«Інколи хочеться щось написати, але нема слів», - написала на сторінці у фейсбуці Ірен Мороз.
А як часто хочеться написати «інколи»? Наскільки воно часто з'являється? Саме «інколи»? Оце саме «інколи», коли хочеться щось написати?
Поділитися собою хочеться весь час, говорить Ірен. Але «інколи» не можеш підібрати саме актуальність тих слів, які тобі всередині є, і не знаєш, наскільки це буде актуально для тих, кому ти говориш. І чи це зрезонує з тим, що ти відчуваєш, з відчуттям тих, до кого ти звертаєшся.
Але вона має інші засоби для говоріння - фотографіїх, графіку, ножиці.
Ірен Мороз перед початком великої війни почала робити документальний фільм. через війну довелося зупинити зйомки, проте зараз Ірен до нього повертається.
Він дещо змінився. По-перше, нема людей, з якими можна - і спершу задумувалося - говорити про свій рід, своє коріння.
Але в цьому недолікові Ірен побачила плюс. Бо це дало змогу розширити пошук і дослідження. Себе, роду, коріння, природи людини.
«Я почала використовувати саме свою історію як базу для інших проєктів. Таким чином у мене є візуально різні чотири проєкти, але їх поєднує моя основна історія, моє розуміння, моя філософія і мій здобуток всіх цих поколінь, цих двох різних родів. Я зрозуміла, що в мені іде внутрішня боротьба за те, хто я є, звідки я пішла, і чому всі ці історії різних людей про один одного відрізняються і як вони відрізняються.
У мене виник внутрішній конфлікт самоідентифікації, тому що коли я спілкуюся з різними людьми уже не з роду, мене кожен намагається наділити якоюсь національністю, як повісити якесь клеймо, хто я, що я, чим я займаюсь, куди я йду, яка у мене філософія, і це все люди вирішують за мене. І я цими проєктами розкриваю свою суть, і виходить так, що останні чотири роки, всі проєкти, які я роблю, вони так чи інакше повертають мене до мого роду, до мого коріння, тому що це мій фундамент. А уже стіни я будую сама.
Чи я їх зношу, чи я їх розширяю, чи я їх взагалі руйную повністю, але фундамент і база, вона залишається та, яка була. Це той здобуток, який мені передався з усіх поколінь. І так сталося, і вдалося в деякій міні ці два роди помирити між собою.
Але знову ж таки це саме через війну так сталося. Це був такий додатковий поштовх, який змусив людей задуматись, а моя творчість вона ніби підсилила це відчуття того, що ми одне ціле, ми все рівно походимо від одного джерела, яке розсипалося по всій землі, і ми не можемо знати, хто є наш близький чи дальній родич, і навіть той, кого ми вважаємо своїм ворогом, насправді може бути нашим дуже близьким і дуже кровним. Так як, наприклад, Каїн і Авель», - розповідає Ірен Мороз.
Про історію її роду, а через неї - про пошук свого коріння слухайте повну розмову у доданому звуковому файлі:
27:42 [i]MAG_IREN_MOROZ_PODWIJNYJ_SZTRYCHKOD_UKR_OK_2025_01_07_OK.mp3 Ірен Мороз: за кожним з нас стоять тисячі людей, доль, досвідів
Розмовляв Володимир Гарматюк