Понад рік тому, 21 травня, у Львові, на 52 році життя несподівано помер Маркіян Іващишин — директор Мистецького об’єднання «Дзиґа», один із провідників Революції на граніті, ініціатор незбагненної кількості проєктів у сфері культури, політичний й громадський активіст, підприємець, і взагалі — людина-легенда. Його смерть потрясла не лише Львовом, друзями та однодумцями по всій Україні. Також у Польщі, зокрема у Перемишлі, де є люди, які знали його, які багато років з ним співпрацювали та безмежно поважали й поважають. Це насамперед співробітники Культурного центру Перемишля — його директор Януш Чарський і музичний інструктор Яцек Марціньчак — люди, які разом з Маркіяном започаткували відомий Міжнародний музичний фестиваль «Джаз без», і близько 20 років з ним співпрацювали та дружили.
21 травня цього року вони планували поїхати до Львова, відвідати його могилу на Личаківському цвинтарі, «Дзиґу», місце, де Маркіян любив просиджувати... Відомо, що це було неможливим. Сьогодні у нас вони добрим словом згадають Маркіяна Іващишина.
Говорить Януш Чарський:
— Маркіян, такий, якого я знав, це насамперед добра людина — і це найосновніше, що я можу про нього сказати. По суті все інше немає значення. Можна багато говорити про його здобутки і досягнення на різних полях. Утім основне те, що в ньому не було тої запеклості, завзятості, що псує взаємини між людьми... Дуже відкритий, зичливий, дружній... Мало є таких людей... Маю надію, що Маркіян залишив коло друзів у Львові, яких заразив своїми захопленнями, спеціальним баченням активності у сфері культури... А у першу чергу своєю відкритістю. Відкритістю на різні змісти, а в першу чергу на інших людей... Ось це найголовніше... Великий, добрий гуцул...
Яцек Марціньчак — музичний інструктор Культурного центру у Перемишлі:
— Він мій великий друг... Ну і взагалі велика людина: і великої статури, і великої душі, і великих поглядів.... Я був на його похороні, на який прийшло пів Львова. Безумовно, він у своєму рідному місті дуже багато значив.
З Маркіяном я познайомився саме у Львові, під час зустрічі, яку організували ініціатори фестивалю «Джаз без», вонм задумали перетворити наші перемишльські «Джазові миколайки» у міжнародний, польсько-український, проєкт... Зрештою, ми вже тоді співпрацювали з українськими музикантами, до нас приїздили, на приклад, Лучанін чи Яремчук... Того дня ми мали підписати договір про проведення міжнародного — польсько-українського / українсько-польського фестивалю... В Україні цей Фестиваль скоро став набагато сильнішим, аніж у Польщі... У нас він триває 3-4 дні, а в Україні — 1-2 тижні, в кільканадцяти містах — від заходу по схід. Саме Маркіян був його головним організатором в Україні. Відтак це саме він вирішував майже всі питання, все координував, ладнав, це з ним ми встановлювали, хто і коли виступить з концертом у нас, а хто поїде в Україну, він укладав договори, наприклад з організаторами фестивалів «Джаз над Одрою» у Вроцлаві, і «Без джаз» у Люблині. Коли б не він, не було би 19 випусків «Джаз безу»... Усе трималося на ньому. Ну, що ж, побачимо, що буде далі...
Жаль, що його не стало, цей жаль — непомірний. Кажуть, що немає людей, яких не можна замінити. Утім, на мою думку, Маркіяна ніхто не замінить.
Директор Культурного центру в Перемишлі Януш Чарський також був на похороні Маркіяна.
— Можливо, те що зараз скажу, буде банальним і тривіальним, утім — з його відходом закінчилася певна епоха. Львів, мабуть, повністю не усвідомлює кого втратив. У нас у Польщі такою людиною як Маркіян (хоч, звісно, я усвідомлюю, що тут кожне порівняння залишатиметься кульгавим), можливо, був легендарний творець клубу «Пивниця під Баранами» у Кракові — Пьотр Скжинецький. Можливо, це була особистість рівня Маркіяна: такий же самий великий інспіратор, чи не деміург, людина, яка надихала інших. Утім, ще раз повторю: на мою думку, першоджерелом всього, що робив Маркіян, всіх його численних активностей на різних полях, було те, що це була добра, відкрита на інших людина...
Януш Черський зауважує, що оця Маркіянова відкритість багато кому могла не подобалася...
— Він завжди відкрито заявляв про свою позицію. Водночас, не був людиною, яка не допускала протилежних поглядів. Він поважав те, що в когось є інша думка. Подеколи ми ставилися до окремих питань по-різному, проте він не лише це сприймав, акцептував інший погляд на якусь проблему, але, що суттєво важливе, — поважав його.
Співробітники Культурного центру в Перемишлі вважають непересічними Маркіяновий організаторський хист, його творчу уяву.
Я.М.: У першу чергу — це був цілеспрямований організатор. Він усе тримав під своїм контролем. Він ніколи не припустився помилки. Іноді це ми тут могли схибнути, він — ніколи. Одного разу я йому дзвоню і кажу: знаєш, ми промахнулися, і ситуація така, що в нас завтра не буде автомобіля. У відповідь чую: щось придумаю. І через 3-4 години авто приїздить до Перемишля... А перетнути польсько-український кордон не так просто, це ж твердий кордон: потрібно знайти автомобіль, людину, в якої є паспорт, різні дозволи і таке інше.
Я.Ч.: Маркіян це була людина, яка долала всі бар'єри. Не було такої перешкоди, з котрою Він би не зумів справитися...
Що тепер буде з фестивалем «Джаз без»? Наскільки мені відомо, місто Львів не зацікавлене у тому, щоб організувати цей захід, такої особистості як Маркіян немає, а молоді люди, які, можливо, будуть його продовжувати, чи вони спроможні це потягнути?... Ну що ж, побачимо... Якщо люди, які проводитимуть цей захід, усвідомлюватимуть наскільки він важливий, то, можливо, майбутнє у нас оптимістичне...
На чому полягає вага цього Фестивалю? Про це можна багато говорити, але те, що спершу приходить на думку, це те, що у його межах зустрічаються молоді поляки і українці на ґрунті культури, котра як для перших, так і других є ще не повністю освоєною. Можливо, це саме цей простір, де можна будувати щось позитивне і конструктивне?
Я.М.: Маркіян нам дуже імпонував, у нього були контакти з багатьма людьми по всьому світу, він їздив до Канади, Сполучених Штатів Америки... І всюди пропагував музику, і культуру взагалі. Він був великим поціновувачем мистецтва. Подивімся на його «Дзиґу»: хоч би художній її вигляд засвідчує, що це створила непересічна людина.
Мабуть, мало хто знає, що Маркіян Іващишин колись хотів відкрити філію «Дзиґи» у Перемишлі.
Я.М.: Шкода, що йому не вдалося цього зробити... Це мало бути в будівлі Народного дому, в приміщенні колишнього ресторану «Карпатська». Я сам особисто туди ходив, говорив із власниками. Жаль, бо ж «Дзиґа» — це також кулінарна родзинка. Хоч би знаменитий лісовий час (Маркіян часто мені його дарував), чи оригінальні наливки власного виробництва, і дуже смачні страви, іноді кращі, ніж в найдорожчих ресторанах. Коли б вдалося відкрити такий ресторан у Перемишлі — він став би великим козирем нашого міста.
Галина Леськів