У самому серці Вроцлава, в корпусі одного з найстаріших навчальних закладів Центральної Європи, тобто Вроцлавського університету, зберігається перлина барокової архітектури — Леопольдинська зала (або ж Aula Leopoldina). Нині вона відкрита для студентів і гостей міста як частина університетського музею. Зала нагадує про коріння академічної традиції, а також вражає пишністю оздоблення. Щоб осягнути її естетику, слід пригадати, що упродовж історії Сілезія разом зі столицею Вроцлавом була територією чеського, австрійського, німецького та польського впливу, а Леопольдинська зала, як і багато інших пам’яток міста, є спільною спадщиною багатьох культур.
Стеля Леопольдинської зали Вроцлавського університету
Зала носить ім’я імператора Леопольда I Габсбурга, адже саме він разом з членами єзуїтстського ордену у 1702 році ухвалив будівництво Академії Leopoldina, котра з часом стала університетом. Вроцлав тоді належав монарху як частина Чеського королівства і частина Австрійської імперії. Перші спроби створити університет почалися набагато раніше, ще за Казімєжа Яґеллончика у XV столітті. Однак тоді дозвіл мав дати сам Папа Римський, а понтифік, не без впливу інших делегацій, такого рішення не ухвалив. І, зрештою, до Вроцлава потайки проникли перші єзуїти, переодягнені у боніфратрів, тобто монахів іншого ордену, оскільки місто ставилося до них неприязно. Вони намагалися купити ділянку землі, але місто їм не дало жодного клаптика. І врешті Леопольд передав їм свій замок.
«Єзуїти мали власну, дуже цікаву й новаторську концепцію освіти. Наприклад, вони першими ввели гімнастику, тобто фізичне виховання, в університетську програму, щоправда, у формі танцю. І в кожному єзуїтському колегіумі, а це був одночасно аналог гімназії, ліцею й університету, обов’язково двічі на рік ставили театральні вистави. А іноді й більше. Театр і сценічні виступи були невід’ємною частиною навчання», — розповів мистецтвознавець Лукаш Кшивка, який керував процесом реставрації зали.
Леопольдинська зала Вроцлавського університету
У Леопольдинській залі відбувалися публічні захисти докторських дисертацій, які містили елементи театральності. За кафедрою на підвищенні докторант викладав свої тези. З одного боку сидів канцлер, з іншого — ректор. По один бік — професори філософії, по інший — теології. Це були два головні факультети на той час. Нижче сиділи інші студенти. Вони слухали дискусію професорів. Усе відбувалося латинською. Головні тези дисертації були видруковані на величезному аркуші, з графікою та ілюстраціями. Якщо пристрасті занадто розпалювалися, ректор жестом в напрямку балкона подавав сигнал оркестру, який звуками труб і барабанів закликав до silencium, тобто до тиші. І певний час це був єдиний університет у світі, який мав теологічний факультет: католицький і протестантський під одним дахом.
Головний корпус Вроцлавського університету зводили в 1728—1740 роках, а сама Леопольдинська зала стала одним із перших завершених інтер’єрів. Вона має форму трапеції, завдяки чому має вигляд довшої, ніж є насправді. Однак, як пояснив Лукаш Кшивка, монарх Леопольд I не був настільки марнославним, щоб давати залі своє ім’я, крім того, на момент її постання, він вже спочивав з миром. Скоріше за все назви академії і зали виводяться від святого Леопольда маркграфа, який жив у XII столітті і був покровителем імператорської династії.
Величні фрески на стелі і стінах, ліпнина, позолота, скульптури видатних науковців і професорів університету — в оздобленні цієї зали втілена барокова ідея синтезу мистецтв: архітектури, живопису, скульптури.
«Ми, історики мистецтва, користуємося складним для вимовляння німецьким словом Gesamtkunstwerk, що означає "синтетичний твір мистецтва", в якому різні галузі мистецтва звучать разом», — зауважив Лукаш Кшивка.
Перша пожежа в університеті через удар блискавки сталася приблизно у 60-х роках XVIII століття. Вроцлав був захоплений прусами, потім його намагалися відвоювати австрійці. Взимку 1737—1738 року в будівлі університету розквартирували кілька тисяч австрійських військовополонених, захоплених прусами. Полонені значно пошкодили приміщення. І тільки на початку XX століття заклад почав готуватися до столітнього ювілею (1810—1910 роки) Пруського державного університету.
«Спочатку встановили опалення, якого в залі раніше не було, це було справжнім технічним дивом. Стеля була в такому поганому стані, що на початку XX століття її укріпили сталевою конструкцією. Тільки завдяки цьому вона пережила Другу світову війну. Німці, коли почалися бомбардування західної частини Німеччини, замислили зробити фотофіксацію перед можливим знищенням. Залучили провінційного фотографа Рудольфа Ягуша, котрий зробив 27 тисяч кольорових знімків», — додав Лукаш Кшивка.
Саме завдяки цим збереженим світлинам, котрі, до слова, були кольорові, стало можливим виконати детальну реставрацію розпису зали у 2000-х.
Христина Срібняк