У рубриці «Подорожуймо» ми сьогодні розмовляємо про звіт, підготований Центром культури у Любліні, в якому йдеться про майбутнє культури. Притому, виникнення цього звіту зумовлене саме пандемією, що охопила, зокрема, й Польщу.
На цю тему я розмовляю з Даміаном Дубєлісом з Відділу маркетингу Центру культури в Любліні.
- Отже, Ви провели соціологічне опитування, присвячене питанню про те, яким буде майбутнє культури. А до цього, як розумію, додається безпосередній досвід Центру культури в Любліні як установи, що організує різноманітні заходи. Адже на початку епідемії Ви були змушені призупинити ту частину своєї діяльності, що, власне, пов’язана з організацією культурних подій. Про що насамперед ідеться в цьому звіті?
- Починаючи з березня ми були змушені призупинити дуже інтенсивну діяльність Центру культури в Любліні, де кожного місяця ми організовуємо безліч різноманітних заходів у різних сферах. А це і майстер-класи для дітей, і пропозиції для дорослих, і театральні спектаклі, активні групи альтернативного театру і спектаклі театру танцю, а також багато інших видів діяльності. Під час ізоляції ми думали про те, як виглядатиме майбутнє культури. А насамперед ми хотіли дізнатися про страхи учасників культурного життя у Любліні, а також про те, якими аргументами вони керуватимуться, коли муситимуть прийняти рішення про повернення на культурні заходи. Отже, чого вони насправді остерігаються? І передусім про це ми запитали їх у рамках цього дослідження. Ми опитали близько 700 респондентів, притому за досить короткий період, що також характеризує значимість цього дослідження. І висновок з нього такий, що люди просто не можуть дочекатися відновлення діяльності культурних установ у такій формі, до якої вони звикли перед епідемією. І ми запитали про наступні аспекти. По-перше, ми запитали про різні типи заходів, на котрі публіка зможе прийти після розмороження культурних установ. По-друге, про готовність до участі у цих подіях. Також про те, чого люди бояться найбільше – про різні типи їхніх страхів. Окрім цього, ми їх прямо попросили розповісти свої думки про час, який вони провели в ізоляції, а також як вони собі уявляють культуру після пандемії або після відкриття культурних установ. А також, як мені здається, ми додали питання про те, на які типи заходів люди прийдуть найбільш охоче після розмороження діяльності культурних організацій.
- Коли ми говоримо про замороження активності, про яку ми згадали, то насамперед ідеться про традиційні заходи, коли люди зустрічаються у якомусь реальному, а не віртуальному місці. Наскільки Ваші респонденти готові повернутися на реальні, а не віртуальні події: концерти, спектаклі, майстер-класи, виставки в галереях тощо? І які страхи вони передусім мають у зв’язку з такою перспективою розмороження? Та які побажання, можливо, у зв’язку з такими страхами опитані Вами люди висловлюють?
- Коли ми запитали, на який тип заходів публіка найохочіше прийде після повернення до культурних установ, то отримали таку відповідь, що найохочіше люди вдались би на концерт – і це були аж 34% опитаних. 18% віддали перевагу кінотеатрам, а 17% – спектаклям. Тобто, по суті, це головні сфери діяльності Центру культури у Любліні. Якщо ж ідеться про страхи, то насправді найбільше відповідей стосувалося всіх обмежень, що вже на той час функціонували, тобто збереження дистанції та вдягання масок. Цікаво, що дуже невелике число респондентів побоювалося придбання квитків у касі, оскільки їм було чудово відомо, що це можна зробити за допомогою Інтернету. Але коли ми у відкритому питанні попросили їх розповісти про свої побоювання, то багато респондентів сприйняли це як можливість висловити свою думку. І це був для нас дуже цікавий досвід, адже багато хто сказав прямо, що просто скучає за Центром культури. Іншим цікавим аспектом було те, що багато хто розглядає культурні події як можливість поспілкуватися з іншими людьми. І цього їм також під час пандемії бракувало. Отже, справді, головною причиною для виходу була виставка, спектакль, концерт, проте найбільше їм не вистачало контакту з іншими людьми, з якими можна було би поділитися власною думкою під час заходу або після нього. Я можу навіть процитувати певну відповідь. Один з респондентів заявив: «мені дуже не вистачає переживання культури на живо, можливості ділитися враженнями з іншими, сприймати культуру всіма органами чуття». Інші, натомість, казали, що весна без концертів, котрі відбуваються у нас на відкритому просторі – у внутрішньому подвір’ї Центру культури, просто сумна.
- Проте декотрі з організованих Вами подій вдалося перенести до Інтернету. Розкажіть, будь ласка, про ту частину Вашої пропозиції, щодо якої раптом, неочікувано, можливо навіть без особливої підготовки і досвіду, Ви відкрили доступ онлайн.
- Ми усвідомлювали, що маємо зберігати зв’язок з нашими глядачами і відреагували дуже швидко. Адже, зокрема, майстерня «Sztuczka», чия діяльність адресована дітям, підготувала цикл музичних занять щодня опівдні. Ця ініціатива викликала величезний інтерес тому, зокрема, що, однак, багато дітей залишалися вдома з батьками, яких ми вирішили на півгодини розвантажити та, наприклад, дозволити їм зайнятися своєю дистанційною працею. Ми також запитали в своєму дослідженні про те, з котрих серед наших заходів онлайн респонденти користувалися найчастіше. І це були, скажімо, трансляції спектаклів, інсценізованих у Центрі культури. Це була чудова нагода, аби, наприклад, нагадати спектакль «Фердидурке» Компанії Театр і Театру Провізоріум, який, коли йдеться про люблінський та польський театр, вже є легендарним, оскільки, серед іншого, здобув нагороду Fringe First на фестивалі в Единбурзі. І на межі квітня і травня ми запропонували три трансляції. Вони здобули дуже велику популярність – спектакль побачили декілька сотень глядачів. Проте схожа статистика була й у випадку інших представлених нами спектаклів. Насправді кожна майстерня, кожен програмний відділ Центру культури в Любліні хотів час пандемії використати для підтримання спілкування зі своїми адресатами. Ми запропонували плейлісти в сервісі Спотіфай на основі концертів або виступів виконавців, котрі у нас з’являлися. Також ми представили майстер-класи сучасного орігамі майстерні «Takie rzeczy» при Центрі культури. Під час пандемії зросло зацікавлення стрімінґовими сервісами та відео на вимогу. Тому й ми підготували нашим глядачам пропозиції, укладені тематично, аби можна було вибирати на власний смак. Ми відсилали їх до конкретних сайтів. І це також було дуже популярне рішення. Одне з наших відділень – кінотеатр «Projekt», що займається організацією Люблінського кінофестивалю, присвяченого новим явищам у кіно та короткометражним стрічкам, підготував спеціальні плейлісти у сервісах Vimeo та YouTube, де, власне, ці фільми можна було побачити. Тому весь час ізоляції ми використали дуже добре для того, аби зберегти зв’язок з нашими адресатами та, однак, забезпечити їм доступ до культури у своїх домівках у безпечних умовах.
- Перераховані Вами способи організації культурних заходів, зокрема, онлайн, може, й були вимушеними, проте, як підозрюю, такі рішення мали й свої переваги, коли, скажімо, у них могли брати участь люди на іншому кінці світу, котрі ніколи б не прийшли до Вас у Любліні просто через саму географічну відстань, що Вас відділяє один від одного. Звідси, отже, питання, чи щось з такого інтернет-досвіду залишиться у Вашій діяльності актуальним у майбутньому? Та загалом: що далі? Якими є Ваші висновки щодо майбутнього культури після того, як склалася відома всім нам епідемічна ситуація?
- Ми й надалі продовжуємо нашу діяльність онлайн. Центр культури був відкритий у середині червня. Безперечно, в обмеженому режимі. Це насамперед заходи просто неба або на сцені Саського саду, де ми зорганізували кіноцикл, а також на подвір’ї Центру культури під час його нового відкриття, що і для нас, і для наших гостей було певним святом. Ми запропонували і концерти, і спектаклі трупи «Poławiacze pereł», що спеціалізується в театрі імпровізації. Якщо ж ідеться про те, як час ізоляції вплинув на нашу програму та, насправді, яке майбутнє на культуру чекає, то ми насамперед намагаємося вже після повернення Центру культури, гарантувати нашим гостям максимальну безпеку. Отже ми запровадили відповідні зміни в будинку щодо ліміту на кількість в ньому людей, дуже дбаємо про обов’язкову дезінфекцію рук та дотримання всіх обмежень, що зараз функціонують. Ми усвідомлюємо, що ці обмеження залишаться з нами ще надовго. І, гадаю, що одним з аспектів проведеного нами дослідження було переконання наших респондентів, що, однак, культура на живо становить для них найліпшу форму переживання і зустрічі чи то з кінематографом, чи з театром, чи просто з мистецтвом. Вперше за багато місяців ми знову могли відкрити виставку в галереї «Biała». І нас інтригувало, що коли в рамках теперішнього відкриття Центру культури знову почала працювати наша книгарня «Dosłowna», ми організували спеціальну акцію, коли люди купували не якісь конкретні книжки, але тематичні пакети. Ця акція спричинила дуже великий інтерес серед нашої публіки.
Антон Марчинський