На сцені музичного театру в Познані цього року відбулися прем’єри двох спектаклів. Чим особливі ці вистави? На їх створення режисерів надихнула творчість двох харизматичних особистостей, хоча й діяли вони в різні часи. Мова йде про Ґжеґожа Цєховського та Іґнаци Яна Падеревського. Перший із запрезентованих — музичний спектакль — має назву «Kombinat» та черпає натхнення з текстів Кафки та Орвелла, розпочинається музикою та текстом Ґжеґожа Цєховського, лідера легендарної польської групи «Republika».
Ґжеґож Збіґнєв Цєховський — польський рок-музикант, піаніст, флейтист, поет, композитор, автор текстів, лідер та вокаліст польського гурту «Republika». Цей польський рок-гурт, представник напряму нова хвиля, діяв у 1981—2001 роках. Офіційними кольорами гурту вважаються чорний та білий. Група донині має велику популярність серед шанувальників: їм ставлять пам’ятники, відкривають меморіальні дошки, а також видають та створюють різні літературні та музичні твори.
Сама пісня “Комбінат” Цєховського була своєрідною метафорою системи, в якій тоді довелося жити полякам. Про сьогоднішню метафору — п’єсу «Kombinat» — розказує директор музичного театру в Познані Пшемислав Кєлішевський:
— Войцєх Косцєльняк додав до пісень Цєховського певні елементи й розвинув деякі думки, які виголошував Ґжеґож Цєховський в піснях «Білий прапор», «Комбінат» чи «Телефони». У цих піснях автор висловлював свою тривогу від тоталітаризму, який на той момент панував навколо. Сценарій вистави розповідає не лише про Цєховського, а про певну особу, яку, як в Орвелла чи в Кафки, задушила система — корпорація, що захоплює нас через технології. Звісно, що держава — це ціла сфера різноманітних обмежень для людини, і, я думаю, що цей спектакль, справді, відображає те, ким був у той час Ґжеґож Цеховський та те, що ці пісні та глибокі тексти все ще актуальні.
Для кого призначений цей спектакль? Для якого покоління? Чи то для того, яке виховувалося на піснях гурту «Republika», чи для молоді, яка тільки відкриває для себе універсальність музики Цєховського?
— Я знаю про реакції та відгуки молоді на це шоу і вони є дуже хорошими. Ця вистава не є легким видовищем. Вона не схожа на типовий розважальний жанр, хоча в ній присутній рух, сценографія та елементи зі світу розваг і музичного театру. Поєднання цих елементів роблять всю виставу контрастною та більш значущою. Це очевидно, що серед глядачів є давні шанувальники, які ще від самої прем’єри з нами. Деякі з них приходять у одязі, який містить чорно-білі елементи гурту. Ці люди дуже задоволені побаченим. Музичним керівником нашого спектаклю є Бартломєй Ґасюль. Він співпрацював з «Republika» після смерті Ґжеґожа Цєховського як піаніст і показав усе багатство музики в такий спосіб, що всі шанувальники залишились задоволеними.
Чи музика Ґжеґожа Цєховського становить основу цього спектаклю, чи він побудований на хітах групи «Republika»?
— Ні, є кілька оригінальних пісень гурту «Republika» як і Ґжеґожа Цєховського. Окрім цього є спеціальні музичні елементи, котрі розробив Бартек Ґасюль. Наприклад, музичні ілюстрації, які можна побачити на текстах, а ці ілюстрації фанати групи «Republika» прекрасно впізнають. Взагалі, дуже хороше шоу. Шанувальники задоволені, а я сподіваюсь, що ми будемо його грати наступного року на різних фестивалях Польщі.
А зараз перейдемо до наступної вистави, яку теж можна було побачити в Познані, а в період з 13 по 15 серпня — у Варшаві. Головним героєм вистави також є музикант, композитор та надзвичайно харизматична постать. Мюзикл «Virtuoso» — це про Іґнаци Яна Падеревського.
«Коли Падеревський грає, він говорить мовою Раю. Почути його — це неймовірний духовний досвід», — написав біограф піаніста Чарльз Філліпс. Глядачі і слухачі захоплювалися музикою, яку він грав. Цьогоріч виповнюється 80 років від дня смерті Іґнаци Яна Падеревського, одного з найвидатніших піаністів кінця XIX — початку XX століття й людини, якій Польща завдячує відновленням своєї незалежності в 1918 році. «Virtuoso» — музична постановка, здійснена Музичним театром у Познані. Вона розповідає про історію життя митця:
— Прем’єра вистави відбулася у вересні 2020 року. Це дуже цікава постановка, оскільки ця вистава створювалася завдяки конкурсу, оголошеного Інститутом Адама Міцкевича. Конкурс проходив у США, тобто в місці, яке є своєрідною Меккою для мюзиклу. Кілька сотень американських творців працювали над концепцією вистави. У другий етап пройшли 44 проекти, з яких 7 було відібрано до фіналу. Разом з Інститутом Міцкевича в нас була можливість здійснити таке собі «турне» Сполученими Штатами. Після чого обрали один проект, який завершено з нашою допомогою так, щоби цей мюзикл могли показувати у світі чи взяти як взірець для проектування свого варіанту вистави. Я сподіваюся, що ми зможемо відвідати з цим мюзиклом різні куточки світу. Взагалі Падеревський — дивовижна постать. Ми знаємо про нього зі шкільних підручників чи з його творів, які викладають у музичних школах. Це була людина, про яку писали газети, як про явище саме собою. Саме в ті часи ЗМІ вперше публікували щось на кшталт того, що він з’їв на сніданок або що його приваблювало. Падеревський мав статус абсолютної зірки. Його зустрічали натовпи на набережних американських міст, а на його концертах жінки поводилися емоційно. Усе це повторилось пізніше із Бітлз та Елвісом Преслі. Я не думаю, що ми знаємо такого Падеревського в Польщі.
Іґнаци Падеревський народився 6 листопада 1860 в селі Курилів, Вінницької області. Походив зі знатної сім’ї з міцними патріотичними традиціями. У 12 років його прийняли до Варшавської консерваторії. Падеревський вивчав композицію в Берліні, а потім фортепіано у Відні. Перший великий прорив відбувся тоді, коли його попросили виступити з польською актрисою Гелєною Моджеєвською. Її щедра пропозиція поєднати декламації з музичними виступами Падеревського дозволила молодому піаністу зібрати кошти на навчання у Відні. Його професійний дебют відбувся в Парижі й мав приголомшливий успіх. Глядачі були настільки захоплені, що він ще годину грав на біс.
— Той факт, що американці написали блискучий мюзикл у бродвейському стилі, означав, що ми можемо глянути на Падеревського «американськими очима». З іншого боку ми можемо говорити про важкі моменти в польській історії без зайвого пафосу. Я великий шанувальник діалогу між Пілсудським та Падеревським у цьому спектаклі. Вважаю, що це одна з найкращих сцен. Пілсудський питає “На чиїй ви стороні, пане?” на що Падеревський відповідає, що «Польща — моя партія». Я вважаю, що це суть його філософії, його думок про нашу країну й того, що він зробив для Польщі через свої контакти з президентом США, через його палкі промови. Падеревський був чудовим оратором. Він уміло висловлювався не лише рідною мовою, а й виголошував промови ще двома, що впливало на бачення тих осіб, котрі згодом вирішили долю Польщі на карті Європи.
Амбіції Падеревського із самого дитинства доповнювалися палким бажанням служити своїй рідній країні. Його бажання «бути кимось» завжди підживлялося рішучістю допомогти в справі незалежності Польщі. Як писав музикант у своїх спогадах, музика й патріотизм були для нього єдиним цілим.
Падеревський був другим після Шопена польським піаністом, який давав концерти в оселях лондонської аристократії, включно з двома приватними виступами перед самою королевою Вікторією. Його перший тур по США був організований та профінансований сімейством Стейнвей. Падеревський став найвідомішим виконавцем свого часу, віртуозом, яким і мріяв стати. Його називали «королем фортепіано»
Коли почалася Перша світова війна, Падеревський вирішив використати свою популярність для просування польських інтересів. На той час музикант жив у США. У 1917 році він зустрівся з Вудроу Вілсоном, 28-мим президентом США, й переконав його включити незалежність Польщі до плану післявоєнного геополітичного порядку. Після зустрічі Вілсон виступив із промовою до Конгресу США, де виклав відому програму «Чотирнадцять пунктів». Один із цих пунктів закликав до відновлення незалежної польської держави.
Наприкінці розмови директор музичного театру в Познані Пшемислав Кєлішевський у відповідь на питання, чи є в планах показати продукт іноземній аудиторії, відповів, що хотілося б показати мюзикл у США, Німеччині, або ж у Львові чи Вільнюсі. Азіатські країни також зацікавлені таким жанром вистави, адже у них мюзикли дуже популярні. Наприклад, у Кореї одним із найпопулярніших мюзиклів був саме про Марію Склодовську-Кюрі.
Нагадаю, що ви слухали матеріал про театральні постановки, на створення яких режисерів надихнули дві визначні постаті - музиканти Ґжеґож Цєховський та Іґнаци Ян Падеревський.
Запрошуємо послухати передачу в доданому файлі
RP/Роман Гаврищак