Починаючи з 29 квітня 2009 року Балетна трупа Великого театру Національної опери у Варшаві працює як автономна одиниця під назвою Польський національний балет. Від самого початку, тобто вже одинадцять років, Польським національним балетом керує хореограф Кшиштоф Пастор, сьогоднішній гість Польського радіо.
Часто у різних інтерв’ю Ви наголошуєте, що історія Польського національного балету сягає далі, ніж 2009 рік.
- Я люблю наголошувати, що коріння Польського національного балету сягає часів польського короля Станіслава Авґуста Понятовського. За цей час в історії цього балету були моменти злетів, і менш вдалої діяльності. У всякому разі, це один із найстарших балетів у Європі, з чудовими артистами, хореографами, керівниками, яких він мав упродовж своєї історії.
У приміщенні Великого театру у Варшаві Польський національний балет почав діяти у 1833 році. Але початки балету в Польщі сягають ще правління Владислава IV Вази, коли на королівському дворі почали виставляти перші балетні вистави. Повернімося до 2009 року, коли директор Великого театру Національної опери Вальдемар Домбровський запропонував Вам взяти під своє керівництво балетну трупу. Ви, здається прийшли на цю зустріч із довгим списком умов. Що саме там було прописано?
- Дуже багато всього, тому що це був довгий список. Але найпершою умовою була мистецька автономія балету. Це означає, що усі рішення — і персональні, і мистецькі — буду приймати самостійно, звісно, в консультації з директором, оскільки це теж питання бюджету. Це по-перше. А по-друге, я накреслив, як, на мою думку, повинен виглядати репертуар Польського національного балету. Назва — Польський національний балет — народилася практично одночасно. Мені йшлося, передусім, про те, щоби Польський національний балет отримав такий самий статус, як Національна опера, щоби ми були рівноправними, партнерськими елементами Великого театру у Варшаві. Директор опери Маріуш Трелінський колись навіть нас назвав двома князівствами.
Ви згадали про репертуар Польського національного балету. Упродовж одинадцяти років діяльності — це понад 40 прем’єр, понад 60 балетів у постановці світової слави хореографів. На обох сценах Великого театру Національної опери ви показали і класичні балети — «Баядера», «Дон Кіхот», «Лебедине озеро», «Лускунчик», «Спляча Красуня», і шедеври XX-ХXI сторіч авторства таких відомих хореографів, як Міхаїл Фокін, Вацлав Ніжинський, Джон Кранко, Моріс Бежар, Їржі Киліан, Уейн МакҐреґор чи Конрад Джевєцький.
- У вже згаданому листі була зазначена ця програма, що будемо наш репертуар будувати, зокрема, на основі класичних балетів — це база, основа. Але самої класики замало, щоби створити повноцінний репертуар Польського національного балету. Ми хочемо показувати здобутки сучасного балету, шедеври XX сторіччя, адже тоді балетне мистецтво набуло нечуваного розвитку. Але, що важливо, ми теж хочемо створювати балетні постановки спеціально для нашої трупи. Це дуже важливо, тому що такі постановки будують ідентичність нашої команди і дають їй мистецьку силу.
Що для Вас було найскладніше в початках відродження Польського національного балету? Які рішення?
- Ці перші роки справді були досить складними. Я ж тоді повернувся до Польщі після довгої відсутності. Тут я зіткнувся з іншою дійсністю, ніж та, до якої я звик, коли працював у Нідерладському національному балеті. Важкими теж були перші персональні рішення. Щоправда, я намагався змінювати балет еволюційним, а не революційним шляхом. Натомість, безболісно зміни провести неможливо. Я дуже хотів, щоби артисти, з якими працюю, постраждали якомога менше. Гадаю, що це вдалося, але не у ста відсотках. У балетній трупі процес змін триватиме постійно, процес кровообігу є вкрай важливий. Специфіка нашої професії така, що танцюристи, котрі тепер мають пік своїх можливостей, розуміють, що незабаром прийдуть нові покоління і треба буде звільнити місце для них. Коли сьогоднішні зірки починали свою кар’єру, їм було по 18 років, сьогодні — по 28. Ці поколіннєві зміни відбуваються в нашій професії дуже швидко.
Якою постановкою, якою прем’єрою упродовж цих 11 років в Польському національному балеті Ви особливо пишаєтесь?
- Я — хореограф, тому, природно, маю особливе, емоційне ставлення до своїх робіт. Особливо люблю «І пройдуть дощі» (I przejdą deszcze), балет на підставі музики Генрика Миколая Ґурецького. Цей балет народився з потреби серця — так, знаю, це звучить досить пафосно. Балет розповідає про нас, поляків, про наші долі. Звісно, «розповідає» не в прямому значенні слова. Я дуже люблю музику Генрика Миколая Ґурецького. Вона є дуже сучасна, його твори — це зразок сакрального мінімалізму, але ця музика надзвичайно емоційна. Гадаю, що ми, поляки, глибоко розуміємо ці емоції. Тому цей балет я назвав би одним із близьких моєму серцю. Але повертаючись до Вашого запитання — ми мали чимало вдалих постановок. Хоча би «Дама з камеліями» у постановці відомого американського хореографа Джона Ноймаєра. Ноймаєр вже понад 45 років є директором Гамбурзького балету, і він погодився передати нашому балету дві свої роботи — «Сон літньої ночі» та, власне, «Даму з камеліями». «Дама з камеліями» — це шедевральний балет, за нього б’ються найбільші світові сцени. А для нас цей балет має подвійну цінність — тут звучить музика Фридерика Шопена. Інший балет, який став, можна сказати, ключовим у розвитку нашого балету, був «Artifact Suite». Цей балет Уільяма Форсайта з 1984 року став для нашого колективу справжнім викликом — він важкий у фізичному контексті. Після того, як ми поставили цей балет, я зрозумів, що наша трупа готова на складні балети, на постановки, які не обов’язково розповідають якусь історію, їх називають абстрактними, але на мою думку, абстракція в танці не існує. Цей балет показав рівень нашої трупи, добрий рівень.
Ви згадали, що перед поверненням до Польщі працювали в Нідерландському національному балеті. А починали свою балетну кар’єру у Польському театрі танцю під керівництвом видатного польського хореографа Конрада Джевєцького. Після впровадження у Польщі воєнного стану Ви емігрували до Франції, де виступали в Ліонській національній опері та балеті (Ballet de l’Opéra de Lyon). Згодом Вас запросили до Нідерландського національного балету (Het Nationale Ballet). Коли Ви дивитеся на світовий балет з сьогоднішньої перспективи, то, на Вашу думку, яка балетна школа нині домінує у світі? Колись незрівнянною була російська балетна школа. Чи сьогодні вже немає такого розрізнення на школи?
- Ми, все-таки, розрізняємо ці школи. Російський балет утримується на чудовому рівні. Часом російський балет ототожнюють з класичним балетом, але це неправда — росіяни вміють добре танцювати в кожному стилі. Може, там працювати непросто — я маю на увазі ці великі театри — «Большой» у Москві та Маріїнський у Петербургу. У цих театрах дуже багато прем’єр, величезне навантаження і мало часу на підготовку кожної прем’єри. Натомість російська балетна школа продовжує захоплювати, її ера ще триває. Прекрасний доробок і форма французького театру — це теж хочу підкреслити. Сильною є теж англійська школа балету — варто згадати хоча би одну з найбільших у світі шкіл класичного балету — Royal Ballet School. Варто теж загадати про американський балет — American Ballet Theatre. Ми, танцюристи, хореографи, бачимо різницю між цими осередками, їхнім стилем. Для публіки, ймовірно, це не має якогось більшого значення — адже найважливішим є спектакль, повнота цієї картини.
У Польському національному театрі танцюють і французи, і росіяни, і японці... загалом, вісімдесят артистів балету. З одного боку, танцюристи мають дуже різний бекґраунд, але з другого — це зовсім не повинно бути недоліком, а радше навпаки — перевагою, коли різні культури, різний досвід взаємозбагачуються...
- Так, і це відбувається. Те, що я скажу, може прозвучати банально, але усі артисти вносять свій багаж досвіду, культурний підхід, а також — свою етику праці. Коли ми бачимо, як працюють японські танцюристи, то це взірець працьовитості. По-іншому працюють росіяни, вони дуже музичні. У нашому балеті — велика група італійців. Якось так склалося, що прийшов один італійський танцюрист, потім — другий, ну а потім потягнулися до нас інші. Італійці вносять якусь таку сонячність, радість танцю. Маємо теж ізраїльського артиста балету, і я бачу в танці його походження, помічаю, де він черпає натхнення. Я мав нагоду працювати в Ізраїлі й знаю сцену сучасного балету — тут сучасний балет дуже сильний.
В інтерв’ю Ви часто наголошуєте, що не любите, коли балет є тільки гарним...
- У моєму розумінні балет не може тільки подобатися. Він теж повинен порушувати важливі для нас проблеми, розповідати про емоції. Тому часом навіть негарний рух, коли танцюрист згорбиться або підніме плечі... я намагаюся це пояснити образно... отже цей рух, який в балетному сенсі не назвемо гарним, може виразити більше, ніж відточений гарний рух. Крім цього, важливими в танці є контрасти, не може все відбуватися на одному рівні, потрібна драматургія. На моє глибоке переконання, якщо балет має надалі існувати як вид мистецтва, то не може полягати тільки на тому, що танець має бути гарним, сентиментальним, ідеальним, романтичним. В балеті повинно бути набагато більше сенсів.
Запрошуємо послухати звуковий варіант передачі у доданому файлі
Dwójka/Яна Стемпнєвич
