У своїй творчості Збіґнєв Герберт чимало місця присвячував подорожам. Мандрувати світом і світами він любив і охоче про це розповідав. Запрошую відвідати улюблені місця Герберта, а також дізнатися про його розуміння сенсу подорожі. А почнімо від самовизначеня. Герберт називав себе мандрівником. Не туристом.
- Я ніколи не хотів стати туристом. У своєму житті я вирушав у подорожі, які можна назвати мандрами по знання та натхнення. Це не були подорожі з метою відпочити і розважитися.
Початок мандрів по знання та натхнення Збіґнев Герберт вибирав так, щоби він припав на ніч.
- Мене завжди захоплює та інтригує, коли приземляюся ввечері у місті, якого не знаю. Я про нього читав, я його якось передбачаю, але поки що – не знаю. Отже, залишаю в номері свої валізи, виходжу з готелю і занурююся в місто. Це неймовірна, захоплююча і повна відкриттів подорож. Її можна назвати закохуванням у місто. Я споглядаю на будинки, вивчаю план вулиць, вдивляюся в обличчя людей, що ними гуляють. Знаєте, вночі архітектура – це таємниця, вуличні ліхтарі показують нам тільки фрагменти будинків і пам’ятників, решта схована в темряві, і можна тільки здогадуватися, як вона виглядає. Ці мої нічні прогулянки незнайомим містом – спроба його поглинути або ж бути ним поглиненим. Це якась форма діалогу зі світом.
У своїх подорожах Герберт шукав теж віддзеркалення побачених раніше картин, або ж хотів переконатися, чи картини віддзеркалюють реальні краєвиди та обличчя людей.
- Коли я дивився у польських музеях на голландські пейзажі, то думав – цікавий художній підхід. Але тоді я ще не розумів, наскільки близько і прямо ці картини пов’язані із конкретним, реальним краєвидом. Адже нідерландський краєвид – рівний, а не горбистий. Нідерланське повітря – особливе. У мандрах слід розрізняти види повітря – так само, як ми розрізняємо страви, сорти вин або типи краси жінок. Існують різні види повітря. Пригадую, коли я їхав з Роттердама до іншого міста і починало сутеніти, тоді я побачив цей краєвид саме таким, як на XVII-вічних картинах голландських майстрів пензля. Це були три плани, з дуже виразними поділами поміж ними, і на ці три плани лягала імла... Ця імла створювала враження трьох шарів, пластів, вимірів дійсності. Гете колись сказав, що, аби зрозуміти поета, слід поїхати до його країни. Подорожючи Нідерландами я зрозумів, в чому суть цієї фрази. Італія – це країна, де мистецтво виходить на вулицю, а потім повертається в музеї. Мені подобалося впізнавати в обличчях дівчат десь на Сицилії персонажів картин Боттіччеллі. Раніше, коли я дивився на його кратини, то був переконаний, що ці обличчя ідеалізовані художником, що він так собі уявляє ідеальну красу. Натомість, коли поїхав до Італії – переконався в тому, що він нічого не вигадував, а переніс на полотно ці реальні обличчя.
Чому я цікавлюся історією? Чому люблю читати про те, що відбулося колись? Чому вивчаю картини, намальовані пару століть раніше? Мені важливо зрозуміти, що історія, яку я зчитую з картин, - це не тільки майстерно виконаний пейзаж або баталістична сцена. Мені важливо бути учасником цієї події та цього шедевру мистецтва. І знаєте, що ще для мене дуже важливо? Усвідомлення того, що попри ці всі війни, мистецтво продовжує жити. Із цих картин на нас споглядають століття, вони помічають нашу мізерність, нашу слабкість, помічають, як ми витягуємо зі своїх наплічників канапки і одночасно розповідають нам про щось велике, важливе і прекрасне. Автори цих шедеврів мали свідомість діалогу з наступними поколіннями. У цьому я не сумніваюсь.
Збіґнєв Герберт не соромився теж розповідати про своє незнання світу.
- Мені пригадується – коли я вперше виїхав на Захід, то уявляв світ так: Англія – це Англія, Франція – це Франція. І вже коли я приїхав до Англійї, то зрозумів, що є теж Шотландія, не згадуючи вже про Ірландію чи Уельс. І вони – дуже різні, відмінні. Колись зі мною трапилася кумедна, але не дуже безпечна ситуація. Це було в Бретані. Так ось, іду я вулицею якогось містечка і бачу ходу людей, вони щось вигукували... Мені здалося, що це похід з нагоди місцевого свята, тож я долучився. А вже потім з’ясувалося, що я взяв участь в протесті, а протестувальники вимагали незалежность Бретані, цього північного регіону, від Франції. Я не розумів, що вигукують ці люди, тому що вони говорили бретонською мовою, яку я не розумію. Це мені вже пояснили поліцейські, котрі розігнали зібрання. Потім я почав цікавитися історією Франції та політичними напруженнями, що існують між різними французькими регіонами. Це і є здобування знань під час мандрів, чи то пак – мандри по знання. Подорожуючи різними країнами, їхгіи регіонами, я вловлюю ці нюанси, різниці.
Мандри – це передусім, люди,- говорив Збігнв Герберт
- Я хотів би колись написати текст про людей, котрі мені допомогли у мандрах. Коли я відчував себе дуже самотньо, я просто питав людей про щось, наприклад, як доїхати до якогось містечка. А потім ці перші люди, котрих я зачепив, передавали мене, так би мовити, далі своїм знайомим в інших містах. Наприклад, я зупинявся у когось, і потім їхав до наступого містечка, тож мої господарі дбали про те, щоби там знайти якусь свою родину чи знайомих, котрі би хотіли мене прийняти у себе. І у мене було таке відчуття, що хтось мене «передає» далі, що хтось про мене дбає. Це дуже приємно. Тоді я переставав себе відчувати чужим. А одне із місць, де я отримав набільше тепла і гостинності, було Холі-Айл, острівець, що належить до Шотландського архіпелагу. Це західна частина Шотландії. Острів мене зацікавив тим, що там стоїть старий романський монастир, і саме звідки почалося розповсюдження християнства на Шотландію – з боку Ірландії. Тож я поїхав га Холі-Айл, причому вибрав пору року винятково нетуристичну, поза сезоном, коли не курсують пароми, кораблі і так далі, коли дуже складно дістатися цього острова. Вдалося знайти транспорт до острова неподалік Холі-Айл. Я бачив з віддалі мою ціль, але не міг її досягнути. Мені хтось підказав, що можна зупинитися у домі вчительки. Тож я пішов, вона мене приняла. Це була дуже симпатична старша пані зі шкірою обличчя кольору осіннього яблука. Перше, про що вона мене запитала – а чому ви сюди приїхали? Я пояснив, і літня жінка знайшла рибалку, котрий у дуже неспокійну погоду мене завіз до Холі-Айл. Але вона зробила ще щось – знайшла мені нічліг та попросила знайомих скласти мені компанію. Ми пішли до пабу, вони дізналися, що я з Польщі. І вже наступного дня, у кав’ярні, в якій я снідав, тихенько звучала музика Шопена. Так повторювался кожного дня мого перебування на острові. За цим островом був тільки океан, бурхливий, небезпечний і злий. У мене це асоціювалося із кінцем цивілізації. І ось на цьому кінці світу звучала музика Шопена, спеціально для мене, тому що мешканці дізналися, що я з Польщі. Це була доброзичливість, яку ми зустрічаємо саме в таких віддалених місцях, якесь братерство.
Запрошуємо послухати передачу в доданому файлі
Jedynka/Яна Стемпнєвич
