Минуло три місяці після розмови з Олександром Михедом. Україна далі стійко тримає оборону, та перейшла у наступ. Попри тотальну неспроможність повноцінно працювати, інституції культури та окремі митці, ГО, приватні організації продовжують реалізовувати також і культурні інціативи. В Чернівцях завершився Meridian Czernowitz. Колись фестиваль, відбувася цьогріч у дещо зміненому форматі літературних читань - без музики та веселощів, але з рефлексіями на актуальні події. Зокрема вартісними є «діалоги про війну», модеровані поетесою та журналісткою Оленою Гусейновою. Зокрема, про нову реальність говорить український поет, публіцист та перекладач - Андрій Бондар. «Немає ні секунди, коли б ти не думав про війну. Вся наша комунікація відбувається довкола війни. Я приїхав до Чернівців і ми говоримо про те, що не можливо мати жодного горизонту планування. Війна може завадити кожному нашому наміру. Ми живемо у війні, яку ми не вибирали, яку ми приймаємо, як колективний досвід». Війна нас підштовхнула до того, що ми маємо зробити велику переоцінку в сфері дерусифікації. Нам потрібна докорінна дерусифікація і якраз в умовах війни вона стала і можливою, і реальною, вона тут і тепер відбувається. Ми зараз живемо в такій атмосфері, коли ми перевизначаємо багато речей для себе. Ми живемо у процесі, який прискорився і летить зі швидкістю ракети HIMARS. Мені здається, що це все невідворотне, все, що відбувається з нами є великим виходом зі світу російських цінностей і впливу. Війна це процес, який спрямований на нищення, але разом з тим для людей, які живуть у війні важливо знаходити модус творення - це єдине, що може нас тримати в колі мирних тем».
Офіс міста літератури ЮНЕСКО на «Зустрічі з книжкою в Ізабеліні».
Це вже були 24-і «Зустрічі з книжкою в Ізабеліні» (24. Izabelińskie Spotkania z Książką). Тобто це дуже давній фестиваль, і вони цього року вирішили зробити українське пасмо так зване, тобто українську програму. Їм треба було когось, хто їм порекомендує, що варто включити, що не варто включати і так далі. Палац, в принципі, співпрацює з Ізабеліном в напрямку, гуманітарної допомоги, щоб сприяти Палацу в проведенні майстер класів, тобто своєї діяльності. Вони підтримують, зокрема, матеріалами на майстер-класи, іншими речами для малювання. Ми зараз проводимо майстер-класи для дітей, які вимушено переміщені. Стосовно програми на Ізабелін, там є нюанс, «Ізабелінські зустрічі з книгою» мають екологічне спрямування, бо це заповідник, в них ця тематика мусить прослідковуватись. Відповідно, нам треба було запропонувати щось, що б зокрема, стосувалося і екології. Власне, тому, наприклад, там була Галя Ткачук, хоча, звичайно, незважаючи на те, що вона мала представляти тематику екології, як виявилося, екологія тепер дуже легко співвідноситься з тим, що відбувається в Україні. Вона їм показала кілька дуже важливих нюансів, про які майже ніхто не задумується на Заході - зокрема, про забруднення території України військовими залишками тим, що лишилося після війни - заміновані території, нерозірвані боєприпаси. В Бучі, в ліс зараз взагалі ходити не можна, тому що там ще досі забруднення території. Тому оцей фокус був дуже важливий, можливо, ми думаємо, що війна перекриває екологічні питання, але насправді війна це теж загроза для екології в повному розумінні цього слова, і враховуючи ситуацію, які є в Україні, дуже добре, що Ткачук всі ці фокуси, крапочки розставили.
А друге, що для них було важливо - символом боротьби для дуже багатьох є особа Сергія Жадана, вони просили, щоб ми з ними вийшли на зв'язок якимось чином. Батько цієї директорки отримав літературну нагороду від Варшавської бібліотеки і віддав її на потреби Харкова. Перекинув Жадану. Там було в районі 10 тисяч злотих. За ці кошти ми запустили співпрацю. Сергій подякував за це. Таким чином ми цей звязок Харків - Львів - Ізабелін зробили. В нас виникла така ідея, щоб програма наша розповідала про те, чого не знають, оскільки на Заході про про Харків як про певний центр літератури української не знають, а Харків це якраз є українська література в широкому сенсі цього слова, і тому ми показали, зараз буде каламбур, фільм «Будинок Слово». Це є ця частина історії Української літератури, яка найцікавіша, але водночас вона дуже добре репрезентує те, як колоніалізм впливає, або знищує певні культурні елементи. Так. Виявляючи їх. Українізація їх виявила і потім «прекрасні сусіди», які знищили. Там багато цікавих моментів є в самому фільмі, які теж акценти розставляють. Це ж когорта літераторів, які дуже вірили в те, що може бути велика єдина держава із Україною і з росією в одному лоні. Але як тільки українці починали виявляти претензії на території інші, окрім тих, яких їм дали, території етнічного проживання українців - відразу починалися репресії. Тому є дуже багато цікавих акцентів. Великий позитив в тому, що тепер вдалося зробити для цього фільму польські субтитри. Ще плануємо його виставити в доступ з польськими субтитрам. Тут дуже добре видно, як такий культурний продукт, який є, можливо, недоступний через якісь певні мовні питання, варто зараз через переклад промувати і робити переклад цього культурного продукту для того, щоб краще і глибше люди могли зрозуміти те, що зараз відбувається.
Офіс співпрацює не лише з польськими інституціями. Нещодавно команда ініціювала міжнародну подію між манчестерськими та старобільськими бібліотеками, щоб поділитися досвідом існування українських бібліотек сьогодні. А також завдяки литовським партнерам цьогоріч відбувається щорічна програма підтримки молодих письменників, ілюстраторів та комікси «Читання молодого міста». Цьогоріч проект відбувається під титулом Дорога до свободи і епіграфом поезії Василя Стуса.
Ніхто тебе з недолі не врятує,
ніхто не зіб'є з власної тропи
на ній і стій і стій, допоки скону
допоки світу й сонця з тій і стій.
Богдана була також у Мельбурні на щорічному з'їзді Міст літератури.
Ми намагаємося розповісти, як живуть зараз бібліотеки, зокрема те, що собі було би важко уявити - зараз спалюються книжки й бібліотеки це, фактично, зараз одні з культурних центрів, на які націлюється первинна атака. Вони починають збирати книжки і замінювати. Культурна війна зараз починається саме через бібліотеки. Мелітополь, нариклад, в них зайшли в бібліотеку і замінили повністю книжки. Бібліотекарки перші під прицілом. Моя подруга теж зараз мусила виїхати, тому що ти розумієш, бібліотекарів переслідують. Те саме сталося на Сумщині, в кількох бібліотеках, поки росіяни там були, вони поспалювали книжки. Чернігівська бібліотека це перший такий випадок - фото розваленої бібліотеки, яка облетіла Інтернет - це, власне в Чернігові, дуже красива бібліотека була. Вони розбили її. Те саме в Маріуполі. Вони повністю заміняють книжки, тобто вони вилучають книжки «бандерівського змісту». Що ти після цього скажеш?
Але, повертаючись до міжнародної співпраці, ми за всіма зараз намагаємося працювати таким чином, що поширюємо інформацію про Україну. Так само зараз у кількох містах літератури ЮНЕСКО показують фільми Ukraїner’a про Україну, тобто там, де є екрани та максимально наші колеги з інших Міст літератури, вони це запустили - в Новій Зеландії, в Австралії, в Сполучених Штатах Америки.Зробила ще один проект з Німеччиною, «Слова в опір» він називається. Наші автори підготували такий текст, який передає те, що зараз відбувається в Україні. І зараз ми готуємо проект з Тарту в Естонії, для того, щоб розмістити українську поезію в автобусах міських - це в них давній такий проект називається «Bus Poetry» (Автобусна поезія), це дуже популярний формат у них в місті. Вони в міському транспорті розміщають вірші, і цього разу це буде десять віршів з України. Зараз основний фокус - це промоція України на зовні, не стільки зараз розповідаємо саме про Львів, скільки про Україну загалом. Тому Офіс зараз виконує функцію ретранслятора. Ми маємо достатньо широку мережу міжнародних партнерів. І це трошки інакше, ніж як це робить Український інститут. Вони йдуть на загальну промоційну діяльність. В нашому випадку - це трошки, інший рівень комунікації, тому що це комунікація на довірі. Вони нас знають. Тобто ми особисто знайомі з ними, ми давно співпрацюємо як Міста літератури і зараз коли ми розповідаємо їм про те, що відбувається, це має трошки інший рівень верифікації, і вони стараються нас підтримати. Це наче друзі, які підтримують друзів, це є більш інтимний зв'язок певному сенсі, якщо можна так сказати.
Зараз виходять дуже багато матеріалів, дуже класно Нова Зеландія підтримує, Австралія, можливо, тому що вони достатньо далеко знаходяться, щоб на них діяла російська пропаганда, і вони одні з тих, хто нас найбільше підримує в контексті інформаційному. Якщо говорити про наші програмні плани. Зараз ми в активній фазі фандрейзингу, пошуку грантів інших можливостей. Зокрема, нам теж допомагають Міста літератури, щоб знайти кошти на реалізацію програм, які в нас були заплановані. Тому що грошей в міському бюджеті немає на культурну діяльність, на щось поза зарплатами, тому ми шукаємо гроші за кордоном. Це не був перший проект з Польщею, перший у нас був з Містом музики - Катовіце. В них там відбувався джазовий фестиваль, в рамках фестивалю виступала Юлія Мусаковська, і зараз вони планують продовження цього проекту з Юліною поезію і з музикою.
Вони взялися за це досить активно, вони в принципі дуже багато зараз роблять для українців там величезна спільнота. Якщо говорити про Краків і Вроцлав - Вроцлав прийняв наших літераторів майже одразу - там в них Бабкіна була і Забужко. Вони зробили зараз цю програму резиденційну, для тих, хто зараз є в Україні, для тих, хто є в Польщі - митців. В Кракові, там далі відкрита резиденція для всіх українських літераторів, зокрема, Галя Ткачук була на резиденції в Кракові, і вони були тими хто прийняв більшість наших літераторів. Тобто поляки запускають ці речі, це теж важливо. Але це очевидне партнерство і дуже важливо, що тут працює цей особистісний зв'язок, тому що вони нас досить добре знають, і вони дуже переживають за цей контекст, коли говорять про Україну та українців. Ми тут, насправді, говоримо про людей, які є нашими добрими сусідами, їх дуже турбують моменти, коли починають виникати певні негативні медіа-приводи стосовно українців у Польщі. Зрозуміло, що в такі вкиди мало хто вірить, але напруга може зростати, з часом, і зараз, враховуючи те, що відбувається, все це дуже складно, все це на довгий час і поляки будуть з нами в дуже довгому взаємозв'язку і взаємозалежності ще рік, два роки, поки це все буде відбуватись, тому для них, для нас зрозуміло, що будуть проекти з Польщею, але це вже більше таке відчуття ніби ми сусідська інституція, з якою є партнерство в одному напрямку. Бо ми мусимо це робити, якщо не ми, то ніхто інший.
Андрій Бондар у своєму діалозі зеленою гусейнової згадує, що він би не хотів називати свою щоденну роботу. Переклади публікації та комунікації в медіа культурним фронтом. Оскільки фронт є єдиний це той, який на Сході і Півдні. Проте немає різниці, як ми це називаємо сьогодні. Кожен українець на своєму місці докладається до збереження України. Ми бачимо з яким завзяттям росіяни нищать українську культуру, не втрачаючи можливості закрити бібліотеку, музей, що завести своїх російських вчителів до України. Тому активні дії в культурі це запорука того, що нашим дітям не доведеться доробляти те, чого не доробили ми.
Про кроссекторальну та міжнародну співпрацю у галузі лутератури із Богданою Брилинською говорив Мирослав Трофимук