У війні, активна фаза якої почалася 24 лютого 2022 року, хоча вона триває вже століттями, росія намагається знищити Україну як державу, а український народ як націю, не лише руйнуючи інфраструктуру, економіку України, вбиваючи її мешканців, але й завдаючи нищівних ударів саме по українській культурі. Бо лише знищивши культуру народу, можна знищити сам народ.
Про це говорять українці, це бачать і українські партнери, які від самого початку війни рашистів в Україні запропонували свою допомогу українській державі, аби врятувати і захистити культурне багатство українців. Тут - і засоби захисту приміщень культурних інституцій від руйнувань, і вогнегасні системи, і засоби захисту творів мистецтва, які опинилися без відповідних умов зберігання внаслідок бомбардувань та обстрілів.
Однак, тут і мова про документування злочинів окупантів, і надання прихистку та місць праці українським музейникам, бібліотекарям, архівістам та багатьом іншим працівникам культурної сфери. Тут і навчання та створення умов для творчості і розвитку українським обдарованим дітям та молоді.
Що зроблено, робиться, і що треба ще зробити? Про це говорили під час ініційованої з цією метою конференції «Охорона і відбудова української культури». Вона відбулася під час 12-го Европейського Стадіону Культури, що пройшов наприкінці червня у Ряшеві за ініціативи Ярослава Селліна, державного секретаря Міністерства Культури і Національної Спадщини Республіки Польща та була організована Національним Центром Культури та Містом Ряшів.
Участь у дискусії взяли президент міста Ряшева Конрад Фійолек, виконувач обов’язків Генерального консула України в Польщі Артем Валах, керівник Групи спеціальних проєктів Національної бібліотеки Анджей Мєтковський, заступник директора Національного Інституту музейництва та охорони фондів Бартош Скальдавський, головний директор Державних Архівів, др. Павел Пєтшик.
Тривалий час європейці лише були споживачами культури, зазначив Конрад Фйолек. Тепер надійшов час у рамках таких заходів дискутувати на тему того, що ми можемо зробити, аби її врятувати і зберегти.
"Контекст нашої зустрічі є дуже істотним. Саме тут, у Ряшеві, 2011 року розпочалася та пригода між польською та українською культурами, між польською культурою та культурами країн східного партнерства, і звідси важливість цієї розмови про культуру, про наші відносини в контексті цієї війни", - зазначив президент міста Ряшева Конрад Фіолек.
Агресивна росія веде війну на знищення української нації через знищення її культури. Саме це є першочерговим завданням і метою окупантів. Польща добре про це знає, оскільки пережила і часи імперської російської окупації, і наступного совєцького поневолення культури та свідомості своїх громадян. Добре відомо це і українцям, культуру яких, знищуючи, росія століттями намагалася замінити великоросійським сурогатом. За століття нічого не змінилося. За час активної фази війни знищено понад 400 культурних об’єктів. Лише у Харкові, рідному місті представника України у Любліні Артема Валаха, знищено 197 культурних об’єктів, у тому числі 21 пам’ятка державного і 113 пам’яток обласного значення.
"Росіяни воюють не за наші заводи, не за наші землі, – вони мінують землі, знищують заводи. Вони вбивають наших людей. Вони це роблять, аби не було української культури. І не тільки сьогодні. Я вважаю, що збереження цієї культури, робота над тим, аби культура розвивалася, - це крок до розвитку, до майбутнього, до нормальності. Я переконаний – це перша річ, яка буде нам потрібна після нашої перемоги", – говорить в.о. Генерального консула України в Любліні Артем Валах.
"Ще за царату росія намагалася русифікувати захоплені народи, але нічого з того не вийшло. Потім совєцка росія намагалася знищити еліти, то також не принесло результату. І через сотню років у 21 столітті якийсь псих вирішує, що тими ж методами можна чогось досягти - таким варварством у 21 столітті. І єдиною радою на це варварство є співпраця", - додає до сказаного солідарний із Артемом Валахом і Конрад Фіолек.
Співпраця, звісно, найширша. Військова, в першу чергу, гуманітарна, громадянські ініціативи, але й співпраця у сфері культури, зокрема її збереження та відновлення. Важливо в цьому контексті зафіксувати воєнні злочини рашистів. Українці роблять це для того, аби мати змогу після перемоги притягнути до відповідальності винних осіб. Злочини документуються. Звісно, там, де це є можливим, оскільки є окуповані території, чи райони, де ведуться активні бойові дії, і там зробити це складно. Документується все – і знищення споруд, і вбивства людей, і знищення бібліотек, і спалення книжок. Однак, знищення полягає не тільки у фізичному припиненні існування тих чи інших документів, творів культури, споруд. Документувати злочини українцям допомагають різні країни.
"Ми знаємо, що Канада запропонувала таку допомогу, і Польща, це працює. Є подвійне забезпечення того, що роблять українці самі, одночасно це саме робиться і за кордоном", - говорить др. Павел Пєтшик.
Крім артефактів, унікальних рукописів, російські окупанти викрадають важливі документи. Історичні, а також сучасні. З одного боку їм це потрібне для переписування власної історії, як вони робили це століттями – згадати хоч би знищення літописів за указами московських царів та переписування історії, в тому числі, української, з імперської російської позиції. Викрадають також бази даних для пошуку національно активних та свідломих українців, для їх арештів та знищення. Адже росія завжди намагалася в першу чергу знищити розум нації, аби могти безперешкодно владарювати над простим народом. І це не тільки проблема України, - це загроза для всього регіону.
"Росіянам дуже важливо знищити якнайбільше культури в широкому сенсі слова. Це часто незворотні втрати. Якщо говоримо про архіви, то в більшості випадків це унікальні документи в єдиному примірнику. Але не обов’язково мова йде про знищення – вони також викрадають документацію. Нам відомо, що ще у 2014 році з Луганська і Донецька вони просто вивезли ті архіви. Це те, на що я завжди звертаю увагу, бо не завжди цю документальну спадщину усвідомлюють частиною культури, а це дуже важлива її частина. В ситуації, в якій опинилася сьогодні Україна, це дуже добре видно. Це завжди в полі зору загарбника – скидання бомб на бібліотеки, музеї, пограбування мистецьких творів – це вже наступний крок. Спершу - захопити документацію. Маєш документи – знаєш, хто там проживає, можеш робити все, що завгодно. І в цьому полягає небезпека для всього регіону. Нам треба не тільки думати, як допомагати Україні, але й самим готуватися", - говорить др. Павел Пєтшик.
Атак ворога зазнають музеї, бібліотеки, архівні фонди, галереї мистецтва. Національна бібліотека Польщі контактує з бібліотеками України з 2014 року. Пропонували і пропонують всіляку допомогу. З 24 лютого тут почали творити базу даних знищень. Також польські бібліотекарі приймають українських бібліотечних працівників і створюють для них місця праці, поселяють їх та навчають.
"Бомба впала дуже близько від двох бібліотек Харкова. Це бібліотека університету Каразіна та бібліотека Короленка, не залишилося жодної шиби. Це був лютий, мінус 25. Парадоксально, але це врятувало фонди бібліотеки від ушкодження водою зі зруйнованого водогону та каналізації. Однак згодом все мало розмерзнутися. Нам вдалося доставити до Харкова матеріали, аби закрити всі віконні отвори. Експерти Національної бібліотеки здійснили обрахунки необхідної кількості засобів для захисту стін приміщень від грибків та плісняви, що для архівних фондів є особливо небезпечними. Ми вислали спеціальну хімію і для захисту стін, і для захисту найцінніших архівних матеріалів – книжок, рукописів, манускриптів, аби захистити їх від утворення шкідливих плісняви та грибків. Ми надіслали величезну кількість протипожежних засобів, якими можна закрити від полум’я книги, що стоять на полицях, а також величезну кількість спеціальних вогнегасників, які не використовують води. Два таких транспорти ми вислали до Харкова, до Львівської бібліотеки ім. Стефаника та до Києва, до Національної бібліотеки, де зберігаються і величезні польські фонди, зокрема, королівська бібліотека у бібліотеці Шевченка у Києві", - говорить керівник Групи спеціальних проєктів Національної бібліотеки Польщі Анджей Мєтковський
Не завжди в умовах війни фонди, архіви, твори мистецтва вдається безпечно евакуювати. Іноді краще залишити їх на місці, ніж намагатися транспортувати. Оскільки транспортні колони часто стають бажаною метою та легкою мішенню рашистів – вони обстрілюють все: і автомобілі із написом «Діти», і транспорти з гуманітарною допомогою, і намагатимуться знищувати евакуаційні транспорти з предметами культури. Тому світ, і Польща зокрема, надають засоби для порятунку культурних об’єктів та матеріалів на місцях, говорить Павел Пєтшик, головний директор Державних Архівів.
"Ми з перших днів війни контактуємо із державним архівом України, нам відомо, яка є ситуація в архівах, і що відбувається, і ми одразу ж запропонували, що як тільки чогось потребуватимуть, щоби зразу повідомляли. На сьогоднішній день власне Державний архів Польщі організував три транспорти різних матеріалів для захисту архівів у воєнних умовах – покривала, коробки, спеціальні вогнегасники для гасіння архівних матеріалів, також поїхав до України великий трнаспорт зі стелажами."
Не лише зберігати та захищати фізично від руйнування і знищення приміщення, бібліотечні фонди, витвори мистецтва, архіви, але й навчати працівників культурної сфери, які залишилися в Україні, а також тих, хто змушений був знайти прихисток в Польщі, – це також частина великої роботи над охороною та відбудовою української культури, вважає заступник директора Національного Інституту музейництва та охорони фондів Бартош Скальдавський.
"Ефектом діяльності, функціонування і близької співпраці між міністерством культури Польщі та міністерством культури та інформаційної політики України було створення такого спільного Фонду. Ще міністерство культури Литви бере в цьому участь. Цей фонд займається оцифруванням архівних фондів України. Гадаю, польський досвід Другої світової війни показує, наскільки важливим є документування тих засобів, які перебувають в колекціях українських галерей, аби мати змогу потім їх відшукати, щоби в міжнародних судах мати потім змогу успішно вимагати повернення цих фондів чи отримувати якусь компенсацію за них, якщо їх буде знищено. Тож українська сторона дуже активно здійснює оцифування та інвентаризацію цих колекцій, і польська сторона хоче забезпечити ці потреби. Звідси – Фонд, про який я згадав. З іншого ж боку, ми, як Національний інститут музейництва та національних фондів запропонували навчання в режимі онлайн, якщо таке буде потрібно, для українських музейників, які беруть участь в цьому оцифруванні.показати хороші практики, стандарти такого оцифрування, інвентаризації. А також ми готові ділитися досвідом, якщо мова йде про повернення втрачених чи зниклих творів мистецтва. І наш досвід тут можна використати. Отож, дуже широка допомога. До речі, при нашому інституті засновано такий контактний центр, який має на меті моніторинг цієї діяльності."
Ще не так давно цивілізований світ з обуренням спостерігав за тим, як нищили культурні здобутки цивілізації таліби в Афганістані чи ісламісти в Сирії. І все це відбувалося за прямої підтримки росії. Однак, тоді це виглядало інакше, бо вібувалося наче доволі далеко – десь на близькому Сході чи деінде. Сьогодні ж сама росія робить знову те саме вже на порозі Европи.
Однак, збереження вцілілого та відбудова знищеної спадщини – це лише частина порятунку української культури, яка зазнає російської агресії. Важливо, наголошують учасники дискусії подбати про її майбутнє – дати можливість творити, навчатися і розвиватися українським дітям та молоді. Тут широке поле діяльності для всіх цивілізованих суспільств, приватних інституцій, самоврядних органів та державних установ.
"Тут можуть активізуватися наші культурні осередки, інституції, будинки культури, які дадуть змогу розвивати цим людям свої захоплення. Це також дуже важливий елемент. Опираючись на такі організації, як ЮНІСЕФ, чи Юнеско, найближчим часом ми будемо фінансувати таку діяльність – навчання, розвитку здібностей, можливості для молодих людей виступити і показати свої вміння, щоби вони не збайдужіли і розвивалися", - говорить президент Ряшева Конрад Фійолек.
Підбиваючи підсумки тривалої дискусії, її учасники одностайні в тому, що сьогодні з’явився шанс поглибити співпрацю і отримати в майбутньому якісний результат, від якого матимуть користь не лише Україна, Польща, але й увесь цивілізований світ.
Володимир Гарматюк