Головною метою програми «Дружня школа» є підтримка шкіл, у яких навчаються учні та учениці з України. Урядовий проєкт передбачає створення умов, у яких уся шкільна спільнота почувається безпечно, а діти та молодь можуть розвивати свої знання в умовах багатокультурності. Оператором цього проєкту в Люблінському регіоні є фонд «Homo Faber».
«Ми працюємо з трьома групами, — говорить член правління «Homo Faber» Пйотр Скшипчак. Перша — це діти, зокрема діти з досвідом міграції, переважно з України, але, звісно, жодна дитина не залишається без уваги. Це індивідуальна допомога: психологічна підтримка, логопедична допомога, допомога в розумінні польської системи, допомога у вивченні польської мови, додаткове навчання мови, а також інтеграційні заходи.
Друга група — це батьки цих дітей, адже іноді батьки знають менше, мають менше інформації, бо, наприклад, приходять, працюють, не маючи польських знайомих, не будучи включеними в жодну систему, повертаються додому, а дитина розповідає про школу, вже вивчає польську мову, має друзів, тому іноді саме батьки перебувають у більшій кризі, ніж дитина. А щоб уся родина добре функціонувала, обидві групи повинні бути в подібному стані.
Третя велика група — це школи та весь педагогічний колектив, адже вчителів, психологів і педагогів часто ніколи не навчали, як працювати з дитиною-іноземцем, які існують виклики, як допомогти, як підготувати польський клас до прийняття нового учня чи учениці, яка, наприклад, не говорить польською мовою», — вказує Пйотр Скшипчак.
На фото: Інна Ясніцька і голова правління організації Homo Faber Пйотр Скшипчак
Педагог Тетяна Байдеченко зазначає, що виклики, пов’язані з адаптацією до нової реальності в українських дітей, залишилися незмінними. Йдеться про складнощі з розумінням польської системи навчання, спроби поєднати навчання в польській та українській школах, а також мовний бар’єр.
«На мій погляд, найбільший виклик — це те, що діти приїжджають не з власної волі, вони приїжджають через війну, часто маючи психологічні проблеми, — зазначає Тетяна Байдачнко. — Вони не завжди можуть звернутися до батьків, оскільки батьки також мають власні труднощі. Я можу говорити і як педагог, і як мама, тому що сама є особою з досвідом міграції, і мої діти пройшли через те саме, через що проходять діти, які зараз приїжджають до Польщі. Коли вони приходять до нас або телефонують, інколи дуже важливо просто почути українську мову і відчути щире бажання допомоги в адаптації до нових умов, де є нова мова, нові люди, нові предмети, а також психологічні проблеми, які ми привозимо з України».
Пйотр Скшипчак з «Homo Faber» підкреслює, що всі три складові реалізації проєкту, тобто підтримка учнів, батьків і співпраця з освітніми закладами, є дуже важливими. Він зазначає, що всі ці компоненти можуть впливати на психологічний стан учнів, а згодом — на їхні когнітивні здібності.
«Ми як організація намагаємося підтримувати школи, учнів і батьків від самого початку. І не лише від початку війни — ми займаємося правами людини вже 22 роки. Чому саме зараз програма «Дружня школа»? З цим питанням варто звернутися до Міністерства освіти. Ми раді, що така програма з’явилася. Часу не повернути, тому реалізуємо її тепер, бо саме тепер її оголосили. Ми вважаємо, що це й досі великий виклик. Ми знаємо, що приблизно в половині шкіл Люблінського воєводства навчаються діти-іноземці, але в кожній школі в будь-який момент може з’явитися така дитина. Батьки переїжджають, війна, на жаль, триває, тому рішення бувають різні.
Також люди приїжджають з інших країн — є значна група людей з Білорусі, які, наприклад, з політичних причин залишають свою країну, і їхні діти потрапляють до польських шкіл. Тому кожна школа повинна бути підготовлена, хоча це не завжди так, особливо для старших педагогів, які закінчили навчання багато років тому, коли суспільство не було таким різноманітним, це може бути викликом. Тому часто людям бракує підготовки, досвіду та практики», — говорить Пйотр Скшипчак з «Homo Faber».
Міністерство освіти і науки України також шукає шляхи, аби полегшити життя українських дітей, які не хочуть втрачати зв’язок з українською освітою. Український уряд надає можливість дітям, які навчаються за кордоном, проходити скорочену програму навчання.
«Дуже добре, що в різних країнах з різних ракурсів вирішують одну і ту саму проблему, — зазначає Тетяна Байдаченко. — Зараз наше міністерство запропонувало ще один спосіб, як не перевантажити дитину, де б вона не проживала зараз у світі. Цьому присвячений проєкт Міністерства освіти і науки «Українознавчий компонент», коли дитина, здобуваючи освіту в іншій країні, може вивчати лише окремі предмети: 4 предмети в середній школі і 6 предметів у старшій школі, а потім отримує той самий документ, як і інші учні. Решта оцінок переноситься за певними правилами з тієї країни та освітнього закладу, де навчається дитина.
Так діти користуються цією можливістю. На сайті Міністерства освіти і науки є списки українських шкіл, які реалізують «Українознавчий компонент», і будь-хто з батьків може звернутися та зарахувати свою дитину до такої школи».
До проєкту можуть долучитись цілі освітні заклади, або ж індивідуальні особи, що потребують допомоги.
«Ми працюємо на добровільних засадах, але співпрацюємо з Кураторіум освіти, які також інформують школи, що в разі труднощів вони можуть звернутися до нас. Нашою сильною стороною є те, що ми не є державною установою, а приватною організацією, яка може робити певні речі, але не зобов’язана. Ми також не можемо нічого нав’язувати школам, і це, на мою думку, є нашою перевагою, адже наша співпраця зі школами базується на добрій волі обох сторін. Ми не можемо прийти до школи і сказати, що вони повинні з нами працювати, і школа також не може змусити нас до співпраці. Тому це приємна співпраця людей, які розуміють, що мають різні компетенції і можуть взаємно допомагати одне одному», — вказує член правління організації «Homo Faber» Пйотр Скшипчак.
«Я педагог і розумію, наскільки польським педагогам складно,— підкреслює Тетяна Байдаченко. — Я розумію, що якби я була в такій ситуації, я б шукала шляхи, як краще впоратися з тією реальністю, яка склалася. Саме це зараз роблять мої польські колеги, і за це я їм дуже вдячна. Вони мають справу не тільки з дитиною, яка часто не говорить польською мовою, але й з дитиною, яка має важкий травматичний досвід. Це надзвичайно делікатна і чутлива справа. Я думаю, найбільший виклик — це нести відповідальність за таку взаємодію, адже кожен випадок є унікальним і потребує індивідуального підходу».
Всю інформацію про сам проєкт «Дружня школа», а також про можливості скористатися ним можна знайти на сторінці «Homo Faber».
Інна Ясніцька