Форма ваз, створених Вікторією Якушою, абсолютно ідентична формі тіари гунів, яка була викрадена з Мелітопольського музею російськими загарбниками. На виставці в Мілані Вікторія Якуша представить лімітовану колекцію ваз Tiara, які точно повторюють форму викраденої діадеми. Вони виготовлені з української глини, інкрустовані унікальними, єдиними у світі поліхромними топазами з Волині синьо-бежевого кольору.
«Говорячи про розкрадання українських музеїв, курганів, я матеріалізую всі наші скарби у форму, яку передаю далі. (...) Скарб можна вкрасти, але не можна забрати, якщо ти знаєш, хто ти є», — написала на фейсбуці Вікторія Якуша, яка стала нашою гостею:
«Скарб» — це експозиція, в якій є нові вази Тiara, а також два вироби, які вже були представлені до цього, — це софа Domna і стіл Korotun. Однак найголовніше — це, звичайно, нові вази Тiara, бо вони присвячені темі спадку. Головним джерелом натхнення, якщо в цьому випадку можна використати це слово, була тіара гунів. Це тіара, яка викрадена з Мелітопольського музею в ці дні, я маю на увазі ці два останні роки. Вази присвячені не тільки цій тіарі, але й усім скарбам, усьому, що було викрадене: це й золото скіфів і сарматів, й інші різні артефакти, які були викрадені з усіх наших музеїв, переважно з окупованої території. Ці вази Tiara — це про те, що спадок можна вкрасти, але не можна забрати. Це гра слів, але якщо ти знаєш, хто ти, і твій спадок є частиною твого ДНК, то це забрати неможливо. Також, якщо ці вази поставити в одну лінію, то вони повністю повторюють форму тіари. Як і сама тіара, вони інкрустовані коштовним камінням. В нашому випадку — це волинські поліхромні топази великих каратів, кожен з них — 50-60. Це ще й дуже естетично.
Тиждень дизайну проходив у Мілані з 15 до 21 квітня. Міланський тиждень дизайну — це, як зазначає Вікторія Якуша, найбільша в Європі виставка меблів і декору для дому:
— Це найважливіша подія року для всіх дизайнерів. На цей Тиждень з’їжджаються просто з усього світу. Тут є і Бразилія, і Америка, і Японія — увесь світ. Це не тільки про тренди, які будуть, це й соціальні, культурні тенденції. Це дуже важлива подія, де я й хотіла показати ці меседжі, тому що кількість людей і вплив цієї виставки неоцінений.
Вікторія Якуша — не тільки дизайнер, а й архітектор.
— До Революції Гідності, до 2014 року, я працювала тільки як архітектор і дизайнер інтер’єрів. У 2014 році в мене народився бренд колекційного дизайну FAINA. Він народився не тому, що я хотіла займатися продуктовим дизайном, а він народився тому, що я хотіла доносити українські меседжі, розповідати про історію культури, традиції мовою дизайну світу. Першочергово це була місія, яка йшла зсередини, це не було про бізнес. З самого початку було саме так. У принципі, з 2014 по 2018 роки, тобто протягом чотирьох років ми виробляли те, що не продавалося. Це була історія з нульовими продажами. Не було ні запиту, ні самого розуміння українського дизайну, тому можна сказати, що з самого початку це було про культуру, соціальні проєкти. Абсолютно все, що робить FAINA, воно про культурне, про національне — це не тільки про неймінг «файна» (це слово означає красу). Я долучаю ремісників, я долучаю багато українців до цього процесу. Це завжди взаємодія.
Пані Вікторія розповіла про основні характерні ознаки українського дизайну, представницею якого вона і є:
— На мою думку, він насправді не сформований ще, тому що, по-перше, це — процес, а, по-друге, мені здається, що вже можна говорити про її сформованість, коли на арені є досить багато гравців, які асоціюють себе з цим явищем. Воно має характерні, очевидні для всіх риси не одного чи двох гравців, а більшості. Проте воно в процесі формування. На мою думку, це про три риси. Звичайно, можливо, хтось не погодиться. На мою думку, це наївність, дикість і вітальність, особливо вітальність. Це про любов до життя, попри все. Це, звичайно, проявляється у різних формах.
Зараз у Варшаві проходить виставка робіт Марії Примаченко. Пані Вікторія організовувала резиденцію на честь художниці в селі Болотня. Я попросила мисткиню розповісти про це.
— Так, я співпрацюю з Фондом Марії Примаченко. В нас є проєкт Музею Марії Примаченко в селі, де вона народилася. Зараз ми на стадії проєктування, але воно дещо повільно йде. Це дуже важливий проєкт, бо, звичайно, Марія Примаченко — це стовп світла, символ України, і вона має мати свій мономузей. В неї ще багато робіт, в неї неймовірна творчість, яка потребує особливого представлення. Жоден музей сьогодні не може зібрати всі її роботи в одному місці й одночасно показати, бо її спадок величезний, тому все-таки хочеться зробити цей мономузей і показати всю її велич і красу.
У 2022 експозиція Вікторії Якуші «Ступаючи на українську Землю» отримала нагороду за найкращу презентацію на Design Miami/Basel. Тоді ж вона приєдналася до програми відновлення міст, що постраждали внаслідок вторгнення, розробивши концепцію розвитку та реконструкції Чернігова.
— На початку повномасштабної війни ми хотіли щось зробити, більше, ніж ми робимо, тому ми приєдналися до міста Чернігова. Я обрала Чернігів тому, що цінності міста збігаються з моїми. Як я це бачу? Це про історичність і екологічність. Всю моя творчість, якщо спрощувати, можна схарактеризувати цими двома словами. Ми розробляли концепцію розвитку, тобто це не зовсім про реконструкцію. Це про те, коли ти збираєш по поличках вектор, розбираєш ДНК міста і, розуміючи про що саме місто, ти потім вже вибудовуєш всі вектори розвитку для того, щоб будь-яка людина могла чітко зрозуміти, що це Чернігів. Треба вибудувати сильний меседж. В нашому випадку, наприклад, ми поєднали історичність з екологічністю. Це означає, що й економіка, і освіта, і інфраструктура, і інші сектори міста мають мати ці якості для того, щоб в цілому картинка була цільною, аби підсилити сильні сторони, які є, і на них зробити основний акцент. Ось цим ми й займалися. Ми долучили дуже багато волонтерів, приблизно сто, на початку. Серед членів нашої команди, звичайно, були іноземці, які хотіли допомогти. Цю концепцію розвитку ми передали місту. На сьогодні це все передано владі міста. Це вже питання подальших дій. Ми розуміємо, що зараз є нагальні питання. Скоріше за все, треба їх вирішувати.
Дар'я Юр'єва