Нещодавно минув рік з часу зухвалого нападу на Ізраїль ісламістської терористичної організації «Хамас», яка діє в Секторі Гази і має всеохоплюючу підтримку Ірану.
7 жовтня 2023 року внаслідок атаки терористів, які в численних місцях без особливих труднощів прорвали кордон між Сектором Гази та Ізраїлем, було вбито 1175 людей, з них 725 цивільних, а 251 особа була взята в заручники.
Дії членів «Хамасу» були нечувано жорстокими та кривавими. Серед вбитих були навіть немовлята. Загалом того дня загинуло 36 дітей. Деяким жертвам відрізали голови, перерізали горла, нівечили тіла. Численними були випадки зґвалтування.
«Ми в стані війни» – заявив того дня прем’єр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу. Вже 27 жовтня ізраїльська армія розпочала свою найбільш масштабну операцію в Секторі Гази під кодовою назвою «Залізні мечі». Бойові дії там тривають і сьогодні, а Газа вщент зруйнована. Тим часом доля близько 100 ізраїльських заручників залишається невідомою.
Більше того, з часом війна перекинулася і на сусідній Ліван, де діє «Хезболла» – ще одна джихадистська сила, за якою стоїть Іран, і яка солідаризується з «Хамасом». 23 вересня 2024 року Армія оборони Ізраїлю розпочала там антитерористичну операцію «Стріли півночі». Систематичних ударів зазнає ліванська столиця Бейрут, а ізраїльські військові все більше розширюють фронт на ліванській землі.
До розмови у роковини нападу Хамасу на Ізраїль, який започаткував новий розділ в історії арабо-ізраїльських війн, я запросив професора Кшиштофа Кубяка із Університету ім. Яна Кохановського у Кельцях.
Як Ви бачите цю безпрецедентну атаку «Хамасу» на Ізраїль й ізраїльську відповідь рік потому?
Рік тому Ізраїль застали зненацька. Це був для нього потужний і надзвичайно болючий удар. Можна допустити, що це стало наслідком зверхнього ставлення вищого військового керівництва країни, недооцінки супротивника та занадто великого переконання у своїй технічній перевазі. Проте також це можна приписати і політичним іграм в Ізраїлі.
Рік тому ізраїльський військовий і розвідувальний істеблішмент вперше з 1973 року зазнав поразки. Після цього було зрозумілим, що за цим підуть дії у відповідь. Ізраїльтяни вирішили вдарити по Сектору Гази. Парадоксально, але впродовж цього року їм не вдалося досягнути жодних відчутних мілітарних результатів. Водночас вони втратили прихильність значної частини громадської думки. Якщо рік назад більшість коментаторів, ЗМІ ототожнювалася, солідаризувалася з Ізраїлем, то сьогодні маємо розворот на 180 градусів. Ізраїль засуджують як агресора і винного у бійні цивільного населення. І попри таку високу іміджеву ціну, Ізраїль не зміг розправитися з «Хамасом». Ситуація в Секторі Гази далека від нормалізації, а війна ще поширилася й на Ліван, який став чимось на кшталт поля для протистояння між Ізраїлем та Іраном. Це відбувається зі всіма трагічними наслідками для людей, які там живуть.
В секторі Газа ситуація цивільного населення просто
За рік операції там ізраїльської армії загинули понад 42 тисячі осіб, в більшості це жінки та діти. Близько 100 тисяч поранено. 1 мільйон 900 тисяч, іншими словами, 90% населення є внутрішньо переміщеними особами, а півмільйона живе в ситуації голоду. Такі дані відомства охорони здоров’я, яке контролює «Хамас».
Які перспективи чекають на Сектор Гази, який дощенту плюндрують ізраїльські війська? Чи є якась можливість нормалізації з огляду на відсутність політичних партнерів, з якими Тель-Авів може вести переговори?
По суті, незалежно від того, чи ми приймемо дані, які ООН надає «Хамас», чи офіційні дані ізраїльської армії, то смертельне жниво цивільного населення Гази є просто колосальне, страхітливе і не має виправдання. Тут виникає питання: як і чи сторони можуть знайти вирішення, тривале вирішення цієї ситуації? На мою думку, такої можливості немає.
Так як Ви вже згадали, Ізраїль не горить бажанням відбудовувати Сектор Гази і відновлювати там свою власну адміністрацію. Він не може знайти партнерів серед арабських країн для спільних кроків. Маю на увазі якийсь спільний мандат та управління Сектором Гази. Ізраїль залишився сам на сам з цією проблемою. В драматичній ситуації опинилося цивільне населення. Все вказує на те, що ані міжнародна спільнота, ані сторони конфлікту не бачать можливості його вирішення.
Мова йде про понад мільйон людей. З ізраїльської перспективи найбільш бажаним рішенням було б етнічне «вичищення» Гази. Проте, з огляду на дуже багато речей, такий варіант не береться до уваги. З Ізраїлем жоден серйозний партнер не хоче вести мову. Тому можна вважати, що драма палестинських цивільних мешканців буде тривати й надалі.
Слідом за операцією «Залізні мечі» Ізраїль на чолі з прем’єром Біньяміном Нетаньягу взяв курс на свого роду тотальну війну на Близькому Сході. Після війни на винищення з «Хамасом» почалася операція ізраїльської армії «Стріли півночі» в Лівані проти «Хезболи». А перед тим, 1 квітня був удар по іранському консульстві в Дамаску. Внаслідок атаки загинули семеро членів Корпус вартових Ісламської революції. Серед них командири спецпідрозділу «Аль-Кудс», бригадний генерал Мохаммад Реза Захеді та його заступник, бригадний генерал Мохаммад Хаді Рахімі. Відповідь не забарилася і Тегеран вперше в історії наніс прямий удар по Ізраїлю за допомогою дронів і ракет. Правда, іранці не бажаючи повномасштабної конфронтації, зробили все можливе, щоб ізраїльтяни знали заздалегідь про такий крок. Втрат і суттєвих руйнувань не було. Проте спіраль війни лише накручувалася. 1 жовтня Іран атакував Ізраїль значно більш потужно, за допомогою близько 180 балістичних ракет. Ракетна атака стала відповіддю Ірану на смерть лідера «Хезболли» Хасана Насралли, який загинув в результаті ізраїльського удару по Бейруту і також це була відповідь за вбивство лідера «Хамасу» Ісмаїла Ханії в Тегерані. Система ППО «Залізний купол» при підтримці американських сил, які базуються в регіоні, справилася із загрозою, але теж були влучання, в тому числі в Тель-Авіві.
Чи ця активна ескалація протистояння з боку Ізраїлю свідчить про те, що він прагне великої війни з Іраном?
Можливо найбільш вражаючим є те, що оглядачі не бачать якоїсь довгострокової стратегії в діях Ізраїлю. Це ситуація надзвичайно тривожна, коли ядерна держава, а Ізраїль нею є, починає вести політику екстрених кроків. Виходячи його кроків важко зрозуміти, які цілі перед собою ставить Нетаньягу та керівництво ізраїльської держави.
Я би тут висунув таку тезу, що Ізраїль з кожним місяцем все більше втрачає поле для маневру. Коли «Хамас» атакував рік тому Ізраїль, то поставив його у безвихідну ситуацію. Цей напад позбавив Тель-Авів альтернативних варіантів. Напевно, така й була ціль лідерів Хамасу. Ізраїльтяни опинилися в такому скрутному становищі, коли вони могли вести погану, дуже погану або абсолютно погану політику. Дуже схожа ситуація склалася у відносинах з Іраном. Виглядає так, що іранці мають тут ініціативу. Ізраїльське керівництво переконане, що якщо Іран ще не створив ядерну зброю, то вже дуже близький до цього. Ізраїль впродовж десятків років був переконаний в цьому і будував свою політику на тому, що він володіє мілітарною перевагою над будь-яким суперником в арабському світі. Однак, коли Іран матиме ядерну зброю, правила гри зміняться.
Світ з тривогою чекає на відповідь Ізраїлю за нещодавню іранську ракетну атаку. Лунають припущення, що ізраїльтяни можуть завдати удару по енергетичних об’єктах Ірану чи його ядерних центрах. Наскільки висока загроза того, що ізраїльтяни можуть погано зважити силу удару і тоді вже спіраль протистояння між Тель-Авівом та Тегераном призведе до повномасштабної війни зі всіма наслідками для світу?
Ізраїльська відповідь може бути дуже емоційною. Як вже сказав, Іран потроху притискає Ізраїль до стіни. Його свобода дій звужується. Здається, що єдиним чинником, який стримує ізраїльтян, є реакція американців. З точки зору Ізраїлю, найбільш бажаним було б, щоб війна на знищення іранського ядерного потенціалу була не війною Ізраїлю проти Ірану, а війною США та Ізраїлю проти Ірану. Як ми бачимо, американці будь-якою ціною прагнуть уникнути такого сценарію. І тут невідомо, що буде після президентських виборів в США і того, що насправді Дональд Трамп, в разі своєї перемоги, може внести до американської зовнішньої політики чи до американської стратегії.
Чи Ви погодитеся з тим, що перед нами потенційно дуже небезпечний час, з огляду на те, що Ізраїль може скористатися періодом до часу обрання і вступу на посаду нового президента США, щоб почати велику війну з Іраном і втягнути в неї американців?
Це один з можливих сценаріїв. Вибори, а потім процес передачі влади робить будь-яку демократичну країну дещо слабшою ніж зазвичай. Це відбувається хоча б тому, що увага людей, які ухвалюють найважливіші речі, концентрується передовсім на виборах і на передачі влади, ніж на вирішенні глобальних проблем. Відповідно, ми говоримо про сценарій, який Ізраїль також бере до уваги.
Перед нами небезпечний період не тільки з огляду на американські вибори. Рівень ескалації в регіоні досягнув дуже високих показників, чого не було принаймні впродовж кільканадцяти років.
Матеріал підготував Назар Олійник