Театр «Атенеум» ім. Стефана Ярача у Варшаві продовжує вектор звернення до актуальних суспільних тем, котрі досліджують складні аспекти сучасного життя. Такою, зокрема, є нещодавно прем’єра. Репертуар театру урізноманітнив спектакль «Останній урок» (Ostatnia lekcja — пол.). Четверо колишніх однокласників зустрічаються вперше в гостях у свого вчителя через сім років після закінчення школи. Педагог, який запросив їх, з'являється не одразу, в очікуванні — спершу мовчки, обережно, а згодом дедалі емоційніше до колишніх приятелів починає повертатися минуле і обмін не лише хорошими спогадами…
П'єсу написала Марія Ґустовська, для котрої драматургічний досвід був першим. Створення оригінального тексту спеціально для вистави — радше виняток, аніж правило.
«Ми намагалися створити простір для діалогу, де немає однозначних відповідей, але є різні, іноді болючі, аргументи. У цій п’єсі багато дискомфорту, смутку, страху — емоцій, які не завжди легко проживати. Можливо, вона допоможе комусь побачити щось нове в собі, згадати про щось або помітити внутрішні конфлікти. А, можливо, навіть переосмислити власну позицію. Ми сподіваємося, що ця вистава подарує надію і відчуття, що завжди можна подивитися на ситуацію під іншим кутом. І тоді щось, що здавалося неприйнятним або страшним, раптом виявиться зовсім не таким, як ми собі уявляли», — розповіла Марія Ґустовська.
Однак текст виник не в результаті чіткого розділення обов’язків між драматургом та режисером, а народжувався у спільному творчому процесі. «Останній урок» — режисерський дебют провідного актора Театру Атенеум Ґжеґожа Дамєнцького.
«Мій учитель Ґустав Голубек казав, що до роботи варто братися тільки тоді, коли маєш відповідь на запитання "навіщо"? У цьому випадку така відповідь, безумовно, була. Спектакль виник зі сценічної імпровізації. Я поставив молодим акторам п’ятдесят глибоко особистих запитань, які, на мою думку, справді важливі. "Що для тебе любов?". "А що — ненависть?". "Що тобі подобається в цій країні, а що — ні?". "Що б ти хотів урятувати з людських стосунків, а що — змінити, якби мав таку змогу?". "Що для тебе означає толерантність?". "Де твоя межа прийнятного?"... І кожен актор щиро і по-різному відповідав на одні й ті самі запитання. І я подумав, що це і є театр», — поділився Ґжеґож Дамєнцький.
Христина Срібняк