Як написано у всеохопній віртуальній енциклопедії, Closterkeller - польська рок-група з Варшави. Групу заснували Пшемислав Ґуринь, Яцек Скіруха, і Аня "Ортодокс" Кумала (Ania Ortodox) 1 січня 1988 року. За весь час існування група пережила багато змін особового складу і сьогодні в групі з оригінального початкового складу залишилася тільки Аня Кумала "Ортодокс".
Саме з її голосом повязують характерне звучання Closterkeller, який вважають одними з піонерів готичної сцени Польщі. Хоча, сама Аня із цим категорично не погоджується.
Що кинулося в очі на концерті, у басиста на ремені гітари був значок стей тугезер на підтримку Украхїни на синьо-жовтому тлі. А Аня говорила публіці важливі слова про підтримку і проти російської агресії.
Після концерту вона сказала, що інакше собі того не уявляє. Війна показала полякам, що українці є їхні найближчі брати.
«Я бачу великий шанс перед Польщею і нами всіма на те, щоби разом з Україною закріпити дуже велику приязнь, оперту на дуже глибоких засадах. Є шанс, аби ми були двома такими братніми державами. Дуже тісно між собою повязаними. Це є один-єдиний такий шанс. Бо ці обставини неповторні, вони страшні і трагічні, натомість через них поляки зрозуміли, що українці, то їхні брати. Ми протягнули вам руки. І скажу, це було для нас таким природнім. Я не бачила, як можна інакше вчинити. Бо коли все це почалося, ми почулися так, ніби хтось напав на наших братів. Тут раніше вже було дуже багато українців у Польщі, і практично кожен поляк мав або приятеля українця або якесь кохання, чи працював з українцями. І зрештою, ми настільки подібні, ніби є одним народом, адже культура така сама. Звісно, є по-різному, але загалом ми дуже близькі».
Коли почалося вторгнення, каже Анна, вона сама кинулася допомагати. Інакше просто не могла собі цього уявити.
«Це було спонтанно. Я переписувалася з одним вокалістом з Києва, писала йому, він відписував, що знову йдуть до сховища і все дуже страшно. Я писала – не хвилюйтеся про ваші сімї, які є тут. Ми про них подбаємо. Це виходило з того, що ми також хотіли якось боротися. Ми були дуже обурені. І все, що могли – заопікуватися вашими жінками і дітьми. Я своєю старою машиною кілька разів їздила на кордон, привозила людей, пізніше допомагала на вокзалі у Варшаві. Поляки прагнули щось зробити. Якось допомогти. І це нам дало таку свідомість, що українці є ближчими нам, ніж нам здавалося. І тому я страшенно воюю зі всякими тролями і ботами, які щось говорять дурне про ці наші справи. Тільки вважайте з Кримом, бо як ви його повернете, то 30 мільйонів поляків до вас туди приїде на відпочинок, то він зануриться під воду».
А ще під час концерту Аня здивувала піснею — посеред відомої Владзи Клостеркеллера раптом залунало «Ой у лузі червона калина...» Аня каже, вона знає, що пісня має 5 куплетів, але останній наразі не співає, бо він складний для неї у вимові, а калічити українську вона не хоче.
«Я вивчила пісню «Ой у лузі червона калина...». Знаю 5 куплетів. Той останній, трохи складний для мене. Співала її вже багато разів із групою і сама на сцені. Мене дуже хвалили за чудовий акцент і все таке. Але це також нізвідки не взялося. Крім того, що я дуже часто спілкуюся з українцями, у мене вже рік дома живе хлопець з України. Різниця між нашими мовами дуже незначна. Спершу, з тим хлопчиною ми говорили часом англійською, як нам бракувало слів. Але зараз дуже часто ми говоримо польською чи українською і ті мови дуже схоже звучать. Але, на жаль, паляниця не скажу так, як треба. Без шансів. То на рівні нейронних зв’язків – від немовляти як говориш тією мовою, то паляниця добре тільки українець скаже».
Цього року виповнюється 20-річчя іншого альбому Closterkeller - Nero. Всі альбоми групи, до речі, названі кольорами. Почалося все з альбому Purple.
«Це само по собі так почалося. Але дуже гарна є та традиція називання кольорами. Це тільки студійні плити, нові. Концертники мають інші назви. Назва взялася собі так зненацька. Ми грали нашу класичну композицію. Вона дуже готична така. Ми мали репетицію в одному місці і його шеф, який дуже любив ті групи, які там грали, сказав нам, що дуже крутий трек. Такий важкий, такий трохи як діп папл. Звісно, ми дуже здивувалися, бо то ніякий не діп папл. Але він трохи далекий був від того, що м и грали. Але під враженням того, що він сказав, то ми назвали ту пісню перпл і так назвали весь альбом. Ми грали восени концерт з нагоди 30-річчя нашого другого альбому Blue, і ми відіграли весь той альбом, а також кілька інших композицій, зокрема, влада із калиною всередині. Тепер після літньої перерви чекає на нас тур, абракадабоа. Це наш щорічний осінній такий тур. Він почався у 2005 році. Цього рку вже буде 18 років… І ми запрезентуємо там кілька нових пісень, тож не зможемо заграти собі таких концертів, як би я хотіла. А ось навесні якраз кілька нормальних, повноцінних зробимо і це мене дуже тішить. Бо на них я можу грати найцікавіші композиції з різних альбомів, які мені страшенно подобаються і які я найбільше люблю.
Коли з’явився другий альбом, на ньому був трек під назвою Блю. Та між іншим. І ми думали над назвою. І саме тоді з’явилася ця ідея. Мовляв, була перпл, може, хай буде блю. І так пішло. Тепер ми маємо альбоми перпл, блю, фіолет, скарлет, циан, то такий блакитний більше, потім графіт, неро, або італійською чорний, потім був аурум, золотий, далі бордо і остання на сьогодні плита вірідіан, це такий відтінок зеленого. Я маю навіть такого кольору тату сирени. І ми маємо таку пісню – сирена. То пісня сирени, яка закохалася в прекрасного моряка, намагаласся звабити його піснею, як це роблять сирени, а він не піддався. І вона в тій пісні спадає на дно».
За стільки років монстри дум і готик металу вже припинили своє існування. Згадати б Theatre of Tragedy чи Tiamat. Музиканти заявили, що не бачать сенсу продовжувати, але Closterkeller щось тримає купи.
«Я тримаю. Я маю чітку концепцію цієї групи. Я шалено креативна. Як презентувати групу, як альбоми подати, взагалі, в якому напрямку рухатися. І що тримає. Тримає те, що це дуже класна музика. І концерти приносять нам неймовірне задоволення. Композиції дуже різні. Ми є, напевно, найбільш еклектичним гуртом у Польщі. Ми маємо балади. Дуже делікатні, лише для вокалу і гітари чи вокалу і клавішів. Також маємо абсолютно поп-композиції. Маємо чисто рокові твори, але й готичні, вони мені найбільше подобаються, я сама така цілковито готична. Маємо також важкі метальові. Наприклад, альбом Неро – там дуже багато такого важкого звучання. Тобто, це неймовірно широка палітра. Можливо, через те, що вони такі різноманітні, ці концертни не дають нам нудьгувати. Я постійно змінюю сетлисти, аби в першу чергу мені не було нудно на концертах. Крім того, ті пісні є дуже гарні, як на мене. І нам дуже приємно їх грати. Це зовсім не те, що грають деякі сьогодні групи, у яких три четвертих пісень тільки для того, щоби наповнити альбом. Запишуть зо три хіти, а решта – таке, аби лиш була кількість. Мені здається, їм нудно грати ті пісні. То чути, чи вони класну музику грають, чи ні».
Міхал Роллінґер, або Ролько, як його називає Аня, каже, що його неймовірно надихає грати акустичні концерти з Анею удвох.
«Мене, наприклад, час від часу дуже пре грати акустичні концерти. Бо виявляється, що наша музика, попри те, що вона така різноманітна, вона дуже круто лягає на акустичні інструменти. І часом, коли пограємо трохи важкої музики, а потім візьмемо кілька акустичних гітарок, клавіші і барабан невеликий, поїдемо десь на якийсь невеличкий концертик в невеличкому клубі, мене завжди це дуже захоплює. І тоді людина не нудиться. Тож це такі різні форми нашої творчості».
Разом із Closterkeller у варшавському вудуклубі виступав молодий гурт Ненуфар із півдня Польщі. З Ненуфар ми також поспілкувалися і влони зявляться в одному з Понеділків року. Так от, пограти разом їх запросила якраз Аня. Вона каже, її дуже тішить, що готична, похмура сцена все ще продукує цікаві команди, не стала чимось, що вже віджило свою епоху.
«Далі є дуже круті готичні групи. Зявляються нові молоді готичні групи. Та сцена весь час вирує. Це прекрасно. В Польщі є такий фестиваль у Болькові, Castle Party, це відома така готична сцена, і там щороку приходить багато фанів такої похмурої музики. Це дуже крутий фест. Ми там грали багато разів. Можна сказати, що ми є локомотивом, хедлайнером».
Аню Ортодокс називають однією з найвідоміших польських рок-співачок, яка наділена характерним голосом, харизмою та вокальною манерою, що зробило її прикладом для багатьох молодих рок-виконавців. Щоправда, Аня не дуже погоджується з тим, що вона прима польської готичної сцени.
«Я тут зовсім незгідна, бо ще коли я не співала, вже були такі похмурі групи, якими я шалено захоплювалася. То була група Madam, Made in Poland, 1984. Це були групи, які почали такі речі в Польщі. Ми були в другій хвилі. Ми і така група ZIYO. То ми були в другій хвилі тієї похмурої музики. Ми ширше це називаємо, не сама по собі готика, а така похмура музика, бо там також є альтернатива, нью вейв і тд. Бо готика більш вузьке поняття. Але сказати, що ми починали, то напевно ні. Якщо би хтось не знав нашої музики, варто почати з альбому Aurum, він дуже гарний. Дуже доброе зміксований, дуже добре звучить. Такий брильянт серед альбомів. І останній Viridian. Також такий, що добрий на початок. Зрештою, всі вони дуже класні. Наступний альбом після Aurum є альбом Bordeaux. Це найбільш амбітний наш альбом. Він важчий. Важчий не в сенсі музичному. Найважчий музично є напевно альбом Nero. І він найближчим є мені емоційно. А Bordeaux — найамбітніший, вишуканий, досконалий звуки, звучання, це текстовий концептуальний альбом – це для найбільш підготовленого і вишуканого слухача».
Purple (1990), Blue (1992), Violet (1993), Scarlet (1995), Cyan (1996), Graphite (1999), Nero (2003), Aurum (2009), Bordeaux (2011), Viridian (2017).
Десять альбомів, на черзі 11.
Ну а я дякую Ані за те, що погодилася посіплкуватися, а також за її підтримку України і українців.
Повну версію розмови і музику Closterkeller слухайте у доданому звуковому файлі.
Розмовляв Володимир Гарматюк