З 22 березня до 21 липня у Кракові можна відвідати великий виставковий проєкт «Вавель Виспянського», що зосереджений на особливо тісному зв'язку митця з Вавельським замком. Його експозиція поділена на три тематичні блоки, які представлені у трьох різних просторах величезної площі Вавельського пагорба. Художні твори та інші проєкти Станіслава Виспянського експонують з нагоди 120-річчя публікації його драми «Акрополь», дія якої відбувається у краківському кафедральному соборі. До виставки увійшли ескізи однойменної концепції реконструкції замкової гори, а назва проєкту мала на меті вказати на схожість, що пов'язує краківський та афінський пагорби в їхніх історичних і символічних шарах.
Про виставковий проєкт «Вавель Виспянського» його кураторка Аґнєшка Янчик розповіла в ефірі Другого каналу Польського радіо.
— Пані Аґнєшко, ми поговоримо про виставку, кураторкою якої в Замку Ви є. Вона називається «Вавель Виспянського» і це буде перша подібна експозиція робіт митця на Вавелі, що може стати несподіванкою, зважаючи на те, що це місце було присутнє в його, як художніх, так і в літературних творах. Чи можна взагалі говорити про захоплення Станіслава Виспянського Вавелем?
— Я думаю, що можна говорити і про захоплення, і про любов.., про трагічну нездійснену любов, тому що плани Виспянського щодо Вавельського замку не були повністю реалізовані.
— Плани, пов'язані з реконструкцією цього місця, з'явилися у митця ще 120 років тому. Напевно, добре, що цього не сталося, враховуючи сучасний підхід до пам'яток, аби зберегти їх у вигляді, який є максимально наближеним до оригіналу.
— Так, це дійсно так. Перш за все, хочу почати з того, що наша виставка, окрім того, що є величезною, всеохоплюючою і в різних місцях на Вавельському пагорбі, вона є передусім ювілейною. Саме наприкінці березня 1904 року Станіслав Виспянський опублікував свою драму «Акрополь», а восени 1904 року разом з архітектором Владиславом Екєльським розпочав роботу над грандіозним проєктом Вавельського Акрополя. І я постійно ставлю собі запитання, що було би, якби обом митцям вдалося реалізувати цей задум. Треба пам'ятати, що Виспянський почав думати про проєкт «Акрополь» у дуже конкретний час. Як я вже згадала, це була осінь 1904 року, а незабаром, у серпні 1905-го, Вавель мав стати вільним. Австрійська армія, яка до того часу займала Вавельський пагорб, мала потроху його залишати. Звідси і виникла ідея Виспянського запитати себе та інших митців у цей момент, який вигляд матиме Вавель після цього, а також пізніше, коли Польща відновить свою Незалежність, у що він твердо вірив. Власне, навколо цього зосереджується наш проєкт. І Виспянський, і Екельський мали власні відповіді на це запитання. Вони вважали, що Вавель повинен бути центром Польщі. Це концепція, яка виросла на ґрунті XIX століття, коли Вавель відігравав особливу роль під час поділів Польщі. Саме в цей час народилася концепція Вавелю як особливого місця опори польськості — центру Польщі, якої тоді ще не було. І я думаю, що проєкт «Акрополя» є продовженням цього, адже і Виспянський, і Екєльський хотіли, аби це місце було своєрідним центром політичної, наукової та мистецької думки. Проєкт не був реалізований, але сама концепція радше ставила запитання митцям і громадськості про майбутнє Вавеля. Сам Екєльський у своєму коментарі до проєкту «Акрополя», який з'явився друком у 1908 році, тобто вже після смерті Виспянського, зазначав це. Він вважав, якщо цю ідею колись вдасться реалізувати, то слід насамперед подумати про масштаб починання, а це був монументальний проєкт. Треба також пам'ятати, що він обмежувався південно-західною частиною пагорба, бо решта була історичною архітектурою. Це був насамперед замок з катедрою, а також вікаріат (реальна або умовна церковно-адміністративна одиниця у низці християнських церков, яку очолює вікарій — титулярний єпископ, єпископ-помічник, хор-єпископ — ред.). З іншого боку, обидва творці хотіли преображення іншої, південно-західної частини, де австрійці звели дві величезні споруди шпиталів, лазаретів, гарнізонних госпіталів і всіляких допоміжних будівель. І це те, що вони хотіли знести.
— Напевно, і добре, що цього не сталося. Як я вже казала, проєкт «Акрополь», звісно, є певним чином відправною точкою для ідеї цієї виставки, але не тільки. Хотіла би запитати і про сам Вавель у творчості Станіслава Виспянського, адже його мотиви з'являються, як у його пейзажах, так і в роботах, що безпосередньо стосуються Вавельського собору.
— Так, це дійсно так. І ви слушно зазначили, що проект «Акрополь» був відправною точкою, навколо якої, як я гадала спочатку, буде обертатися виставка. Але в міру дослідження цієї теми стало очевидно, що його потрібно значно розширити. Насамперед нашою метою було показати і проєкт «Акрополь», і однойменну драму. Вавель справді був у всій творчості Виспянського. І це не тільки візуальні твори, концепція Вавеля як Акрополя, або проєкти вітражів у соборі, які так і не були реалізовані, чи пейзажі з видом на Вавель, а й літературні твори. Це драми, повноцінні, або ті, що збереглися у фрагментах, і скрізь можна знайти вавельські мотиви. Тож вся команда, яка готувала виставку, я як авторка сценарію, ми також вирішили, що її потрібно значно розширити. Ідея полягала в тому, аби вперше показати, яким насправді був погляд Виспянського на Вавель. А дивився він на Вавель з дуже комплексної перспективи, тобто, не тільки бачив його архітектуру, а і його духовний потенціал, оцінював те, чим був Вавель, особливо собор, у XIX столітті. В частині, присвяченій літературним творам, в яких з'являється мотив Вавеля, є також легенда, наприклад, про Ванду, дочку Крака, або різні фантастичні істоти, зокрема Вовкулак, Русал і віслянські Русалки. Тож це був погляд, який дійсно охоплював і Вавель, і його найближчі околиці. Не варто забувати, що Вісла також була надзвичайно важливою для Виспянського. Але Вавельський пагорб справді мав особливе значення. Окрім того, що Виспянський виріс біля його підніжжя на вулиці Канонічній, його батько виконував різні роботи для собору. І Станіслав мав змогу спостерігати за ним вже в дитинстві, адже вони включали в себе, між іншим, роботу над скульптурами для головного вівтаря собору, який так і не був реалізований. Також він мав прогулянки до Вавельського замку з раннього дитинства. Тож це були різні чинники, які впливали на Виспянського і які сприяли тому, що Вавель зайняв таке особливе місце в його творчості.
— Станіслав Виспянський, звісно, є головним героєм цієї виставки, але Ви помістили його творчість у ширший контекст, представивши, наприклад, роботи Яна Матейка, Юзефа Зіммлера та Лєона Вичулковського. Але я хотіла би торкнутися також театрального контексту, адже серед численних подій, які товаришують самій виставці, є також перформанс, поставлений Аґатою Дудою-Ґрач, «На коліна, пане Виспянський». І мені цікаво, чи дійсно це можна назвати класичною виставою, чи, можливо, це ширше видовище, що поєднує різні елементи, музику, слово і зображення?
— І, перш за все, інтер'єри Вавельського замку. Мені важко коментувати виставу, тому що я її ще не бачила, але я знаю сценарій і думаю, що це дуже цікавий творчий розвиток того, що сказав Виспянський. А те, що вистава відбувається в інтер'єрах Вавельського замку, в інтер'єрах замку, є додатковою цінністю, тому це дуже важливий контекст.
Запрошуємо слухати аудіоверсію розмови у прикріпленому файлі.
Христина Срібняк / Dwójka