Великдень — свято, яке з'явилося на польських землях з приходом християнства в X столітті. Перед цим святкували прихід весни і початок нового циклу. З часом ці звичаї уніфікувалися та злилися. У деяких частинах Польщі існують відмінності щодо традицій святкування Великодня. Наприклад, по-різному освячують їжу, а іноді взагалі не готують кошики з паскою. Цей звичай не дуже популярний, наприклад, на Мазурах. Більше того, в минулому освячення їжі мало зовсім інший вигляд.
Про особливості Великодніх звичаїв у Польщі, а також про те, звідки вони походять, в ефірі Третього каналу Польського радіо розповіла Анна Сьміґельська з Інституту національної спадщини.
— Великодніх народних звичаїв існує безліч і, мабуть, варто почати з найоригінальніших та найцікавіших. Я б хотіла поговорити про «вогнедихання» (Wielkanocne bziukanie — пол.).
— Це великодній звичай міста Копшивниця (Сьвєнтокшиське воєводство — ред.), пов'язаний з випусканням вогню під час хресної ходи Воскресіння Христового. Нині його виконують пожежники, які час від часу набирають до рота парафін і дмухають ним на палаючі смолоскипи. Стовпи вогню, що утворювалися, заввишки кілька метрів, місцеві жителі називали «бзюки». Назва «бзюкання» походить від специфічного звуку, який супроводжує видування парафіну на палаючі смолоскипи. Це є дуже цікавим звичаєм, оскільки сягає корінням у нашу історію періоду повстань і поділів Польщі, коли постріли були заборонені під час ранкового богослужіння у Великодню неділю, звідти і виникло пускання стражниками вогню, щоб замінити постріли, які сповіщати про радість Воскресіння. Наші звичаї та обряди, пов'язані з святкуванням Великодня, мають дуже давнє коріння. Наприклад, перша писанка, яку ми маємо в Польщі, датується X століттям, це археологічна пам'ятка. Наші звичаї і традиції, з одного боку, пов'язані з літургією, але з іншого — вони також дуже сильно закорінені в народних традиціях і в різних звичаях, які були прийняті з давніх-давен і досі збереглися.
— А що найцікавішого з різних куточків Польщі можемо перерахувати і що входить до Національного списку нематеріальної культурної спадщини?
— Наразі ми маємо 73 об'єкти у Національному списку нематеріальної спадщини, який веде Міністерство культури і національної спадщини Польщі. Це посилання на Конвенцію ЮНЕСКО. Сім наших звичаїв також занесені до Списку всесвітньої нематеріальної спадщини.
— Про які традиції йдеться?
— До них належать краківські шопки, між іншим, хода Божого Тіла. Ми завжди запрошуємо подивитися та ознайомитися з тим, що є в регіонах, адже багато звичаїв, що зараз є традиційними, прийшли, скажімо, з прикордонних територій. Наприклад, освячення їжі на Вармії. До Другої світової війни там освячували вогонь і воду. Або можна згадати, писанки в техніці гарячого батику, які були вже дещо забутим у Польщі мистецтвом, і саме мешканці прикордоння, які прибували, принесли його з собою і повернули назад. Тож ці традиції та обряди так сильно переплітаються у різних місцях.
— Я бачу у Вас книгу, а в ній зображені Великодні процесії на конях у Верхній Сілезії, наприклад.
— Так, є традиція, коли парубки їдуть процесією по полях і селах, щоб скрізь сповіщати про Воскресіння Христове. З іншого боку, є також традиції, коли у поля встромляють хрести, зроблені з великодніх пальм (аналог вербових гілочок — ред.), аби захистити посіви від усього злого і забезпечити гарний врожай. Весь період 40-денного посту відбувалася підготовка до Великодня. З понеділка, з початку Страсного тижня, треба було господарювати, прикрашати оселю, готуватися до великого моменту. Так само і час Великодня готує нас до праці, бо від свята Благовіщення ми вже починаємо роботу в полі.
— Отже, можна сказати, що це було дещо вимушена відпустка перед великими зусиллями весняно-літнього сезону.
— Всі ці звичаї дещо підлаштовані до розпорядку життя, адже пізніше, 15 серпня, після збору врожаю, знову починається час святкування. У нас є багато традицій, які, з одного боку, нам дуже добре знайомі, а з іншого — ми зовсім не знаємо, звідки вони походять. Хоча б такий, як прощання з журеком і оселедцем. Ми починаємо святкувати журом — важливою стравою. Але маємо таку приказку: «Їде Ісус, їде, забере жур і оселедець, залишить ковбасу і поблагословить її».
— Отже, це був момент, коли можна споживати м'ясо, адже протягом 40 днів перед Великоднем їли в основному рослинну їжу, оселедець і жур.
— Саме так. Більше того, весь посуд був ретельно вимитий, щоб не залишилося ні краплі жиру.
— Давайте поговоримо про писанки, я знаю, що польські писанки люблять в усьому світі. Ви рахували, скільки є видів декорування великодніх яєць?
— Взагалі у нас є три типи писанок. Крашанки — тобто пофарбовані в один колір. З ними ми найкраще знайомі. Потім є «дряпанки» (kroszonki — пол.), це також переважно опольські візерунки, які вишкрябують майстерно тонкими голками. Також є техніка батику — нанесення воском візерунків, які потім фарбують, а також різноманітні обклеювання.
— Чим обклеювали ці яйця?
— Різними матеріалами. Могла бути: тканина, стрічки, папір і різноманітні матеріали, якими наносили візерунки на писанки.
— А які є найцікавіші народні Великодні страви?
— Все залежить від регіону. Але більш-менш вони схожі на Різдвяні, де є червоний або грибний борщ. Так само різними є звичаї, коли йдеться про Великдень. Наразі є багато традицій, які ми плекаємо. Наприклад, обливання. Обливали не всіх, оскільки дівчата приносили писанки парубкам у Великодню суботу. В залежності від кольору, кожна писанка промовляла про щось своє, про наміри дівчини або про те, яке питання вона ставила. І у відповідь на ці писанки конкретний парубок відповідав саме таким виливанням води.
— Отже, це була система комунікації, тобто писанки були не просто прикрасою, а мали виконувати певну функцію. Це було закодоване послання?
— Звичайно, як і колір писанки обирався не випадково, а ніс певну інформацію.
— Це означає, що хлопці найбільше поливали саме тих дівчат, яким найбільше симпатизували?
— Так, саме тому існують історії про те, що панянки, які були мало облиті, додатково обливалися самі, щоб компенсувати це.
— Чи були якісь регіони, де, власне, ці звичаї, пов'язані з обливанням (śmigus dyngus — пол.) були особливо сильно культивовані? Чи, наприклад, кидали дівчат у струмок?
— Звісно, уява доволі багата, також у різних регіонах були поширені шмагання березовим віттям панночок по ногах. Я здогадуюся, що це була альтернатива на холодну весну, коли обливання могло закінчитися запаленням легенів, тому краще було не практикувати і не пробувати. Але був ще, наприклад, інший звичай, ще з Великої суботи, що полягав у тому, що вдома освячували їжу. Вибиралася одна хата, і священник приходив туди й освячував їжу. Ця традиція також є у нашому національному переліку.
Тому мені здається, що варто познайомитися з цими звичаями, хоча б за допомогою списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО, який весь час дуже успішно поповнюється. Це приємний і дуже позитивний розвиток повернення регіонів до матеріальної чи нематеріальної культурної спадщини. Тому і ремесла, й історично пов'язані місця, різні легенди, іноді більш вкорінені в історії, іноді менш, на мою думку, є хорошою відповіддю на поширену глобалізацію. Ми однаково одягаємося, однаково їмо, і що в цьому нас вирізняє? У нас є щось своє. І саме ці різні майстерності, наприклад, вишивання, яке є різним у різних регіонах, або плетіння кошиків, або коняківське мереживо, водночас може бути і хобі, і розвиватися в багатьох місцях як туристична інфраструктура.
Запрошуємо слухати аудіоверсію матеріалу
Христина Срібняк / Trójka