У Королівському замку у Варшаві триває виставка «Владислав Гасьор. Тяглість потрясіння» («Władyslaw Hasior. Trwałość przeżycia» — пол.). До її експозиції увійшло майже 90 робіт митця, які походять зі збірок кількох польських музеїв та з приватних колекцій. Творчість Владислава Гасьора викликала як щире захоплення серед сучасників, так і зустрічала бурхливе несприйняття.
«Гасьор — родич пізньосередньовічних художників-поетів, які створювали прекрасний і жахливий світ, поєднуючи реальність з метафорою і потойбіччям, аби зачарувати людину, яка страждає від реальності і прагне вийти за її межі. Епоха Ієроніма Босха, Пітера Брейґеля, відьом або іспанських любителів мучеництва... Для нього жодна річ не є такою, якою її бачить неконтрольована уява. Це казка ще й тому, що у висловлюваннях Гасьора слова означають щось відмінне одне від одного», — писав польський мистецтвознавець Марек Ростворовський.
Владислав Гасьор був відомий своїми хепенінгами, які тільки-но з'явилися на початку 50-х в США і на той момент для Польщі не надто звичним явищем. Одним з найяскравіших перформансів Гасьора було спалення піаніно на пагорбі Анталувка в Закопаному. Тож не дивно, що чимало мистецьких критиків визначають Гасьора предтечею польського поп-арту, порівнюючи його з американцем Робертом Раушенбергом. Його роботи були представлені в музеях і галереях по всьому світу, в тому числі в Центрі Жоржа Помпіду в Парижі, Кунстхалле, в Польському інституті в Лондоні. Він брав участь у Венеційській бієнале мистецтв, Бієнале вуличної скульптури в Монтевідео, де отримав Гран-прі за багатофігурну композицію «Голгофа», а також у бієнале в Сан-Паулу. Загалом на виставці «Владислав Гасьор. Тяглість потрясіння» можна побачити близько 90 робіт, понад половина із них є депозитом Татранського музею, який у своєму розпорядженні має ще більше артефактів, пов’язаних з митцем.
«У нас є понад 240 тільки асамбляжів Владислава Гасьора, це разом із 260 рисунками, 200 тисяч слайдів та аналогових фотонегативів. Звісно, газетні вирізки, в яких згадується митець. Це все є і в музеї, і також на сайті Гасьора, який ми підготували разом з Фондом візуальних мистецтв у Кракові. Це дуже велика і цікава колекція, адже ці фотографії є документацією сучасної візуальної культури Гасьора, як у Польщі, так і за кордоном. Адже, коли він подорожував, то фотографував і знімав різні речі, зокрема, пам'ятники, а він дуже цікавився монументальним мистецтвом, бо також хотів створювати пам'ятники, що згодом і робив. Він також робив замальовки капличок на кладовищах, а також шукав цікаві зіставлення. Їх можна побачити на виставці. Гасьор спостерігав, як висока культура поглинається, наприклад, поп-культурою, і як ці фігури, які знаємо, наприклад, з музейних шедеврів живопису, вплітаються у рекламу, або в популярну реальність, яка нам товаришує. Це дуже цікавий митець», — кураторка Галереї Владислава Гасьора Татранського музею в Закопаному Юліта Дембовська.
Повертається до Королівського замку у Варшаві Владислав Гасьор через 50 років після своєї першої виставки у цьому місці. Сучасна експозиція відсилає до 1974 року і презентації його робіт у ще сирих стінах щойно відбудованого після війни замку.
«Місія Замку — це погляд на історію Польщі, на велике європейське мистецтво минулих століть. Але, з іншого боку, ми прагнемо, аби це мистецтво віддзеркалювало сьогодення. І творчість Єжи Новосєльського, Маґдалени Абаканович та тепер Владислава Гасьора, дозволять нам отримати інший досвід, інший погляд на мистецтво великих майстрів минулих епох. Безумовно, виставка є певним символом провокації. І, безумовно, вона буде сприйнята глядачами з сумішшю почуттів, як позитивних, з похвалою, радістю, прийняттям, так і зіштовхнеться із несприйняттям і певним шоком. Тому що його мистецтво неймовірно агресивно входить у простір досвіду та емоцій глядача. Що завжди є цікавим експериментом, і водночас чимось таким, що змушує глядача по-новому поставитися до того мистецтва, до якого він звик, мається на увазі до античного мистецтва, з естетикою, абсолютно відмінною від тієї, яку пропонує Владислав Гасьор. Виставка відбувається в класичному інтер'єрі замку XVIII століття, з дуже впорядкованим ритмом. А мистецтво Гасьора порушує цей спокій і дуже брутально втручається в простір. Тому показати її в Королівській бібліотеці Станіслава Августа Понятовського було викликом і водночас це спричиняє певне занепокоєння вже з моменту входу. Виставка — є єдиним цілим без чітких розмежувань. Ми плавно переходимо від однієї експозиції до іншої. Завершується показом ескізу його відомого пам'ятника "органу" на Підгаллі. Пам'ятник був присвячений "полеглим за увічнення народної влади" на Підгаллі, але Гасьор стверджував, що в 1960-х роках він хотів створити "граючий" пам'ятник і відмежуватися від пропаганди Польської Народної Республіки. Сталева конструкція включала органні труби, гонги, флейти і дзвони. За допомогою вітру він повинен був видавати тривожні звуки. Ця виставка — як велика пігулка емоцій і водночас дуже динамічне входження у сферу глядацького досвіду», — пояснив директор Королівського замку, професор Войцєх Фалковський.
Сила мистецтва Гасьора — у емоціях, на які вона провокує відвідувачів. Виставка в Королівському замку у Варшаві об'єднує роботи, які є свідченням екзистенційних переживань XX століття та мистецьких пошуків художника. Своє відображення у добірці робіт знайшли травми поколінь — воєнні та інші, механізми соціального гноблення, відносини між людиною і природою, індивідуальним і колективним, сакральним і профанним, універсальним і постійним, локальним і швидкоплинним. Великим потрясінням для митця була Друга світова війна. Можливо, тому у його роботах стільки жорстокості, яка не культивує її, а відсилає до суспільного запиту пошуку добра і світла. Це послання, й досі резонує з сучасними подіями. Немає на виставці роботи "Чорний пейзаж", але її фотографію із попередніх виставок можна побачити. Вона не може не бути потужним художнім образом сьогодення. Це дитячий візок, наповнений землею, в яку встромлені хрести та свічки, що символізує кладовище дітей із Замойщини, які загинули у 1939-45 рр. На жаль, побачити цю роботу, яка пронизує фізично від одного погляду на неї, можна лише на фото. Адже стан її не дозволяє вже на транспортування до інших міст. Загалом зберігати твори непросто, з огляду на недовговічність матеріалу. Попри це позачасовість послання зумовлена їхньою здатністю здійснювати тривалий вплив на глядача.
«Такий спосіб компонування робіт, тобто, зіставлення їх з готових матеріалів, Гасьор вважав різновидом творчості, яка існувала завжди. Він ніколи не вважав себе авангардистом, йому не подобався цей термін і, на його думку, він був провінційним. Гасьор переконував, що він просто створює роботи з готових матеріалів, так само, як людина створювала найрізноманітніші предмети, які мали допомагати їй у культі, або щоб прикрасити своє оточення. Наприклад, на своїх лекціях він показував тотемні племінні маски. Гасьор, як скульптор, професійно використовував предмети та простір. І цей професіоналізм проявлявся в тому, що він дивився на предмет, розглядав його з усіх боків і підбирав окремі елементи таким чином, аби вони гармоніювали одне з одним за кольором і фактурою, а водночас транслювали якісь історії, часто дуже драматичні, як згаданий "Чорний пейзаж". Гасьор задумував цю роботу як розповідь про Другу світову війну і те, як німці вбивали та вивозили дітей із Замойщини та з Люблінщини. З іншого боку, виявляється, що люди, які приходять в галерею, дивлячись на цю роботу, наприклад, бачать в ній метафору людської долі, тому що це кладовище, поміщене у візок, тобто є початок і кінець, і ця коляска наповнена пилом, в сенсі землі, і, звичайно, в Біблії це пил, ти є пил і в пил ти перетворишся, тому вони бачать в ній метафору просто людської долі. Цей історичний контекст також не завжди зрозумілий на перший погляд, тому що ці твори можуть означати різні речі, залежно від того, як ми на них дивимося. Якщо ми подивилися вирізки з преси про творчість Гасьора, то найчастішим словом, яким воно визначається у цих вирізках, було "контроверсійний", "шокуючий", і нам здавалося, що сьогодні ці роботи не є особливо шокуючими, тому що ми вже стільки бачили і стільки всього різного відбулося в мистецтві. І все ж сучасні глядачі дуже емоційно реагують на ці роботи, можливо, саме через близькість цих матеріалів, через те, що вони знайомі, походять з нашого найближчого оточення, бо це не якісь вишукані тканини, це не дуже багаті речі, це не мармур. Гасьор сказав, що було б нечесно покладатися на сталість матеріалу, не будуючи тяглість потрясіння, про що і йдеться на цій виставці», — додала Юліта Дембовська.
Гасьор надавав об'єктам, які використовував у своїх роботах, нового значення — символічного та метафоричного. А використовував у своїх асамбляжах фрагменти металу, скла, дерева і землі, елементи зруйнованих кузовів автомобілів, швейних машинок, дитячих колясок, ляльок і зламаних столових приборів. Це змінювалося, адже на початку 1960-х або наприкінці 1950-х років Гасьор частіше використовував дріт, мило, скло, хліб, дерево, метал. Пізніше, так само, як змінювалися предмети в польських будинках, у його роботах з'явилася також пластмаса. Також з'являється більше кольору, оскільки ці матеріали, особливо різні синтетичні, часто яскраво забарвлені. Цікаво також, що такими насиченими вони були на початку, просто тому, що фарби були сильними, але з часом вони також втрачають свої кольори, адже окислюються, що також надає їм нових значень. Навіть нещодавно реставратори замислилися над тим, що коли ми маємо дзеркало, як на цій роботі "Чорний пейзаж", поверхня якої була раніше гладенькою і чистою, а з часом почала окислюватися. Тому автоматично змінюється і сенс цієї роботи.
Запрошуємо слухати аудіоверсію матеріалу
Христина Срібняк