомство.
– Ми почали свою пригоду, своє знайомство у першій половині 2016 року, а перша зустріч була нетиповою — ми познаймилися у в’язниці, де Саша грав концерт. Він тоді починав свою трасу саме від концерту у в’язниці в Ґлоґові. Зрештою, дві перші фотографії з нагородженого фоторепортажу я зробив у цьому закладі позбавлення волі. Початковий план був такий, щоби зробити кілька фотографій з концертного турне одного з музикантів музичного агентства «Borówka Music», менеджера котрого я знаю з дитинства. Але я дуже швидко став фаном музики Саші Буля, а також його самого як особистості. Саша — це дуже творча і чудова, відкрита людина. Це вплинуло на моє рішення зробити великий проєкт, який розповідатиме про життя музиканта. Так це триває до сьогоднішнього дня, і мені дуже важко припинити фотографувати. Насправді, я би хотів, щоби цей проєкт тривав у нескінченність.
Тобто фотопроєкт, головним героєм якого є Саша Буль, продовжується.
– Маємо сміливий план, який, безперечно, втілимо в життя. Хочемо цей проєкт завершити книжкою, щоби це була авторська книжка, котра мінімально словом, а максимально зображенням розповідатиме про Сашу, про його творчість. Можливо, до книжки буде долучено диск з його музикою.
Фоторепортаж Бартломєя Буша про українського музиканта Сашу Буля переміг в категорії "Люди" конкурсу Grand Press Photo
Знаю, що одна з фотографій, на якій Саша Буль виступає перед в’язнями, настільки сподобалася голові журі, що він вирішив повісити її у себе вдома.
– Так. До мене подзвонила колега зі щомісячного видання «Press», яке є організатором конкурсу Grand Press Photo, і розповіла, як вигладало засідання журі, що усі члени журі прийняли цей фоторепортаж дуже позитично і тепло, що він викликав радість. Це дуже приємна інформація. Вона теж сказала, що голова журі відзначив другу фотографію, на якій видно тільки трішки Сашу, котрий грає, а головним героєм фотографії є в’язні. Я стояв за Сашею і так зробив це фото. То був початок концерту, він був досить складним, оскільки Саша ще мав здобути довіру глядачів. Вони зовсім по-іншому виглядали на кінець цього концерту, який, до речі, публіці дуже сподобався, а під час останньої пісні глядачі навіть плескали в долоні в такт музики. Натомість на самому початку цього виступу вираз їхніх облич свідчив про те, що може бути не дуже весело. І на цьому фото зафіксовано власне цей настрій початку концерту, понурий, посуплений. Саме ця фотографія найбільше сподобалася голові журі Пітерові Тен Гупену (Pieter ten Hoopen), він сказав, що дуже би хотів повісити цю фотографію у себе вдома.
Саша Буль має фантастичний контакт з публікою, він чудово відчуває людей. Я це бачила на його концертах.
– Так. Я мав цю радість і приємність супроводжувати Сашу на понад ста концертах, мені навіть важко вказати точну їх кількість. Це були дуже різні виступи, у різноманітних місях. Саша Буль має свідому публіку, яка знає, яку музику він виконує, вона добре знайома з його творчістю. Ці концерти, однак, ще більше заохочують людей слухати Сашу — він, крім того, що талановитий музикант, то ще й обдарований шоумен. Ці його розповіді поміж піснями зачерпнуті зі справжнього, реального життя, він розповідає про те, що або хто надихнув його до написання цієї пісні. Це все робить його винятковим артистом.
Серед фотографій у Вашому репортажі знайдемо дуже особисті, інтимні знімки — Саша Буль, який купається в річці або лежить у готельному ліжку... Зрештою, ці всі роботи насичені камерною атмосфтерою. Чи важко було увійти в особистий світ Вашого героя?
– Часом фотографувати якогось митця, артиста — дуже важко, тому що він недоступний. А часом — зовсім навпаки, як у випадку Саші. Він — надзвичайно відкрита, толерантна людина. На самому початку він мені сказав: «Слухай, старий, роби все, що хочеш». Я зі свого боку намагався бути якомога менш помітним. І мені дуже приємно було колись почути від Саші, що насправді багато фотографів йому робили знімки під час концертів, але мене він не зауважував, я не був для нього тягарем ані під час концертів, ані поза ними, коли він або відпочивав після виступів, або до них готувався. Коли я йому показував фотографії, він часто дивувався — мовляв, коли ти зробив цю фотку? Гадаю, що в цьому і є увесь секрет успіху — мій герой дозволив увійти в його приватний, інтимний світ. Він відчув, що я у своєму фотографуванні не нахабний, і довірився мені. У кожній розповіді, фотографічній або музичній, ключем успіху є щирість та довіра. А ми довіряли один одному.
Фоторепортаж Бартломєя Буша про українського музиканта Сашу Буля переміг в категорії "Люди" конкурсу Grand Press Photo
Я вважаю, що довіра героїв, яких ми фотографуємо, — не має значення, яка це історія і хто наш герой — довіра до фотографа є найваливішою. Якщо герой нам не довірятиме, то я, як фотограф, не подолаю бар’єру природної поведінки, натуральної, невдаваної. А йдеться про те, щоби мій герой перестав мене помічати, зважати на мене, перестав думати про те, що його зараз фотографують. А такої невдаваності, природності не можна досягнути без довіри.
Ви супроводжуєте Сашу Буля в його європейських турне, а чи Ви бували у свого героя вдома, у Чернівцях?
– Так, я відвідав Сашу в 2017 році, коли він записував свій третій альбом (Golden Tooth – ред.). Тоді я мав велику приємність гостювати в нього в Чернівцях. Це був фантастичний час, тому що я відкрив для себе абсолютно нову тему — буковинську Маланку. Один із колег Саші походив з села (Красна – ред.), де відбуваються Маланки. Я поїхав подивитися обряд, і з цього вийшов фоторепортаж для журналу «National Geographic Polska». То був дуже радісний і щасливий час, оскільки я міг спостерігати за Сашею в його рідному місті, міг фотографівувати, коли він компонував і записував альбом.
Фоторепортаж Бартломєя Буша про українського музиканта Сашу Буля переміг в категорії "Люди" конкурсу Grand Press Photo
Ваш фоторепортаж про Сашу Буля має чорно-білу гаму кольорів. Але Ви не працюєте тільки в чорно-білій фотографії.
– Я взагалі люблю чорно-білу фотографію. Але з другого боку, я проти того, щоби кожне фото було чорно-біле. Наприклад, я не уявляю собі чорно-білих фотографій Маланки. Це настільки гарний обряд, що він промовляє, аж кричить кольорами. У випадку Саші, то варто зауважити, що чорно-біле фото спрощує візуальне повідомлення. Але найголовніший привід, чому фотографії в цьому документальному проєкті чорно-білі, — музика Саші. З одного боку, вона кольорова, барвиста, але часто в ній, власне, домінує чорний. Його музика часто розповідає про смерть, а її ноти – тьмяні, понурі. Про це добре розповідає чорно-біла фотографія. Нещодавно один журнал мені запропонував публікацію цих фотографій із Сашею, але вони поставили умову, щоби це були кольорові світлини. Я не погодився — волію їх взагалі не публікувати, ніж публікувати в кольорі.
Фоторепортаж Бартломєя Буша про українського музиканта Сашу Буля переміг в категорії "Люди" конкурсу Grand Press Photo
Україна — цей напрямок для Вас не новий.
– Перед тим, як я познайомився із Сашею, я фотографував в Україні війну. Це був злам 2014-2015 років, а згодом — ще у 2015 році. Я об’їхав практично увесь фронт, від найбільш медійних місць, як Донецький аеропорт, вщерть знищений згодом, і до Дебальцевого. Але після цього я хотів трішки відпочити, зробити якйсь позитивний проєкт. А потім ми зустрілися із Сашею Булем.
Під час першої поїздки, а це було одразу після Різдва, 26 грудня, я супроводжував бійців добровольчого батальйону «Дніпро-1» під Донецьким летовищем. Ми багато їздили по селах, розмовляли з людьми, котрі не змогли виїхати з цих сіл. Найгірша ситуація стосується людей, котрі не хочуть цієї війни, але не мають на неї жодного впливу: війна просто є і триває там, де вони живуть.
Для мене важливо, щоби така тема як війна не була непоміченою. Де б ця війна не відбувалася, найбільш вразливими є люди, які живуть на цій землі, і треба розповідати про їхнє страждання. Хтось сказав, що одна фотографія може змінити світ. Колись так було, у сьогоднішні часи із цим трішки важче, оскільки люди втрачають вразливість на чиєсь страждання. ЗМІ нас буквально засипають кадрами про страждання з усього світу.
А Ви вірите в те, що фотогафія може змінити світ?
– І так, і ні. Зрештою, є приклади того, як одна фоторгафія вплинула на історію. Я маю на увазі фотографію Ніка Ута (Nick Ut, «Жах війни», її теж називають «Напалм у В’єтнамі» – ред.). На ній бачимо переляканих дітей. Це фото справді вплинуло на пришвидшення процесу завершення війни у В’єтнамі. Таких фотографій в історії людства є кілька. Натомість нині, я думаю, що навіть коли одна фотографія змінить спосіб людей дивитися на світ або підштовхне якусь групу людей змінювати світ на краще, то це вже успіх. Гадаю, що фотографія може змінити світ, можливо, не в глобальному масштабі, а в локальному. І тому я вірю, що так, фотографія може змінювати світ. Це теж показує, наскільки важливою є праця фотографа, документаліста, хоча це важка професія.
Запрошуємо послухати звукову версію передачі в доданому файлі
Яна Стемпнєвич
Вибрані фотографії походять із фоторепортажу Бартломєя Буша, лауреата І місця в категорії «Люди» конкурсу Grand Press Photo/ Materiały prasowe Grand Press Photo