«Загалом «дриґ» - це такий внутрішній поштовх щось робити із захопленням. «Мати дриґа до танцю». Ми є спільнотою традиційних танців і частково співів у Львові. Стараємося, аби це були такі щонедільні танцювальні вечори. Вчимося самі грати традиційну музику. Вчимо людей танцювати під цю традиційну музику. Коли є час, натхнення і маємо ще трохи дриґу, то ми собі співаємо. Є якась спільнота, тобто є загальний інтерес для людей, в якому вони дуже категорично перетинаються, і треба щось зробити таке, щоб вони мали нагоду в тому бути. Набутися добре і в тому отримувати якусь наснагу».
«Так сталося, що у 2018 році, в жовтні, ми з великим страхом, тому що більшість з нас непрофесійні музики, провели перші танці. Грали голосно і неритмічно, але люди дуже тішилися, і ми втішилися ще більше. З того часу в нас вже виросла якась певна залежність: як тих танців довго немає, то ми відчуваємо себе неповноцінними».
«Ми пройшли крізь локдауни, крізь заборони, коли не можна було збиратись і комунікувати. Ми це все долали, викладали відео, пояснювали, заохочували людей. До нас приєдналось вже досить багато музикантів. Ми працюємо на те, щоб людина прийшла, і їй було добре, щоб вона ідентифікувала себе за якимись генними кодовими речами, які вона, може, чомусь не робила, і вони починають їй відгукуватися. Напевно, щось ми правильно робимо. Тут відчуваєш приналежність до цієї нації, до цього народу. Через танці».
Так про традиційні танці розповідає співачка та актриса, співзасновниця Львівської танцювальної спільноти ДРИҐ Ліза Токарчук. Дриґівці постійно наголошують на тому, що вони є не гуртом, а саме спільнотою, яка збирає довкола себе шанувальників традиційного танцю, а відповідно традиційної музики і співів. Грають з усталеним складом інструментів, серед яких скрипка, басоля (тобто народна віолончель) і бубон, і навчають танцювати польки, вальси, козачки так, як це робили старші люди в селах. Інструментальний склад іноді поповнюється новими інструментами, танцюристів щоразу прибуває. І якщо раніше на танці приходили львів’яни чи гості міста, то тепер учасниками танців є вимушені переселенці, які тікають від війни і знаходять тимчасовий притулок у Львові.
Віднедавна ДРИҐ організовує танці для розради і підняття бойового духу, так звані терапевтичні танці в укритті. Щонеділі ввечері кожен охочий може прийти до Нижнього залу Театру ляльок у Львові, який власне і є бомбосховищем, та спробувати танцювати традиційні танці. Усі танцювальні вечори супроводжуються збором коштів, які потім переказуються на потреби армії. Танцювати традиційні танці може кожен. Дригівці запевняють, що якщо людина може говорити, то це означає, що вона може і співати. Якщо ж людина вміє ходити - то танцювати зможе на сто відсотків. Це закладене в нашій генетичній пам'яті. Треба лиш відновити те, що призабулось.
Запрошуємо вас послухати повну версію передачі у прикріпленому звуковому файлі
Данута Наугольник