Сьогодні у християн західного обряду – Вербна неділя, або Квітна, або, як кажуть у Польщі, Пальмова. У цей день традиційно освячують вербові галузки, у Польщі їх називають «пальми». У різних регіонах Польщі існує чимало традицій, пов’язаних із підготовкою і оздобленням цього віття. Найбільш відомими є вільнюські пальми – їх вже можна побачити на початку березня на ярмарку Казимира – традиційному давньому ярмарку, який виводиться з Литви. Сьогодні ми розповімо вам про традиції великоднього віття з Опочинського регіону, що в центральній Польщі. Тут дуже цікавий фольклор, традиційний стрій, народні ремесла, зокрема, пов’язані із Великоднем. Про великодні галузки і писанки з Опочинського регіону розповідає народна майстриня Ельжбєта Покора.
– У нас опочинська пальма відрізняється від інших регіонів тим, що ми маємо таку «свою пальму». В деяких регіонах на це кажуть пальма, тобто все разом, такий своєрідний букет. А в нас – це така трава, яка збирається влітку, ще до жнив, на початку серпня, коли вона ще цілком не розквітла, аби не розсипалася. Я збираю цю траву, обрізаю відповідно, засушую пізніше в газеті. На сонці сушити не можна, і це вже готую влітку, аби було на наступний рік. Пізніше вона дуже розхристана і обсипається. Коли надмірно розквітає, то сиплеться, розпилюється, тому наші пальми ми збираємо у відповідний час. Тому у нас саме ця трава є тим віттям, пальмою.
А як готується гілля? За скільки часу до Квітної неділі, за тиждень чи раніше? І чи пов’язана з цим якась традиція?
– У нас гілля готується раніше, але повинні бути також вербові котики. І якщо їх нема, то треба трохи почекати, аж вони розпустяться. І тоді ми готуємо пальми. Цього року вони вже були раніше. Свята у нас в квітні, а раніше частіше були в березні. Тому ці котики швидко дозріли. Властиво, уже немає котиків, а зробилися такі базьки. У нас мають бути котики. Ми зриваємо їх навесні, коли розпустяться. І тоді готуємо віття. Тому ми не робимо їх набагато раніше. Ми ще також додаємо букшпан – таку зелену рослину, хоча колись додавали до віття чорницю. Її ми збирали в лісі. Але листя чорниці швидко починає темніти, а букшпан довго є зелений, навіть, коли всохне.
А що означають кольори, якими ви прикрашаєте гілля, квіти, окремі рослини?
– У нашому Опочинському регіоні ми оздоблюємо різнокольоровими квітками. Є також менше кольорів, дехто воліє, аби були темніші кольори. Якщо готують для дітей, то є багато рожевого кольору, яскраві кольори, адже дітям це найбільше впадає в очі. Давно, коли святили в селах галузки, і вже коли вони були посвячені, то тоді їх закопували в землю, там, де було посіяне збіжжя, і така пальма охороняла збіжжя, те, що було там посіяне, від нещастя, від граду, бурі, повені. Це віття берегло те, що мало вирости, збіжжя, тобто хліб. А котики, які ми маємо на гіллі, то давно, як мама посвятила гілля, коли приходила додому, то кожній дитині давала такий вербовий котик, аби дитина з’їла, щоб не боліло горло, щоб було здорове.
Розкажіть, будь ласка, чим колись оздоблювали ці пальми. Зараз різним папером, а колись з чого вона складалася?
– Колись вони не були такі різнокольорові. Їх прикрашали сухими квітками. Я ще пригадую, як моя мама робила пальми, то сама собі сіяла на городі квіти, пізніше збирала і сушила ці квітки. І тоді перед Квітною неділею робила галузки, пальму. Вона собі привозила чорницю з лісу, до цього котики, пальми – цю суху траву – також вже мала мати готову раніше, те, що влітку збирається. І так прикрашала сухими квітами і травами. А «ручку», тобто низ, за що триваємо нашу пальму, оздоблювалося колись вовною. Це була вовна для ткацтва килимів, або ж така, як мій стрій, то власне тою вовною замотувалась ручка пальми. Це були темніші кольори, або бордовий, або темно-зелений.
Я знаю, що ви походите з родини, у якій пальми робили кілька поколінь. Також і писанки й інші атрибути Великодня. Розкажіть трохи про цю традицію. Звідки це взялося у вашій родині і що особисто для вас це означає?
– Так, я походжу з багатопоколіннєвої творчої родини. Нашу родинну творчість започаткувала наша бабуся Маріанна Пацан. Вже понад 20 років її немає з нами. Але вона передала це моїй мамі, мама – мені, сестрі, братові. У мого брата є діти, то це вже наступне творче покоління. У сестри також є діти, які практикують це. Наша родина також особливо славиться з писання писанок. Опочинська писанка власне виводиться з нашої родини. Моя бабуся була першою писанкаркою, яка виконувала цю опочинську писанку. Тому я дуже пишаюся, що належу до цієї родини. Я також займаюся писанкою, так, як мама чи сестра. Ми продовжуємо цю традицію і я можу похвалитися, що кращих він нас нема у регіоні.
Наша опочинська писанка робиться технікою батику. Ми писанки пишемо, не малюємо. У нас є таке спеціальне знаряддя, яке називається «кольчик». Його ми робимо власноруч. Цей так званий писачок – «кольчик» – нагадує кінцівку шнурівки. Була така бляшка, яка називалася кольчик. І з цієї бляшки ми зробили цей кольчик для писання писанок. Це – дерев’яна ручка, до якої прикріплена бляшка. І тим нашим кольчиком пишемо писанки. Також ми в цьому використовуємо віск. Колись, як були ще нафтові лампи, то над такою лампою була невелика посудинка з розтопленим воском. Віск підігрівався і той кольчик підігрівався над вогнем, далі мачалося у віск, і тим кольчиком ми писали по видутому яйці. Це ще не була писанка, лише пусте яйце. Колись давно писанки писали по повному яйці. Зараз ми вже пишемо виключно на видутих яйцях. Але від бабусі ми маємо одну стару писанку, яка зараз має мабуть 50 років, і як ми нею потрясемо, то у ній стукає середина, яка всохлася. Колись багато писанок купували німці, як мені мама розповідала. Німці отримували розбиті писанки, тому вони вирішили, що оскільки вони розбиваються, то звернулись до народних умільців, аби вони щось придумали, щоб писанки не розбивалися. Тому почали думати і так зробили ці видуті яйця.
Якщо йдеться про взори, то в нас вони більш рослинні. Базьки, квіти, різні закручені лінії, хвильки… Це наші опочинські узори. На писанках ми також зображали постаті у народних строях з нашого регіону. Що цікаво, узори у нас також передаються в родинах з покоління в покоління. Є такі узори, які моя бабуся започаткувала. Але є такі, які має моя мама. Його трактуються власне як власний взір моєї мами. Але я вже також маю свою узори і кожне наступне покоління вводить щось своє. Додає щось до того, що вже є, але це повинно бути пов’язане саме з Опочинським регіоном, аби далеко не заходило.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль