Про подвійність назви, концепцію альбому «Фата», а також про музику і натхнення в ефірі Польського радіо для України розповідає лідерка гурту Vivienne Mort Даніела Заюшкіна.
«Я почала писати пісні, коли мені було 10 років. У них я віднайшла для себе шлях спілкування із зовнішнім світом, коли важко описати щось просто словами. Напевно, природа для таких як я і вигадала вірші та пісні. Коли я щось переживаю — пишу пісню, і їх назбиралося вже дуже багато. (У 2019 – ред.) ми з музикантами взяли творчу паузу, але я продовжувала писати пісні, тому що на паузу це не ставиться. Для мене це було б, як перестати розмовляти, відчувати. Коли почалося повномасштабне вторгнення, я так і реагувала на потрясіння — щодня писала пісню. Ми одразу почали викладати в мережу ці пісні, я відчула, що потрібно відновлювати діалог з моїми слухачами. Можливо, хтось зараз одиноко боїться, сидить вдома і боїться вибухів, і мені потрібно йому сказати піснею, що ми на зв’язку, і я є для нього опорою».
«Робоча назва альбому була "Бекап", і це пов’язано із тим, що майже все аранжування альбому ми робили на домашній студії зимою під час блекаутів. Продовжувалося бомбардування нашої енергосистеми, а ми продовжували робити свої пісні. У такі скрутні часи, якщо ти не зробив резервну копію, то можеш втратити усю свою роботу, тому я думала, що можна альбом назвати так. Але згодом концепція альбому розкрилася ширше, а "Бекап" нас відсилає до конкретного періоду блекаутів. Не хотілося цим обмежуватися».
«"Фата" — одна і та сама назва, в залежності від акценту, може бути і головним убором нареченої, а також символом закритості, покірності. Наречена, котра належить тільки своєму чоловікові, мусить йому коритися і дає таку обіцянку, як було раніше. А друге значення — фатум, доля, жереб. Йдеться про те, що Україна не може переобрати свій жереб через територіальні умови, розташування і фатальне сусідство з імперією вбивць, окупантів, мародерів, ґвалтівників. Проте вона прийняла свій жереб, свою долю гідно, вона не хоче бути нареченою нелюба і вступає в боротьбу зі злом, стоїть на фронтирах у боротьбі усього світу зі злом».
«У цей новий період мені би хотілося плавно відійти від образу феї та образу казки. Я знаю, що цей образ за мною довго йде. Людям приємно так думати, що головна героїня — фея, неземна істота. Але я вважаю, що в реальному житті також можна так світитися, як на обкладинці цього альбому. Це відчув наш художник Євген Якшин, коли він прослухав наш альбом. Цю обкладинку він зробив про всі пісні, а не про якусь одну. На цьому альбомі, від першої до останньої пісні, головна героїня проживає певні метаморфози, перетворення. Зокрема, ці перетворення у воєнній любові до всього рідного, до рідної країни, до рідної культури. Це місія, яка висвічує зсередини. Раніше моя місія була робити так, щоби люди відкривалися і відчували свої справжні емоції, але вона була розпливчаста. З моменту повномасштабного вторгнення ця місія в мені окреслилася. По-перше, я відчула, що нікуди не поїду (з України – ред.), що я буду тут. Мій мозок, мої здібності я мушу використати тут і продовжити передавати естафету української культури, як це робили до мене. Неважливо, скільки ці люди прожили, і я відчуваю, що тепер робити це маю я. Пісні "Усі в мені", "Іскра" — частково про це».
Запрошую послухати повну версію розмови у доданому файлі.
Яна Стемпнєвич