До кінця серпня в Національному художньому музеї у Любліні можна оглянути тимчасову виставку Wróblewski i po… Sztuka realizmu bezpośredniego («Врублевський і після... Мистецтво прямого реалізму»). Із назви нескладно здогадатися, що присвячена вона творчості польського художника Анджея Врублевського. Докладніше про концепцію виставки розповів її куратор, доктор габілітований, доцент кафедри історії мистецтва та сучасної культури Варшавського університету Марцін Ляховський.
Статус одного з найважливіших польських художників, що працювали після Другої світової війни, Анджей Врублевський набув не так давно, — упродовж останніх десяти років. За коротке життя, неповні 30 років, Врублевський розробив чимало оригінальних мистецьких рішень і тем, які впродовж наступних десятиліть знайшли своє втілення в підходах інших художників. Мета виставки, серед іншого, показати зріз творчості Врублевського від ранніх абстрактних робіт, через такі серії як «Шофери» та «Розстріли», до пізніх творів, які митець часто виконував на папері, і які були спостереженням повсякденного життя, вписаними в екзистенційні настрої періоду «відлиги».
«Також наша виставка демонструє картини Врублевського, які датуються вже 50-ми роками. Вони були написані художником на хвилі Відлиги. Певного роду розрахунків з періодом соцреалізму першої половини 50-х. У другій половині, в 55-57 роках, народжуються більш інтимні та приватні роботи. Часто вони були створені у менш формальний спосіб, — малюнок тушшю на папері, або гуашшю, які були для Врублевського технікою, яка дозволяла опис повсякденності. Тому тут є сцени із родинного життя, але також і критичні спостереження за суспільним життям, зокрема, цикл Ukrzesłowienia. Цей термін запроваджений самим художником. Його можна пояснити, як ті, що зрослися зі стільцями. Цю серію Врублевський створив із сугестивними акцентами отупіння, ницості, безпорадності та принизливого уподібнення. Вона є чудовим прикладом втрати людської суб'єктності. На пізніх працях Врублевського зображені стилізовані, часто антропоморфні образи. Але серед цих робіт також можна побачити олійні полотна, створені у безпосередніх традиціях реалізму. Картина "Дві жінки" — це спроба відродити жанровий живопис, надати йому сучасної актуальної форми. Водночас Врублевський часто монументалізує постаті, звертаючись до певних героїчних сцен, пов’язаних зі стилістикою соцреалізму. Він вписував їх в зовсім інший контекст, в дуже прозаїчні реалії. Також Врублевський намагався зіставляти ці картини таким чином, аби наблизити зображену сцену до глядача, посилюючи колір, він створював своєрідний емоційний простір між картиною і глядачем», — відзначив куратор Марцін Ляховський.
Провідною темою, яку кураторська група Люблінського музею обрала для представлення творчості Анджея Врублевського, є безпосередній реалізм. Ця програма була сформульована митцем на зламі 1948-1949 року. Він використовував її як спробу посилення зосередженості або провокування сильних емоцій у глядача. І саме цьому слугувала його серія «Розстріли», які глибоко запали в пам’ять художника з юнацьких років, коли він пережив німецько-нацистську окупацію у рідному Вільнюсі, а його батько помер від серцевого нападу під час чергового обшуку. Ці емоції мали стати своєрідною відправною точкою для побудови нової соціалістичної повоєнної реальності. В колекції Національного музею в Любліні є дві важливі картини Врублевського на тему війни. Це «Риби» та «Жінка», які пов'язані з серією індустріальних картин і позначають два полюси творчості Врублевського. Один належить до раннього етапу, а інший фактично підсумовує кар'єру художника. Також ця виставка є спробою віднайти певні мистецькі натхнення у творчості митця для художників, які творили у наступні десятиліття.
«Цей екзистенційний вимір творчості Анджея Врублевського є важливим для наступних поколінь художників. Ми хотіли уникнути схематичної і хронологічної побудови цієї виставки, і вирішили розділити її на кілька секцій, пов'язаних саме з вибраними аспектами творчості Врублевського, і в цей контекст вписати роботи художників, які творили пізніше, або сучасних. Перш за все я маю на увазі художників, які пов'язані з мистецькою групою Wprost. Ми представляємо роботу Мацєя Бєняша, Лєшека Собоцького, а також митців, які дебютували у живописі у 1980-х роках – Ярослав Модзелєвський, Марек Собчик. Зрештою, це молоде покоління художників, яке дебютує в період політичних трансформацій. Я маю на увазі Вільгельма Сасналя, Рафала Буйновського. Вони явно декларували своє натхнення творчістю Врублевського. Але наша виставка також показує дещо менш очевидні референції в роботах художників, які використовують різні медіа», — зауважив Марцін Ляховський.
Експозиція виставки «Анджей Врублевський і після... Мистецтво прямого реалізму
Експозиція виставки «Анджей Врублевський і після... Мистецтво прямого реалізму
Анджея Врублевського називають трагічним художником. Він помер у віці 29 років. Однак, коротке життя митця було інтенсивно сповнено творчістю. Після себе він залишив не тільки картини а й багату колекцію ескізів і нотаток, пов'язаних з приватним життям. Цю частину його спадку детально досліджувати мистецтвознавці почали лише у ХХІ столітті.
«В останні десятиліття дослідники почали звертати більшу увагу на менш офіційний, а більше приватний та інтимний аспект творчості Врублевського. Вона становить важливий окремий пласт у спадщині художника, показуючи його захоплення альпінізмом, чи спостереження за повсякденним життям. Врублевський передчасно загинув за нез'ясованих обставин під час однієї зі своїх гірських мандрівок. Але його друзі вбачали в поведінці митця оптимізм. Хоча, звичайно, у своєму житті він також переживав і стани надлому чи депресії. А темою, до якої він регулярно повертався, була війна. Пізніше тема смерті була присутня в творчості художника, але набула більш універсального виміру. Вона стає темою, пов'язаною зі станом людини, зі стражданням, зі слабкістю, з екзистенційним досвідом. Тобто, якщо подивитися на рецепцію Врублевського і на те, що ми знаємо про його творчість, то домінує саме тема війни. В підручники митець вписали саме як представник того воєнного покоління, вбудований в досвід окупації», — додав куратор.
Післявоєнний період у мистецькому життю Польщі позначився буремним періодом побудови певних «мостів» з довоєнним мистецтвом та формулювання сучасних мистецьких постулатів. Це був надзвичайно динамічний, інтенсивний і напружений час мистецьких пошуків, кульмінація якого припала на 1948-й рік. Hайважливішою подією в мистецтві тих років вважається Перша виставка сучасного мистецтва в Кракові, в якій брав участь Врублевський. В той час він активно проводив нею екскурсії, пояснюючи публіці особливості сучасного мистецтва.
«Я думаю, що одразу після війни було важко створити якусь ієрархію мистецьких явищ. Молодь перебувала у пошуках власної мистецької ідентичності. І лідером цієї групи на той час був Тадеуш Кантор. Цей короткий проміжок часу свободи у мистецтві перервало впровадження доктрини соціалістичного реалізму. Це заморозило на роки більш індивідуалістичну систему художніх цінностей, які були підпорядковані певній схематично візуальній доктрині. І пізніше, в 55-му році, Врублевський був уже більш зрілим художником. У Варшаві в той час відбулася виставка "Проти війни, проти фашизму", в якій взяло участь ціле покоління художників, що дебютували в 1940-х і 1950-х роках. Це був огляд молодого мистецтва, яке мало вийти з тіні соціалістичного реалізму, і Врублевський також показував там свої олійні роботи, але вони не отримали належної уваги з боку критиків. Він не отримав премії, яка надавалася художникам, які творили, в дусі воєнних ремінісценцій як наприклад Марек Оберлендер. І ось такий сирий, насичений кольором, живопис, живопис Врублевського фактично залишився непоміченим, і тому його творчість не увійшла до канону мистецьких пошуків в період першого повоєнного десятиліття» , — зауважив Марцін Ляховський.
Перша сольна виставка робіт Анджея Врублевського відбулася лише через рік після його смерті, в 1958-му році в Кракові. Її організували друзі художника Мєчислав Порембський і Анджей Вайда. Наступна більш велика виставка творів Врублевського відбулася на хвилі нового інтересу до фігуративного живопису, в 67-му році в Познанському національному музеї, до десятих роковин смерті митця. Вона супроводжувалася науковою сесією в Роґаліні і не лише консолідувала мистецький доробок Врублевського, а представила його як ширшому вимірі для ширшої аудиторії. Саме відтоді виставки творів художника проводяться з певною періодичністю. Але лише дослідження останніх десятиліть відображають повну картину мистецьких пошуків у різних техніках Врублевського. Перша його виставка в Любліні, до слова, відбулася 50 років тому (у 1973) в Galerii Labirynt, яка тоді була тільки-но заснована.
«Про цю виставку Анджея Врублевського тоді писали, що вона провістила саму програму мистецьких пошуків, яка буде характерною для Galerii Labirynt. Вона пройшла через різні етапи, але, більше пов'язано з мистецтвом концептуальним, з мистецтвом перформансу, але такі сміливі мистецькі пошуки і проникливі спостереження за соціальним життям, а також за індивідуальним досвідом. Здається, вона також дуже точно визначила програму Galerii Labirynt. І щось схоже на варшавські Galeria Repassage, Galeria Riviera Remont, або більш ранню Foksal, Galeria Permafo у Вроцлаві. В 70-ті роки з'явилася ціла низка галерей, які мали так звану авторську програму, і були пов'язані з аванґардними мистецькими пошуками. Але перед тим, як цей аванґард проявився, показували саме Врублевського, який мав би бути покровителем нового мистецтва. І це були також певні синусоїди у мистецьких напрямках. В один час незалежне аванґардне мистецтво відчувалося більше, в інший час мистецтво входило у виставкову нішу. Переглядаючи історію сучасного або аванґардного мистецтва, виводячи його на перший план, слідуючи програмі діяльності художніх виставкових бюр Захенти, аби ми оглядали багато виставок, які були офіційними, а між тим існувало також менш залежне мистецтво і ті місця, які були більш нішевими. Але, дійсно, в 1960-х і особливо в 70-х роках, коли відбулося глобальне послаблення і замороження конфлікту холодної війни, ці польсько-західні відносини були міцнішими. І вони посприяли до прямих натхнень, рецепції аванґардних тенденцій, пов'язаних з мистецтвом перформансу чи геппенінгу. До цього концептуального мистецтва належав сам Тадеуш Кантор. Він був, якщо можна так сказати, кур'єром чи сполучною ланкою між Парижем або Сполученими Штатами і новими течіями миАстецтва, що зароджувалися в Польщі. Але ці галереї, попри все, мали, напевно, досить обмежений суспільний вплив. Все одно вони були елітними, як Galeriaя Foksal, Galeria Permafo, Galeria pod Moną Lisą, або Galerii Labirynt. Але попри те, що вони були досить ексклюзивними, і можливо герметичними, вони змогли створити певну тяглість і традицію, залучити молодь і створити певну формацію студентів, а пізніше публіки, яка була пов'язана з цією новою культурою. В Любліні, ще одним дуже важливим аспектом була альтернативна театральна сцена, яка також розвивалася з 1970-х. І вона також трохи співтворила цей клімат», — відзначив Марцін Ляховський.
Запрошуємо слухати матеріал в прикріпленому аудіофайлі.
Христина Срібняк