Незабаром, 6 березня, в український кінопрокат виходить американсько-українсько-австралійська стрічка «Порцелянова війна», яка номінована на премію «Оскар» у категорії документального кіно. Переможці найпрестижнішої нагороди в кінематографі США, яку вручатимуть 97-й раз, стануть відомі проти ночі понеділка, 3 березня. Стрічка «Порцелянова війна» виривається із шаблону документального жанру, вона сповнена поетичних образів і символів, але при цьому зберігає живий пульс війни, про яку говорить. Основна вісь історії будується навколо трьох друзів-художників: подружжя Слави Леонтьєва і Анни Стасенко, які створюють і розписують порцелянові фігурки, а також живописця Андрія Стефанова, які познайомилися у Криму, звідки вимушені були переїхати до Харкова через окупацію півострова Росією. Після 24 лютого 2022 року вони обирають для себе залишатися у Харкові, який щодня зазнає російських атак. Про війну фільм «Порцелянова війна» часто говорить не буквально, а на контрасті з красою України і мистецтва.
Пегас Слави Леонтьєва і Анни Стасенко
Дуже швидко після початку повномасштабної війни Слава Леонтьєв мобілізувався і став інструктором зі стрільби для цивільного населення, а ночами продовжував створювати порцелянові фігурки. Його дружина Аня разом з їхнім псом йоркширським тер'єром Фродо чекала на Славу вдома, прикрашаючи заготовлені ним фігурки. А допомагав фіксувати їхнє життя в умовах війни Андрій Стефанов. Цей щоденний побут в умовах відсутності світла і води, читання новин і заяв світових лідерів у темряві знайомий тисячам українцям. Відзнятий матеріал надсилався до Сполучених Штатів Америки, де і відбувався фінальний монтаж командою, режисером Бренданом Беломо, продюсеркою і сценаристкою Анієлою Сідорською та багатьма іншими кінофахівцями. Загалом же команда з України зібрала понад 500 годин відео разом із реальними боями тодішнього підрозділу «Сайгон».
Слава Леонтьєв з псом Фродо
«Ми отримували дуже різноманітний матеріал, він здебільшого був унікальний. Завдяки моїм товаришам з підрозділу, які використовували дрони, а також камерами GoPro з шоломів, ми зафільмували, наприклад, чи не всю битву за Бахмут. Тобто, це незліченні години матеріалу. У нас є унікальні сюжети про порятунок тварин у Харкові, про стан музеїв після бомбардування і евакуації, про мистецьку активність у місті на тлі війни. За бажання з наявних записів можна було змонтувати 10, а можливо 50 фільмів. Бо 500 годин є 500. Відповідно, було з чого обирати. Проте для фільму відбиралося те, що найкраще розкриває ситуацію, адже він мав захоплювати глядача. І він захоплює, люди дивляться зосереджено, вони хвилюються за героїв, бо не мають жодного поняття про те, як розвиватимуться події, адже окрім нас трьох, у стрічці з'являються бійці з мого підрозділу, які перебувають просто в конкретну мить у бою, і тому все сплітається досить щільно. Ми від початку вирішили, що Україна не виглядатиме в нашому фільмі жалюгідною, а українці не позиціонуватимуться як жертви, адже стійкість нашого народу, боротьба наших військових, які були цивільними і прийшли до армії, заслуговує на пошану і має викликати захоплення. І ми це донесли. Наші люди надихають глядачів, а, як на мене, це наша відповідальність, як художників взагалі, як фільммейкерів, зокрема, приносити надію і надихати людей. Військовий досвід — руйнівний. Так вже сталося, що війна ніколи не змінюється, всі війни виглядають однаково, і набагато важливіше показати, на мою думку, що може бути зруйноване, і що протистоїть цьому руйнуванню у війні. Ми були сфокусовані на українській культурі, на красі України і її людей, які зараз стоять на захисті не лише своїх родин і осель, а й на захисті незалежності і демократії, адже відчувають свою відповідальність перед обличчям історії», — розповів художник і співрежисер фільму Слава Леонтьєв.
Квартира Андрія Стефанова у Харкові
Серед героїв фільму — військова Катя, яка ризикуючи життям, у Бахмуті, котрий звідусіль обстрілюється росіянами, мчить надавати першу медичну допомогу побратимам. З фільму ми дізнаємося, що із міста підрозділ вона вивела без втрат. Розповідає про своє життя і Андрій Стефанов, який зазвичай знаходиться по той бік камери. Попри те, що «Порцелянова війна» — його перша операторська робота Американське товариство кінооператорів раніше номінувало Андрія Стефанова як найкращого оператора документалістики. Отже, у фільмі Андрій Стефанов розповідає глядачам, як почалося 24 лютого 2022 року у його квартирі, про те, як делікатно вони з дружиною Оленою розбудили доньок, а потім, як вони зібрали речі, і Андрій вивозив дружину з дівчатами до західної частини України, звідки вони дісталися Польщі, а далі попрямували у Європу. З'являються на екрані дівчата-двійнята і самі, коли по відеозв’язку розповідають татові про своє життя у новій країні, про свій смуток за ним і домом. Три роки повномасштабної війни і «розлуки» з родиною сприяли значному переосмисленню.
«Коли було два роки війни (повномасштабної — ред.), я відчував, ніби прожив цілих 10 років. Весь час до цього я думав про себе, що мені подобається бути наодинці. Зараз я зрозумів, це зовсім не так. Ти можеш думати, що тобі подобається бути одному, і ти хотів би більше власного простору, але лише тоді, коли тобі є куди повернутися, і коли тебе хтось чекає. Коли ми жили в Криму, квартира була у місті, а майстерня з садом — в горах. Я намагався більше часу проводити там, серед картин, але я знав, що можу спуститись, а там буде моя родина. Раніше здавалося, що природа митця — бути наодинці з думками про мистецтво. Але це не так. Сто відсотків не так», — зізнався Андрій Стефанов.
Порцеляновий равлик, створений Славою Леонтьєвим і Анною Стасенко
Фільм «Порцелянова війна» сповнений поетичними кадрами, у ньому багато природи. Посилюють цю образність спеціально створені три порцелянові фігурки, які мають символіку. Це сова, равлик і Пегас.
«Равлик розповідає про наше мирне життя у Криму. Це важлива метафора для нашого фільму, адже ми показуємо біженців, як равликів без мушлі. Маленька сова показує початок війни, про темні часи, які настали. Оскільки майбутнє України існує лише в наших мріях, ми обрали для розмірковування про нього фантастичне створіння — Пегас. На ньому є сюжет: жінки тчуть килим, висмикуючи нитки для нього з власного життєвого досвіду, з минулого щастя та нещастя і створюють таким чином майбутнє. Важливою метафорою є і сама порцеляна, бо Україна, як порцеляна, вона крихка, але незнищенна. Її легко пошкодити, так само як легко завдати нам втрат, але ідея цього вторгнення — стирання української ідентичності, знищення української культури. Вона не просто огидна, а абсолютно беззмістовна, бо вона нездійсненна, адже знищити культуру військовою силою неможливо, хіба що знищивши усіх носіїв по всьому світу. Тому порцеляна, яка так легко може бути розбита, після тисячі років може бути відновлена, бо вона не горить, не гниє, бо вона — насправді вічна, хоч і крихка. І дійсно, у стрічці є дивні поєднання і порівняння. Наприклад, під час фільмування дуже красивого епізоду, коли парашутики з кульбабок повільно спадають на порожні мушлі равликів, що також є метафорою крихкості, адже їх просто можна здмухнути, як будь-яке життя під час війни. Це падіння парашутиків ми ніколи не сприймали як загрозу. В цей же день до мене приїхав друг, підрозділ якого було уражено балістичною ракетою, і він руками відкопував ще тепле тіло свого товариша з-під завалів. Я не розповів про це Брендану, але він сам використав цей кадр як метафору бомбардування, озвучив її вибухами і поєднав це з вибухами на лінії фронту. Інколи такі метафори ускладнювалися і говорили самі за себе», — зауважив Слава Леонтьєв.
Зображення з цих порцелянових фігурок у фільмі оживають завдяки анімації, яку здійснила польська команда BluBlu Studios. Вони стають окремими персонажами, що також розповідають про російсько-українську війну.
«Команда, яка займалася анімацією, детально дослідила роботи Ані (Стасенко — ред.) і спробувала максимально стилізувати ці кадри під неї. Завдяки тому, що ці образи ожили, вдалося передати те, чого практично неможливо було показати за допомогою стандартних кадрів. І це такі символи, які дуже глибоко проникають в людину. Поєднання анімації та документалістики — це дуже-дуже круто. І здається, що за своєю суттю фільм документальний, а за формою — художній», — сказав Андрій Стефанов.
«Порцелянова війна» — це винятково чуттєве кіно, яке змушує переосмислювати своє життя і звички, замислюватися про ціну кожної миті життя і її цінність. «Невідомо, що чекає на Україну завтра. Це історія, яку ми створюємо своїми діями».
Запрошуємо послухати матеріал.
Христина Срібняк