Марія Цапенко у свої 18 розмірковує аж надто по-дорослому. У дівчині відчувається велика зосередженість на улюбленій справі — музиці. Полюбила вона її змалечку, адже виросла в музичній родині. Батько — бас-гітарист, молодший брат — барабанщик. З дитинства разом грали в імпровізованому сімейному гурті. Ноти Марія знала вже у 5 років, у 7 — пішла в музичну школу, потім вступила до музичного коледжу в Києві, а тепер ще навчається в студії джазу в Польщі. Як і мільйонам інших українців, їй довелося покинути дім через війну. 24 лютого 2022 дівчина пам’ятає так добре, наче це було вчора.
Сім’я нареченого Марії одразу виїхала до Львова. Її батьки якийсь час вирішили залишатися разом у селі. Та коли поповзли чутки про наступ росіян і вибухи стали близькими, батько відправив дружину з дітьми до Львова.
З перших днів у Польщі Марію вразило те, як відкрито тут приймають українців і намагаються їм допомогти.
Музичне навчання у Польщі, за словами юної піаністки, відрізняється умовами. Тут усе значно демократичніше і немає надмірної академічності, в яку потрапляють молоді музиканти в Києві.
Марія розуміє, що для сучасного музиканта дуже важливо не просто грати, а й постійно заявляти про себе. Суворі закони джунглів шоу-бізнесу, на її думку, однакові всюди — як в Україні, так і в Польщі.
У складі джазового квартету Марія відкривала церемонію нагородження премією Чесної гри в Олімпійському комітеті Польщі. Українка за фортепіано виглядала максимально зосереджено — наче на виступі в кількатисячній залі.
Дуже багато, за словами талановитої музикантки, їй дала сім’я. Від мами дівчина взяла впертість, а від тата — творчу натуру.
Марія зробила аранжування всесвітньо відомого «Щедрика» Леонтовича і запропонувала зіграти його на відповідальному концерті своїм досвідченішим партнерам по квартету. Позитивна реакція хлопців дівчину вразила.
Піаністка ділиться тим, як музиканти сприймають свою аудиторію. Хтось подає вид, а хтось — ні, але всі насправді залежать від реакцій зали. Сама ж вона зазвичай не відволікається під час серйозних виступів.
Після переїзду до Польщі на вчорашню українську школярку чекало багато нових і незвичних речей. Згодом вона майже до всього звикла. Наприклад, варшавський транспорт їй навіть подобається. Хоч він і недешевий для студентки.
Марію надзвичайно вразили християнські польські традиції, тісно поєднані з музикою. Опікунка з Вишкова на Великдень возила своїх українських гостей до чотирьох різних костьолів — аби познайомити з місцевими звичаями. І побачене та почуте Марії справді сподобалося.
Марія ділиться з нами своїм творчим секретом: як у справжнього митця, в її голові постійно грає якась музика. Навіть у вільний час, хоч його зараз не так багато, як раніше.
Велику роль для Марії відіграє зв’язок з її родиною, що перебуває за тисячі кілометрів. Мама з молодшим братом повернулися до батька в Київ. Дівчина постійно з ними спілкується. 14-річного брата вважає не за віком дорослим. Не минулося в їхній сім’ї і без політичної драми, що розділила багато українських родин. Татові батьки, з якими дівчинка провела все дитинство, під впливом пропаганди стали палкими прихильниками Росії.
Важко уявити, що в одній сім’ї інші бабуся та дідусь абсолютно відрізняються від перших! Хоча обоє колись приїхали до Києва з Росії. Мамині батьки — з Тюмені. Переїхали в Україну приблизно у 16 років, і полюбили її назавжди. Дідусь дуже радів 1991 року, після здобуття незалежності. Він не застав війни, бо помер 13 років тому. Бабуся тепер сама, але у своїй країні вона не сумнівається ані на хвилину.
Сама Марія з початком повномасштабної війни радикально переглянула своє життя і повністю відмовилася від усього російського: мови, музики, кіно та контенту в інтернеті. Вона любить свою країну, вірить у неї, але й переконана, що кожен має змінитися для спільної перемоги.
Більше слухайте в доданому звуковому файлі.
Олексій Стеценко