Майстерня і водночас музей вітражу у Кракові - це єдине таке місце у світі. Блоґери вважають його найкращим живим музеєм у Кракові, і, можливо, у Польщі. Краківський Музей вітражу знаходиться у кам'яниці, яку споруджено спеціально для того, щоб у ній виготовляли вітражі, а в самій майстерні від самого її початку, тобто з перших років ХХ сторіччя до нинішнього дня, ніколи не призупиняли творити — навіть під час двох світових воєн. У стінах майстерні були створені найвидатніші твори польського вітражного мистецтва, з нею співпрацювали найвидатніші польські художники початку ХХ століття, наприклад, Станіслав Виспянський і Юзеф Мегоффер.
Більше про історію та сьогодення унікального музейного закладу у Кракові розповіла нам його майстриня і водночас музейна екскурсоводка Ґабрієля Вєжбицька.
— Наш Музей працює близько 10 років, проте історія майстерні набагато давніша, її відкрили 1902 року, тобто 117 років тому. Це зробив Станіслав Желенський — дуже цікава особистість, рідний брат відомого письменника Тадеуша Боя-Желенського. По суті, це була перша майстерня вітражу на польських землях, майстерня, в якій можна було творити великоформатні та високого художнього рівня вітражі. Перш ніж Краківський заклад вітражів почав працювати (тоді він так називалася), Станіславу Виспянському та Юзефу Мегофферу часто доводилося створювати свої вітражні роботи за кордоном, наприклад в Австрії або Німеччині. Отже цей заклад посприяв відродженню польського вітражного мистецтва.
Найвидатнішими художниками, які працювали в краківській майстерні були згаданий вище Станіслав Виспянський, з руки якого було створено багато проектів вітражів, проте лише окремі були реалізовані — тоді вони виявилися надто аванґардними. Другим був один із найвідоміших творців польської сецесії — Юзеф Мегоффер. Безліч вітражів створив Стефан Матейко — братанич відомого польського художника Яна Матейка. Він багато років був художнім керівником майстерні. І є автором (загалом анонімним) сотень вітражів по всій Польщі.
Роботу краківської майстерні не припинили на довше, ніж декілька тижнів, ані Перша, ані Друга світові війни.
— Тут постійно тривала робота: виготовляли нові вітражі, ремонтували і реставрували старі. Хоча під час ІІ Світової війни німці хотіли перебрати заклад — з огляду на його розташування — неподалік Королівського замку Вавель, як і саму архітектуру будівлі. Проте сім'я Желеньських була досить впливовою, і різними способами, у тому числі й фінансовими, їм вдалося цього уникнути.
Але після війни, у сталінські часи, на початку 1950-х років, комуністична влада Польської Народної Республіки таки майстерню націоналізувала і до пізніх 1990-х її власником була держава. Втім, увесь час тут виготовляли вітражі, іноді дуже цікаві. Криза настала саме в 1990-х, у період трансформації економічно-політичної системи Польщі. Тоді фірму придбав її тогочасний молодий працівник Пьотр Островський. Це він її відродив і він також задумав влаштувати у майстерні живий музей.
Краківська майстерня унікальна не тільки тим, що це на сьогодні єдиний живий музей вітражу у світі, але й ще тим, що її будівлю спроектували і спорудили спеціально під виготовлення вітражів — таким чином, щоб оптимізувати роботу майстрів. Ґабрієля Вєжбицька каже, що таких архітектурних рішень у будинку багато. Наприклад?
— Наприклад те, що кожен етап роботи розміщений на іншому поверсі, що існує щось на кшталт вертикалі складності — чим вищий поверх, тим складніша робота на ньому проводиться; що приміщення різної висоти — відповідно до виду роботи, в одних стелі вищі, в інших — нижчі. Та ще така деталь, як розміщення вікон щодо сторін горизонту і кут падіння сонячного світла. Тобто, у цьому будинку все говорить про те, як постає вітраж.
До речі, техніка виготовлення вітражу, що її розробили десь між 7-м і 10-м сторіччями, впродовж віків майже не змінилася. Як і колись в якості матеріалу використовується свинець, скло виготовляється вручну тощо. Ну, за винятком того, що колись топили піч вугіллям, а нині вона електрична.
І в наш час у краківській майстерні постають справжні мистецькі шедеври, тут виготовляють вітражі для таких будівель, як Маріацький костел у Кракові та Вавель. Водночас у майстерні-музеї своїм обов'язком вважають теж піклуватися про вітражну спадщину.
— Тому 2-3 роки тому ми вирішили відродити великий скарб польського вітражництва — роботу Станіслава Виспянського “Аполлон”. Цей вітраж був створений саме у нашій майстерні 1905 року, проте, на жаль, він був знищений у роки ІІ Світової війни. І тому ми вирішили його реконструювати. На щастя, у Національному музеї в Кракові зберігся оригінальний проект, створений рукою самого Виспянського. Отож, ми мали над цим працювати. Проект — геніальний, і водночас дуже непростий. Ми працювали майже 2 роки, це була дуже копітка праця, майже 800 елементів скла, які було дуже тяжко вирізати і скріпити свинцем у єдину картину. Це була надскладна робота. Згодом ми отримали найпрестижнішу польську нагороду для музейників “Sybilla”.
Водночас ми також популяризуємо вітражництво, влаштовуємо виставки, проводимо майстер-класи з вітражу для дітей та дорослих. Звісно, ми, працівники, звикли працювати у супроводі відвідувачів. І як у кожному живому музеї екскурсоводами є працівники закладу, тобто люди, які знають, про що говорять. От і все.
А ми ще додамо, що Майстерня і Музей вітражу знаходиться при вулиці Красінського, 23. Дуже рекомендуємо відвідати цей заклад — зокрема тим, хто любить унікальні місця, особливі і з душею. Працівники майстерні-музею кажуть, що випадкові відвідувачі, навіть якщо вони були байдужі до вітражного мистецтва, після відвідин стають його поціновувачами.
Галя Леськів