«VERA TO JA» — це оригінальний етнічний проект, що складається із 13 щасливих пісень, народжених справжньою природою жінки, яка черпає силу із землі, води та місяця. Її історія починається від зачаття, через стосунки зі світом, чоловіком, жінкою, дочкою, аж до свідомого відходу. Життя в гармонії з природою є водночас глибоким і простим, а складні теми, просто висловлені, порушують табу.
— «Вера» дуже довго дозрівала в мені, а потім дуже хотіла з’явитися на світ і дійти до найбільш широких кіл жіночої енергії. Загалом, вже багато років я шукаю співзвучності — музичної і ментальної. Я довго до цього йшла, я переважно завжди була сама на сцені і мені відповідав такий спосіб вираження. Це приходить із дорослішанням, коли люди цінують перебування разом з кимось — на сцені і в житті, з кимось, хто співзвучить. Це слово, яке для мене ідеальне. Я також шукала глибини жіночої природи, сенсу, життя, ідеальної форми і змісту «буття жінкою» після прочитання багатьох книжок, розмов з багатьма людьми, у тому числі з багатьма жінками. Також до рук мені потрапила книжка «Жінка, що біжить з вовками. Архетип Дикої жінки у міфах та легендах»… «Вера» дозрівала, дозрівала, аж раптом під час пандемії у мене справді було дуже багато часу і простору, коли не було поспіху. Я не знала, коли я знову щось заспіваю, щось видам. Я могла писати без обмежень і зізнаюся, що ця вся загроза, що була в цій ситуації, мені навіть сприяла. Я живу в селі. Коли добре запастись їжею (а я є своєрідним хом’яком), коли б мене відрізали від світу, то я би спокійно могла прожити з місяць, це точно, із тим, що у мене в холодильнику і в коморі. І я відчула, що цей момент настав: я взяла аркуш паперу і написала тексти десь за два тижні. Згодом на горищі я писала до них музику, творячи цю історію «Вери», тобто такої архетипної, справжньої жінки, жінки понад часом, такої, що є у кожній з нас, але багато з нас десь її там приховує із цим поспіхом, пристосовуванням до ситуації, гонитвою за цим цивілізаційним добробутом і за чимось, що нам видається кращим. Нам здається, що деінде є щось, що краще, але насправді, це все є дуже близько. Під час епідемії також ще більше цінувалися стосунки, те, що близькі були поруч або ж їх не було, чи яких ми втрачали, чи цінувалося те, що вони вижили. Все це разом збудувало в мені постать «Вери», яка є справжньою жінкою, що може багато пережити, яка для того, аби бути сильнішою, повинна черпати з традиції своєї мами, бабусь, тіток, жінок… Бо лише вони можуть передати знання про жіночність, про фізіологію, про цю справжню природу, — розповідає Рената Пшемик.
Композиція і відео до пісні «Vera to ja»
Про це все, як каже Рената Пшемик, і співається у пісні «Vera to ja» — від зачаття аж до свідомої смерті, усвідомлення, що всі ми помремо. І на усіх цих досвідах, як зазначає співачка, ми всі повинні вчитися жити справді глибоко.
Шукаючи і думаючи над тим, хто б міг у цьому співзвучати, Рената Пшемик подумала про польсько-український гурт «Dagadana». Це, на її думку, мало б створити таку цілісну жінку. «Кожна з нас — інша, але разом ми творимо одне ціле», — каже співачка.
Та все починається від зустрічі…
Розповідає Даґа Ґреґоровіч:
— Наші дороги десь перетиналися, вже не говорячи про ті давні не зустрічі, а взаємне слухання своєї музики. Думаю, що це була та перша зустріч, але така, що фактично ми не зустрілися. Я дуже добре пам’ятаю зустріч із Ренатою, коли вона до мене підійшла у Познані, після одного концерту, де співалися пісні до текстів Ґжеґожа Цєховського. І коли я зійшла зі сцени, вона до мене підійшла і сказала мені кілька приємних слів, що мені дуже нагадало зустріч із Даною Винницькою — то була одна з перших серйозних розмов у моєму житті. Вона тоді також до мене підійшла і сказала мені декілька приємних слів на тему мого виступу. Голос Ренати завжди був мудрий, а в цій мудрості була сила, адже часто люди плутають силу голосу, не розуміючи, що це мудрість є цією найбільшою силою. І коли ми разом почали співати, то це була дата прапрем’єри спільного концерту. І щоб це сталося, ми повинні були дистанційно у музичному плані знайомитися, а саме: готуватися до концерту, до співзвучності, що було дуже складно. Ми зустрілися за дві години до виступу, у гардеробі, і там ми вперше заспівали разом ці твори, а згодом були записи.
Обидві співачки розповідають, що той перший концерт був дуже вдалий і, що цікаво, багато творів, які на ньому прозвучали, не були заплановані, це була абсолютна імпровізація, що ще більше підкреслювало цю взаємну співзвучність.
У музичному кліпі до пісні «Vera to ja», який було знято у столітньому дерев’яному будинку у Шклярській Порембі, показано давні заняття, різну роботу, що колись була у селі: збір пір’я, праця на городі, впорядкування дому. За словами артисток, у цьому вони відчувають велику силу, що об’єднує. Окрім цього, у цьому матеріалі ми також почуємо і те, що сьогодні переживає Україна, українці і всі, хто є з Україною.
— Усі тексти писала Рената і ми пристали на те, що вона нам запропонувала. Ми бачили цю циклічність, підготовку до смерті, ми бачили радість від життя. Будучи у студії, ми раділи з того, що можемо зосередитися на жінці, не завжди думаючи над тим, що приносить нам світ. Ми хотіли передати життєву мудрість про нас самих, не забуваючи, але і не зосереджуючись лише і виключно на тому, що світ також поклав і на наші плечі. Ми радіємо тому, що ця зустріч — це було свято життя. І вона такою є й далі. І ми також зосередилися на тому, як багато всього у нас є. Ми дуже радіємо, що впродовж тих кількох днів у студії ми могли зосередитися на тих дрібних речах.
З 2 лютого Рената Пшемик і «Dagadana» розпочинають спільний концертний тур польськими містами із матеріалом «Vera to ja», а восени вийде альбом під однойменною назвою.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль