Ми ознайомлюємо з унікальною кінострічкою «Шепоти», яка у надсучасний технології віртуальної реальності розповідає про древню, як світ, і добре відому в Україні традицію замовляння: зцілення силою слова, жестів та образу.
Чому творці фільму «Шепоти» поєднали ці два, на перший погляд, несумісні світи — світи віар-технології і шептухи? У чому полягає дана технологічна новинка та суть дій героїні 22-хвилинного фільму, що знятий у жанрі кінематографічного есе? Відповіді на ці та інші запитання нам дали творці та учасники цього проекту, що від часу своєї прем'єри на Венеціанському кінофестивалі у вересні минулого року продовжує успішно мандрувати міжнародними кінофестивалями всієї Європи.
Режисер фільму «Шепоти» Яцек Наґловський, співробітник Польської національній кіношколи у Лодзі:
— Віртуальна реальність — це технологічна новинка. А те, чим ми займаємося, «сінематік віар» (cinematic VR) - тобто виготовлення фільмів у цій технології — це ще новіша течія, позаяк щойно 2015 року з'явилися камери, які дозволяють знімати фільми у цій віаровій технології. Отож, ми лише на початку шляху. У нашому випадку, саме ця технологія фактично була таким найпершим натхненням для фільму. Ми просто шукали тему, завдяки якій можна розповісти про щось більше і глибше, аніж користуючись традиційною технікою знімання та перегляду. Якщо коротко, «сінематік віар» — тобто віртуальна реальність у кінематографі, генерує іншу, нову присутність глядача у зображеному світі. Для перегляду стрічки не потрібний екран кінотеатру або монітора, а лише спеціальні окуляри віртуальної реальності та безпровідні навушники. У результаті глядач опиняється немов у середині зображеного у стрічці світу. Оця просторовість кінотвору — у його сприйнятті як на візуальному, так і звуковому рівнях, дозволяє увійти у світ фільму — у цьому випадку це світ шептухи — глибше. Бо хоч ця тема не є зовсім невідомою польському глядачеві, втім, на наш погляд, вона трактується надто сенсаційно й поверхнево.
На думку творців фільму, зображення у ньому ритуалу нашіптування може допомогти сучасному глядачеві вийти за межі буденного, раціонального, сенсуального світосприйняття. Консультанткою і асистенткою режисера стала антрополог із Державної вищої східноєвропейської школи у Перемишлі доктор Ольга Соляр.
В анонсах про фільм читаємо, що його дія відбувається там, де Схід зустрічається із Заходом, де давні вірування поєднуються зі світом східного християнства. Самі зйомки віарової стрічки про ритуал нашіптування проходили на території скансену у Новому Санчі в Малопольському воєводстві (серед іншого, у лемківському храмі), церковні пісні виконав хор греко-католицької архікатедри у Перемишлі, а головною героїнею — шептухою — була Ірина Котельнікова з Одеси.
— Ну, я з самого дитинства знала, що я — якась особлива, що чую і бачу більше за інших, хоч довгий час думала, що всі люди, які поруч — вони такі ж самі. Згодом я зрозуміла, що у мене ці два світи — тонкий і матеріальний — нероздільні. Цьому ніде не навчишся, це просто дар від Бога. Коли я бачу, що може трапитися у майбутньому, намагаюся людину попередити. Адже попередження — це озброєння і можливість щось змінити у житті. Хоч не кожна людина готова це сприйняти. Тоді мені боляче. У цьому фільмі мені не довелося зіграти роль чи щось придумувати. Я була сама собою, і те, що, я робила під час зйомок, це була справжня дія від чистого серця. А сюжет ось такий: до мене приходить молода жінка, якій треба допомогти. І я зробила все, що було в моїх силах. Знаю, що в мене вийшло. Я і до того знала, що їй допоможу.
Режисер Яцек Наґловський каже, що творчий колектив готувався до завершальної стадії виробництва 2-3 роки, шукаючи місць та героїв для фільму навіть у Білорусі.
— Зламним моментом було включення цього фільму — як одного з 12-ти проектів — до участі у майстер-класах Венеціанського кінофестивалю у категорії «сінематік віар». І так склалося, що ми перемогли. Призом був грант на постановку фільму, завдяки якому ми змогли наш задум втілити у кінематографічну віртуальну дійсність. Прем'єра стрічки відбулася на Biennale Cinema VR у Венеції, у вересні минулого року. Опісля наш фільм демонстрували на приблизно 10-ти фестивалях, зокрема у Амстердамі, Флоренції, Мінську, Львові, Будапешті, Варшаві.
А ми ще додамо, що у Польщі все більше кінематографістів захоплюється можливостями VR-технології. Минулого року при легендарній Польській національній кіношколі у Лодзі відкрили Лабораторію, де зніматимуть стрічки у технології віртуальної реальності. І, що так само важливо, їх виготовлення все частіше фінансово підтримує Польський інститут кіномистецтва.
Запрошуємо послухати повний зміст передачі у звуковому файлі.
Галя Леськів, Тарас Андрухович
Плакат стрічки