У Берліні з 1 по 3 лютого проходила конференція, присвячена питанням переслідування російських військових злочинців.
З початку вторгнення в Україну росіяни скоїли воєнні злочини, зокрема вбивства, зґвалтування, тортури та грабунки. Учасники конференції - історики, юристи і політологи, свідки злочинів росії в Україні, обговорювали, зокрема, можливість створення спеціального міжнародного трибуналу.
Організатор конференції - інститут Пілецького - одна з установ, яка займається збором свідчень свідків російських злочинів та їх обробкою. Показання приймаються за спеціальною анкетою, яка відповідає критеріям передачі доказів до суду.
Учасники берлінської конференції, організованої Інститутом Пілецького, яка завершилася у п'ятницю, 3 лютого, заявили, що зібрані докази будуть використані в майбутніх судових процесах проти винних і російської держави.
Одна з учасниць конференції - професорка факультету політології та міжнародних досліджень Варшавського університету Аґнєшка Бєньчик-Міссала, розповіла Польському радіо для України про те, що було на конференції.
У світі є багато механізмів, які дозволяють притягувати злочинців до відповідальності. «Україна має можливість засудити злочини і робить це. Є міжнародний кримінальний трибунал, який займеться кількома більшими важливішими злочинами в майбутньому — це можуть бути воєнні злочини, злочини проти людяності. А ми ж дискутуємо про створення спеціального трибуналу. Його створення вже підтримав Європейський Союз», - говорить Аґнєшка Бєньчик-Міссала.
«На кофере1нції говорили про те, якою є суть російських злочинів в Україні і яким чином треба збирати дані, збирати докази для майбутніх процесів, які вже тривають, чи будуть розпочаті в майбутньому. А також говорили про те, якики є правові можливості засудження злочинців, які має сьогодні у своєму розпорядженні Україна і вся міжнародна спільнота».
Вже само по собі розв'язання війни росією проти незалежної України є воєнним злочином. З часу завершення другої світової війни, розв'язаної двома тоталітарними режимами – нацистською Німеччиною і комуністичною росією, Європа не знала більшого воєнного конфлікту, яким сьогодні є російська війна в Україні. Однією з перших держав на шляху нацистів і совєтів була Польща. Варшаву було знищено дощенту, як сьогодні Маріуполь чи багато інших українських міст. А Польща досі не отримала компенсацій за злочини нацистів і комуністів. І ці історичні паралелі не можуть залишатися непомітними.
«Було трохи історичних паралелей. Ми намагалися порівняти, які можливості були у Польщі після другої світової війни, яким чином проводилися суди над злочинцями-нацистами. І які можливості Україна має зараз. Також цікавою паралеллю була тема совєцьких злочинів. В історичному зрізі ми намагалися дискутувати про певне повторення всього, що стосується політики совєцького союзу і російської федерації. Особливе зацікавлення викликала доповідь на тему Голодомору, великого голоду в Україні в 30-х рр. і те, чим тоді керувався совєцький союз, а нині керується росія».
Росія досі не визнала Голодомору злочином Геноциду. В цьому контексті також є символічним проведення конференції у Берліні, бо з одного боку в Німеччині досі є певний спротив щодо надання Україні, скажімо, зброї – пам’ятаємо, чого варта була хоча б історія з танками Леопард. Буквально в суботу, 4 лютого, прем’єр-міністр Саксонії Міхаель Кречмер заявив, що ЄС зробив помилку, скасувавши візові спрощення для росіян. На його думку, було великою помилкою перекривати дорогу до Євросоюзу людям з росії, які не хотіли служити в армії чи воювати з Україною. Совєцький союз був головним суддею над нацистською Німеччиною на Нюрнберзькому процесі. Там було покарано нацистів. Зараз говорять про такий же Нюрнберґ для росії в контексті сьогоднішніх її злочинів.
«Це правда, що створення військового трибуналу в Нюрнберґу багато чого змінило в міжнародних стосунках, коли йдеться про справедливість, - каже професорка Аґнєшка Бєньчик-Міссала, - це відкрило шлях до засудження воєнних злочинців, в тому числі тих головних – представників держав. У 1945 році совєцький союз був у групі переможців і сам ніколи не поніс правових наслідків за жахливі злочини, які чинив над багатьма народами, в тому числі, українським. Але на сьогодні ситуація інша, бо від 1945 року міжнародне кримінальне судівництво змінилося, пройшло еволюцію. Але це не означає, що воно стало гарантією покарання злочинців».
Україна має можливість засудити злочини і робить це. Є міжнародний кримінальний трибунал, який займеться кількома більшими важливішими злочинами в майбутньому - це можуть бути воєнні злочини, злочини проти людяності, говорить пані професорка. Сьогодні дискутують про створення спеціального трибуналу. Це створення вже підтримав Європейський Союз. Діяльність української прокуратури підтримали європейські держави, зокрема Польща, та міжнародні організації - ООН та ОБСЄ. Звісно, всі процесуальні докази мусять дотримуватися критеріїв незалежності. Врешті-решт прокуратура в Україні чи в інших країнах буде вирішувати, які докази будуть використані.
«Україна, як держава, добре функціонує і добре дає собі раду і прокуратура активно діє в напрямку збирання доказів. І передовсім ці судові процеси можуть відбуватися і відбуваються на території України, і це видається найпевнішим засобом, яким Україна може сьогодні скористатися. Дуже тішить відкритість України в цьому питанні, те, що Україна запросила для спільного збору доказів інші держави. Вона має тут підтримку Литви, Польщі, Франції, Німеччини, також Україна співпрацює з Євросоюзом в справі збору доказав, і це дуже важливо, оскільки так Україна показує свою налаштованість на об’єктивність у збиранні доказів і засудженні злочинців. Ця співпраця з іншими державами і з Євросоюзом є вигідною. Прокуратура України звітує про подання 67000 злочинів, звісно, для України це величезний виклик. Попри це, інші держави, в рамках т.зв. універсальної юрисдикції заявили, що будуть карати злочинців. До них належать Польща, Литва, Німеччина, країни, чиї прокуратури, в співпраці з українською прокуратурою, теж збирають докази, викривають воєнних утікачів з України. Скажімо, в Польщі, є багато організацій, зосереджених на тому, щоби брати показання, шукати свідків злочинів і тим самим полегшувати роботу прокуратурі. І ця справа універсальної юрисдикції хороша ще й тим, що всі країни зобов’язані переслідувати і карати найбільші міжнародні злочини. Воєнних злочинців, злочинців проти людства, геноциду.
Ці процеси відбуваються постійно. Наприклад, нещодавно Німеччина затримала сірійського злочинця, французькі суди провадять процеси проти руандійців, котрі втекли з країни після геноциду в Руанді в 94 році до Франції і працювали там лікарями. Але кара їх там застала. Тобто країни мають можливість і відчувають відповідальність встановлювати справедливість.
Далі у нас є міжнародний кримінальний трибунал. Росія і Україна не є сторонами Римського статуту 1998 року, на підставі якого працює трибунал. Але Україна визнала юрисдикцію трибуналу щодо злочинів, котрі були вчинені на її території. І одразу після початку війни міжнародний кримінальний трибунал заявив про свою відкритість для співпраці і підтвердив свою правомірність. Отже, стосовно цих злочинів міжнародний кримінальний трибунал може порушити справу. Але мусимо глянути правді у вічі. Міжнародний кримінальний трибунал працює дуже повільно, виносить рішення щороку лише щодо кількох осіб. І якщо міжнародний кримінальний трибунал прийме рішення щодо злочинів, які сталися, чи стаються в Україні, то це має бути щось справді серйозне. Може, це будуть злочини в Бучі, може, в Маріуполі, на даний час ще не вирішено. На місцях міжнародний кримінальний трибунал співпрацює з прокуратурою України і наразі вирішують, в якому напрямку мусять бути спрямовані дії міжнародного кримінального трибуналу».
Але одна справа - це втікачі, про яких згадує професорка Аґнєшка Бєньчик-Міссала, у Франції їх можна було спіймати. А як щодо тих, котрі перебувають на території, скажімо, в росії, і вона їх не видасть? Потрібно їх якось спіймати. На початку лютого Україна висунула обвинувачення керівникові групи Вагнера Пригожину. Він їх почув, але що далі? Потрібно, щоб особа, проти якої висунуті обвинувачення, фізично перебувала під вартою, щоб можна було її засудити і покарати. А як бути власне з визнанням цієї юрисдикції? Росія заявляє, що вона не визнає жодних юрисдикцій: мовляв, ви можете собі приймати які завгодно рішення, для нас це нічого не означає.
«Це дуже слушне зауваження, - каже професорка Аґнєшка Бєньчик-Міссала. - Правда в тому, що міжнародне кримінальне судівництво намагається подолати цю проблему. На разі МКТ не має жодних поліційних служб, щоб затримати злочинця. Тому важливо, щоб Україна в цьому розраховувала лише на власні сили і намагалася затримувати цих злочинців на власній території. Але я думаю, що якби чисто теоретично дійшло до офіційного звинувачення лідера країни, основних тих, хто приймав рішення і давав накази, якби було рішення про їх арешт, це означає, що країна, на чиїй території вони перебувають, мусить їх затримати і доставити до МКТ. Я вважаю, що навіть сам факт прийняття такого рішення вже буде для даної особи певною санкцією, покаже її в певному світлі. Але так, це правда, що поки в росії не буде зміни влади, поки самі росіяни не зрозуміють необхідності покарати відповідальних за злочинну діяльність, доти буде важко депортувати звідти і покарати російських злочинців, або тих, що перебувають на її території. Я б хотіла звернути увагу, що голландський суд прийняв ухвалу стосовно винуватців збиття голландського літака над територією України, і процес відбувався без участі підозрюваних. Очевидно, що росія не погоджується з вироком і не видасть цих осіб, але сам процес відбувся, і це теж має велике значення».
Займаючись у науковій діяльності дослідженнями, пов’язаними із порушенням прав людини, і міжнародного гуманітарного права, на берлінській конференції професорка Варшавського університету Аґнєшка Бєньчик-Міссала наголошувала на тому, що росія використовує воєнні злочини в Україні як інструмент злочинної війни. І є багато підтверджень цього підходу. Це є певним наслідком того, як росія підходить до питання міжнародного права.
«Є певна послідовність в тому, як росія підходить до міжнародного права, коли подивимося на війну в Чечні, особливо на ту другу війну в Чечні, облогу Грозного, зачистки, катування. Багато з цього засуджено Європейським трибуналом з прав людини. На жаль, на сьогоднішній день росія не визнає цей трибунал, вона не є членом ради Європи, тому цей шлях не підходить для України. Далі йде участь росії у війні в Сирії у 2015 році. Там були злочини, дуже схожі на ті, що відбуваються зараз в Україні. Я намагалася переконати учасників конференції, що ці злочини є засобами війни, з їх допомогою росія намагається досягнути військових цілей. Те, що ми бачимо в Україні, це масові атаки не на суто військові обєкти, а такі, що носять непропорційний, хаотичний характер. Звісно, всі ці злочини мають бути досліджені і доведені. Це не означає, що знищення кожного житлового будинку і вбивство кожного цивільного буде воєнним злочином. Але міжнародні закони забороняють безпосередні атаки на цивільні об’єкти, забороняє невідповідні, непропорційні атаки, в котрих людські жертви неспівмірні з досягненням військових цілей. Тобто кожна атака має носити виключно військовий характер. Дивлячись на масштаби атак, бачимо, що це не той випадок. Росія знищує, або краде, - я маю на увазі, в першу чергу зерно, продукти, необхідні людям для виживання. Атакують медичний персонал, лікарні. З того, що можу пригадати, на кінець 2022 року було атаковано понад 1000 таких медичних об’єктів. Польські медики, котрі перебувають на лінії фронту, і допомагають рятувати поранених, стверджують, що неможливо використовувати знак червоного хреста, оскільки його наявність навпаки наражає на ще більшу небезпеку. Я пам’ятаю проблеми з постачанням гуманітарних вантажів, т. зв. гуманітарні коридори під обстрілами і т.д».
Це саме стосується дітей. Росіяни цілеспрямовано розстрілювали машини з написами ДІТИ і всі пам’ятаємо трагедію в Маріупольському театрі. Коли на приміщення театру, де ховалися люди, було скинуто бомби, хоч на асфальті перед театром було написано ДІТИ. Тут не можемо оминути й викрадення українських дітей, яких, за даними лише офіційними росія вивезла десятки тисяч.
«Так, бо одна справа, це те, як росія веде бойові дії, а інша це те, як вона поводиться в ролі окупанта на захоплених територіях. І згідно з міжнародним правом, росія відповідальна за те, щоб запровадити на окупованих територіях лад і порядок, забезпечити цивільних їжею, ліками, водою. А те, що бачимо, це фільтраційна практика, дуже часто пов’язана з тортурами. Ця політика скерована на депопуляцію цих територій. Якщо йдеться про вивезення до росії дітей, існує абсолютна заборона вивозити цивільних з окупованої території. Деякі учасники конференції звернули увагу на те що ці дії мають ознаки геноциду, скерований на позбавлення цих дітей національної самоідентифікації. Ці випадки повинні бути ретельно досліджені Україною з допомогою міжнародної спільноти».
Під час другої світової війни Польща втратила тисячі своїх дітей. Багато з них більше ніколи не повернулися додому, бо було викорінено їхню національну свідомість. Їх виховували представниками інших народів. Вони більше ніколи не вважали себе поляками. Про це, зокрема, говорив і професор Лабушевський із ІНП. І про це йдеться у книзі ІНП «Вкрадене дитинство» – саме про дітей війни.
«Так. Це була справжня трагедія, коли під час другої світової війни тисячі польських дітей були вивезені до Німеччини. І після війни польські батьки цих дітей самостійно намагалися їх розшукати. Організації червоного хреста допомагали їм у цьому. Але діти часто вже звикли до інших батьків, не знали і боялись своїх польських батьків. Є багато історій, опублікованих в книжках, в котрих дуже небагато дітей вдалось відшукати і повернути до Польщі. Були теж випадки, коли польські і німецькі батьки намагалися якось порозумітися, і забезпечити дітям спілкування і з одними, і з іншими батьками. Це було великою трагедією для польських батьків. В останні роки польський Червоний хрест часом отримує інформацію стосовно дорослих поляків, котрі часом вже на смертному ложі в Німеччині довідуються, що є поляками. Або вже в дуже поважному віці, об’єднуються сім’ї. Тобто наслідки відчутні дотепер».
Юрист Лодзького університету Томаш Лаховський зазначав на конференції, що українці та західне суспільство очікують швидкого переслідування таких злочинів, а потім справедливості та відшкодування. На думку історика Лукаша Адамського, створення єдиного окремого міжнародного трибуналу є хорошим рішенням, але не всі країни готові підтримати таку ідею, оскільки це відкриває правові можливості для переслідування не лише російського та білоруського режимів. Крім того, досі триває суперечка, як представникам росії пред’явити звинувачення про очевидний злочин агресії проти України. Тому триває дискусія щодо створення спеціального трибуналу.
«Найкраще було б, якби Організація Об’єднаних Націй могла створити такий трибунал. Рада безпеки ООН має таку компетенцію. Але як відомо, росія, що є постійним членом ради безпеки, виступила би проти такого рішення. Зараз дискусія ведеться в такому напрямку, що можливо ООН могла б виручити Раду бепеки і прийняти таке рішення. Це стало б найкращим вирішенням цієї проблеми, бо ООН є універсальною організацією і якби вдалося прийняти таке рішення, це означало би, що світ підтримує такий вихід із ситуаціїі це був би найменш контроверсійний вихід. Позитив у тому, що Євросоюз підтримує створення спеціального трибуналу, тобто швидше за все взяла би на себе кошти на його утримання, а це немало. Спостерігаємо також значний прогрес у ставленні США, котрі спочатку негативно сприйняли цю ідею, оскільки самі у 2003 році напали на Ірак, що протирічило міжнародному праву. А країни, коли йдеться про міжнародний трибунал, розглядають це питання під таким кутом: що, скажімо, було би, якби якась інша організація, наприклад, африканський союз скликав свій трибунал, щоб судити якихось європейських лідерів. Або країни Близького Сходу скликали б трибунал, щоб судити США. Тому є великі сумніви, ми не впевнені, чи вдасться створити такий спеціальний трибунал з питання злочину агресії росії. Але є Міжнародний кримінальний трибунал, котрий функціонує і великі кошти витрачаються на його утримання. І тому генеральний прокурор МТК стверджує, що він зможе знайти таке рішення, котре б зробило можливим, щоб МТК міг судити за злочин агресії, щоб не створювати без потреби все нові і нові інституції у сфері міжнародного кримінального права».
Перша конференція завершилася. В Інституті Пілецького кажуть, що тема ще не вичерпана і найближчим часом можуть бути організовані подібні зустрічі, в тому числі у Варшаві. Потрібна політична воля, аби притягнути винних російських політичних лідерів до відповідальності. Звісно, конференція - лише майданчик для обговорення, але це формування громадської думки і вплив на політиків, від яких багато залежить. Ну і сама тема мусить бути постійно в інформаційному просторі. Бо люблять у нас втомлюватися і забувати.
«Це була все ж наукова конференція, котра мала на меті обмінятися досвідом, зацікавити німців та загалом міжнародні спільноту злочинами, котрі відбуваються в Україні. Під час конференції відбулося багато пресконференцій. Було величезне зацікавлення, і в цьому основне досягнення конференції. Важливо увесь час говорити про те, що відбувається в Україні. Бо і в Україні, і в Польщі тема того, що там відбувається, тема воєнних злочинів - то найважливіша тема, яка піднімається і вдома, і на рівні уряду, держави. Але в Європі ситуація інша. Не для всіх країн це настільки важливо, як для нас. Тому ми мусимо постійно докладати всіх зусиль, щоби про цей конфлікт не забували і не ставали байдужими до злочинів, котрі відбуваються в Україні».
Слухайте розмову у доданому звуковому файлі.
Розмовляв Володимир Гарматюк
