У Луврі відкрилася виставка «Біля витоків сакрального образу. Ікони з Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків у Києві». Вона презентує 5 із 16 творів мистецтва, привезених до Франції із Музею Ханенків. В Луврі вони зберігатимуться доти, доки на території України не закінчиться повномасштабна війна. До 6 листопада у виставковій залі найвідомішого паризького музею можна буде побачити п'ять рідкісних ікон. Чотири з них датуються VI або початком VII століття. П'ята мікромозаїчна ікона була створена в кінці XIII століття, а її окладка є перлиною ювелірного мистецтва. Транспортування було секретним і відбувалося за дотримання необхідної для цих творів мистецтва кліматизації під військовим супроводом. Докладніше – розповіла провідна зберігачка фондів Відділу збереження Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків у Києві Мар'яна Варчук.
– Пані Мар'яно, ця виставка є сенсаційною без перебільшення. По-перше, вона є надзвичайно важливою для України в іміджевому відношенні. Але й водночас, вона є не менш важливою і для міжнародної наукової спільноти, адже представлені ікони із колекції музею Ханенків є вкрай цінними і рідкісними. Тож попрошу нашим слухачам розказати детальніше про ці ікони та про їх походження, а також про те, як вони з'явилися в колекції Музею Ханенків.
– Так, насправді, подія сенсаційна для музею з точки зору дослідження, яке буде проведене спільно дослідниками Музею Ханенків і Лувру. Саме для цих унікальних в світі, і це справді слово, яке саме тут можна дуже доречно застосувати, саме для цих ікон буде запропонована програма для дослідження. Насправді, це чотири ікони з монастиря на Горі Синай. Вони датовані VI-VII століттям. У світі таких ікон близько десяти. І музею Ханенків пощастило мати в своїй колекції чотири. І ще разом на виставці представлена п'ята – мікромозаїчна ікона XIII-XIV століття. Сама ікона датується XIII століттям, а її витончений ювелірний оклад – XIV століттям. Тому я часто кажу «і», або «та», що це саме VI-VII чи XIII-XIV століття. І саме для цього нам саме потрібні ті дослідження, задля яких ці твори поїхали саме в Лувр. Там вони будуть, скажімо так, якнайкраще вивчені і досліджені спеціалістами. Насправді, ці твори не були одразу в колекції Богдана і Варвари Ханенків. Це якраз саме ті роботи, якими поповнилася колекція в XX столітті, попри всі свої втрати, яких музей зізнав за останні 100 років, під час Революції і під час Другої світової війни. Ці ікони приєдналися до колекції в 1941 році. Вони приєдналися до нас із так званого антирелігійного музею, який діяв на території Києво-Печерської Лаври і від 1941 року їх зберігає музей Ханенків. А щодо п'ятої мікромозаїчної ікони «Святий Миколай», нам відомо, що вона походила з колекцій Богдана і Варвари Ханенків. Вони придбали її під час однієї зі своїх мандрівок до Іспанії. І ця ікона походить з собору Vika, який територіально розташований у Каталонії.
– Ви згадали, що чотири з п'яти ікон надійшли до музею Ханенків із колекції Антирелігійного музею. Вірогідно, що саме з цієї причини їм вдалося уникнути вивезення радянською владою за межі України. Адже відомо, що наприкінці 1920-х, коли відбулася націоналізація приватних колекцій, деякі твори, що раніше належали Ханенкам, було продано, а дещо вивезено до фондів Ермітажу.
– Якоюсь мірою так, тому що вони вже були звезені до колекції антирелігійного музею, який був на території Києво-Печерської Лаври. На її території в 1922-23-х роках був заснований Музей культів та побуту. Він ще знаходився в підпорядкуванні монастиря, але пізніше, в 1926 році, його вже переформатували і змінили назву на Всеукраїнське музейне містечко, в якому зберігалася частина православних творів. Через деякий час, в 1930-х роках, музей і його колекція, звісно, що вона була невигідна совєтській владі. Тож на її основі було створено антирелігійний музей, до якого перейшли, або вони там і знаходилися, всі ті твори православні, всі ті твори, які знаходилися в колекції музею при Києво-Печерській Лаврі. В 41-му році ці ікони надійшли на збереження до Музею Ханенків.
– Ви згадали, що в світі збережено всього до 10 екземплярів цих ікон. Чотири належать до колекції Музею Ханенків у Києві. Де перебуває решта?
– Частина цих ікон знаходиться в колекції самого монастиря, який знаходиться, як я вже сказала, на території сучасного Єгипту. Я не була в цьому монастирі, але мої колеги відвідували його. Скажімо так, важко їх роздивитися, важко туди потрапити, тому що він знаходиться в дуже віддаленому місті, і небагато хто туди із поціновувачів може дістатися. І основна частина цих ікон перебуває досі там. Цінність творів, які зберігаються в колекції Ханенків, полягає і в тому, що вони знаходяться в музейній колекції, отже, мають належне і правильне збереження, при правильному температурно-вологісному режимі. Я сподіваюся, що це дозволить не тільки якомога більше з ним познайомитися, а й продовжити їхнє життя.
«Богородиця з немовлям», VI ст., Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків
– Пані Мар'яно, чотири ікони, що походять із Синайського монастиря, створено в давній техніці енкаустики. Розкажіть детальніше, у чому полягає цей художній прийом. Чи вибагливі ці роботи в умовах зберігання та наскільки ця техніка є дослідженою у світовому масштабі.
– Кілька слів можу сказати дуже просто, можливо навіть спрощено про цю техніку. Це технологія, яка спирається на використання гарячого бджолиного воску як зв'язника. І насправді вона має давню традицію. Вона використовувалася ще в часи античності, як для живопису, так і для стінопису. Наразі відомо, що її навіть у І столітті нашої ери описав римський письменник, натураліст Пліній Старший. Однак, багато з візуального мистецтва античності до нашого часу не дійшло, лише можемо спиратися на письмові джерела. Але те, що ми знаємо напевно, що в цій технології збереглись твори, які відомі нам зараз як фаюмські портрети. І завдяки сприятливим кліматичним умовам саме в цьому регіоні вони збереглись і дійшли до наших днів. Звісно, вони зараз зберігаються у відомих колекціях музейних. Однак, мабуть, не варто зосереджуватися саме на цих творах. Ми знаємо, що вони увіковічнювали образ померлого і разом їх вкладали з тілами до мумій на сповивальних тканинах. Також про цю технологію ми знаємо, що на деяких настінних розписах VII-VIII століття були знайдені дрібні мазки восковими фарбами. Тобто, є свідчення про те, що це вкрай давня технологія. Зараз перед дослідниками: нашими колегами з Франції та з Музею Ханенків буде стояти надзвичайно цікаве завдання, – завдяки новітнім технологіям і обладнанню дослідити техніку виконання наших ікон і пересвідчитися в усіх деталях, в усіх елементах, і з'ясувати те, що раніше було для нас білими плямами. Ця технологія на певному рівні досліджена. Наші ікони були досліджені востаннє в 70-х роках, їхній фарбовий шар. Наразі якісь базові речі, пов'язані зі складом зв'язника нам відомі. Ми вже з вами проговорили, що це є бджолиний віск з певною кількістю пігментів, яка була залучена до виконання фарбового шару. Сьогодні ми знаємо, що це технологія холодної енкаустики і відомо про неї досить багато, але все ж таки недостатньо для того, щоби говорити про це на сучасному рівні. Тому для цього і потрібні ці новітні техніко-технологічні дослідження. Наприклад, нещодавно був спільний міжмузейний проєкт, який проводили в Американській асоціації Getty, і там було проведено дослідження фаюмських портретів. Воно, до речі, є онлайн і будь-хто може з ним ознайомитися. Це щодо нюансів останніх технологічних досліджень. І це стосується фаюмських портретів, а перед нами візантійські ікони цього періоду, яких в світі вкрай мало, близько десяти. І наше дослідження буде мати великий масштаб і матиме величезне значення для вивчення цього періоду в мистецтві взагалі. За результатами буде ґрунтовна публікація спільно з міжнародним комітетом науковців, до якої будуть залучені як французька сторона, так, звісно, і українська.
– Пані Мар’яно, попрошу ще для наших слухачів пояснити, яким є іконографічне та художнє значення тих ікон, адже вони є взірцем візантійського мистецтва і, вочевидь, становлять його канон.
– З точки зору художньої традиції і мистецтва, це одні із найдавніших в світі ікон, в яких поєднуються дві традиції: антична і нова традиція візантійського мистецтва, яка тільки почала зароджуватися. Цінність цих творів полягає в тому, що в світі їх залишилося вкрай мало, оскільки в VIII-IX столітті був іконоборчий період, коли знищувалися всі твори, пов'язані з християнською вірою. І ці твори дивом вціліли саме в монастирі Святої Катерини, що розташований на горі Синай. Він розташований біля підніжжя гори, але прийнято називати – на горі Синай.
Іоан Предтеча, VI ст., Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків
– В анонсі виставки Музей Ханенків повідомив про відкриття у Луврі відділу мистецтв Візантії та християнств на Сході. Заплановано воно на 2027 рік. І команда Лувру наголосила на векторі майбутньої тісної співпраці з Україною, і саме виставка ікон з колекції Музею Ханенків є першою міжнародною співпрацею для цього відділу.
– Для Лувру ця подія теж дуже важлива, відкриття виставки найдавніших творів візантійського мистецтва, ікон VI-VII століття. Оскільки в Луврі створюється цілком новий відділ. Щодо команди і керівника, вони є сформованими, але ще немає експозиції. Її відкриття заплановане на 2027 рік. І експозиція нашої виставки буде розташовуватися безпосередньо в залах Лувру, які хронологічно відповідають цьому періоду, і де буде у 2027 році експозиція новоствореного відділу мистецтв Візантії та християнств на Сході. Презентація саме цих творів дуже знакова для Лувру. Очільник цього відділу Максимільєн Дюран, з яким ми контактували під час підготовки цього проєкту, вкрай задоволений співпрацею.
– Наостанок хочу повернутися до іміджевості цієї події для України. Адже це можливість для тих, хто не дуже добре знайомий із мистецтвом України, відкрити для себе колекції, які зберігаються на її території. Адже Музей Ханенків має безпрецедентну збірку західного світового мистецтва, яка не поступається багатьом іншим світовим колекціям.
– Музей Ханенків – це музей, який започаткували наприкінці XIX століття Богдан та Варвара Ханенки і згодом подарували його місту Києву. Це колекція творів світового мистецтва, яка наразі налічує більше 25 тисяч творів. До 24 лютого 1922 року більше тисячі предметів було в експозиції. Це колекція саме світового мистецтва, починаючи від мистецтва Єгипту, античного мистецтва, до колекцій європейських майстрів живопису, декоративного мистецтва і до XIX століття. Її Богдан та Варвара збирали протягом 40 років подружнього життя на європейських аукціонах, залучаючи провідних фахівців для консультації, для відбору і іноді навіть для атрибуцій творів. До того ж, Богдан був юристом за освітою, правником, і він мав одну з найбільших бібліотек в Києві, більше ніж 4 тисячі. Він не припиняв самоосвіту. Варвара, як відомо, походила з відомої родини цукрових магнатів Терещенків, які сприяли загальному благу. Ця родина будувала свій бізнес з урахуванням того, що 80% прибутку вони мали віддавати на благодійність. Члени їхньої родини також були відомими колекціонерами, але лише Варвара з усієї родини залишилася після революції в Києві з цією колекцією, задля того, аби публічний музей, про який так мріяв Богдан Ханенко, стався саме в Києві. І для того, аби ця колекція залишилася в Києві. Тобто вона не поїхала в Європу і, можливо, тоді це виглядало досить авантюрно, але вона не убезпечила колекцію. Саме для цього в 1918 році, вже після смерті Богдана Івановича, вона попросила про заступництво у щойно створеної Української академії наук і це дозволило на певний час зберегти колекцію цілісною і неподільною. Але лише не на довгий час. Колекція Богдана і Варвари Ханенків, на базі якої зараз діє національний музей світового і західного мистецтва. Саме тут я б провела паралель і деяку схожість колекції Музею Ханенків з іншими відомими світовими музеями, які є розмаїтими у своєму складі і які представляють багато періодів, багато регіонів і багато мистецьких течій. Це те, що поєднує нас з європейською традицією, це те, що говорить про наш спільний досвід і про те, що ми маємо справді якісні, унікальні і досі невідомі навіть зразки світового мистецтва в Києві, про які багато українців досі, на жаль, не знають.
Запрошуємо слухати матеріал в прикріпленому аудіофайлі
Христина Срібняк