У 1922 році польський геолог Ян Самсонович кілька кілометрів на північний схід від Островця Свєнтокшиського відкрив неолітичний рудник кременю. У 2019 році родовище смугастого кременю поблизу села Кшемьонки вписано до престижного списку Світової спадщини ЮНЕСКО, і це поки що один із останніх у хронологічному порядку внесення до списку об’єкт, розташований на терені Польщі.
Гість Польського радіо - Артур Єдинак з Музею археології Кшемьонки. Яким був шлях до того, щоби отримати сертифікат, котрий підтверджує, що Кшемьонки — це вже об’єкт ЮНЕСКО?
- Це був дуже довгий процес. Ідея, щоби наш рудник вписати до списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО, з’явився десь 20 років тому, натомість сама процедура підготовки тривала 5 років. Спочатку ми підготували вступну, можна сказати, ініціативну заяву про внесення до списку ЮНЕСКО. Потім була вже офіційна заява, згодом — треба було зібрати відповідні документи, які були потрібні комітету, щоби він видав свою оцінку. Процес оцінки заявки тривав понад рік. Отже, посилена робота тривала від 2014 до 2019 року.
Гендиректорка ЮНЕСКО Одре Азуле та віцеміністриня культури Польщі Маґдалєна Ґавін під час врочистості вручення сертифікату про внесення Неолітичного рудника смугастого кременю в Кшемьонках до списку ЮНЕСКО. 2019 рік.
Вам, зокрема, треба було переконати комітет і надати докази, що неолітичний рудник смугастого каменю в Кшемьонках є унікальним. У чому його винятковість?
- У багатьох закутках світу збереглися приклади прадавнього гірництва. Часом це чудово збережені підземні виробки, як наприклад, у стародавній шахті Сп’єн у Бельгії, котру внесено до списку ЮНЕСКО 20 років тому. Часом це — залишки наземних шахт, як у випадку англійських копалень. Але тільки в Кшемьонках можемо побачити ці всі елементи разом, ще й до того — на такій розлогій території, а також збережені в такому чудовому стані. Тому ми можемо уявити техніку виробки та обробки кременю, дізнатися, якою була суспільна організація гірників тощо. Завдяки чудово збереженій копальні, сьогодні ми знаємо про увесь процес виробки та обробки кременю та його дистрибуції. Мушу сказати, що ця технологія, яку застосовували в цій копальні, була на ті часи новаторською. Це дуже важлива інформація, і сьогодні ми показуємо цей процес в музеї. Смугастий кремінь — це дуже гарний камінь, і ми знаємо, що люди в ті часи купували за таке каміння різні товари. Причому торгівля відбувалася з нашими сусідами з інших країн.
Як виглядала праця неолітичний копалень на території Кшемьонків?
- Можна сказати, що ми говоримо про часи, коли людина, попри те, що жила в епоху кам’яної доби, функціонувала майже так само, як ми. Спосіб життя, о сформувався в кам’яну епоху, утримується і досі — адже ми говоримо про людей, котрі живуть в одному місці, тобто вони створювали поселення, будували будинки і займалися тим, чим займаємося теж ми, сучасні люди, і що є основою функціонування людини. Я маю на увазі розведення худоби та сільське господарство. Тоді є почали формуватися якісь основи промислово-ремісничої діяльності. Таким прикладом цієї діяльності є наші рудники, які на той час могли похвалитися високим розвитком. До наших часів зберіглося, зокрема, експлуатаційне поле довжиною понад 4 кілометри. У найширшому місці його ширина становить понад 200 метрів. Отже, загальна площа рудника — 785 тисяч квадратних кілометрів. Це — найбільший рудник кременю з тих часів, який зберігся до наших днів.
Тепер пропонуємо зійти вниз, під землю з гідом Пшемиславом Бєлєцьким.
- Тут починаємо нашу екскурсію. Тут можете побачити реконструйований менший рудник. Ми бачимо як виглядала ця копальня, яку викопали гірники кам’яної епохи, а також бачимо приклади смугастого кременю. Ось дивіться, це є смугастий кремінь. Глибина копальні залежала від того, на якій глибині був кремінь. Тому маємо глибші копальні та більш плиткі копальні. Я пропоную почати від більш плиткої копальні. Тут кремінь знаходився до 2 метрів під поверхнею, тому технологія видобутку — це ямний спосіб. Сама назва цього місця — Кшемьонки — походить від кременю (пол. krzemien), який тут був знаний в епоху неоліту. Пізніші мешканці назвали це місце, і відповідно село, яке тут виросло, Кшемьонки.
А тепер запрошуємо до великих вапнякових комор. Варто сказати, що рудник смугастого кременю в Кшемьонках було відрито завдяки цим покладам вапняку. У 1922 році геолог Ян Самсонович, котрий опрацьовував геологічну карту цих теренів, тобто Свєнтокшиських гір, наткнувся на ями в землі, до них входили місцеві мешканці й видобували вапно. Вони мали спрощене завдання, оскільки гірники кам’яної доби підготували ці вглиблення. Самсонович зацікавився цими вапняковими відкладеннями, але теж почав копати глибше, і так виявив копальні кременю. Почалися дослідження, причому і дослідження починалися саме тут, де ми стоїмо.
Обробка кременю на наших теренах ділиться на дві частини. Перша — це праця у виробках. Тут гірники ділили кремінь і його селекціонували, проводили перший етап виробництва. На цьому етапі кремінь втрачав до 80% маси. Друга частина, другий етап — це шліфування кременю. Але цей етап вже не відбувається на терені копальні. Натомість що нас цікавить — як виглядав відбір кременю. Адже не кожен камінь можна було обробити. Кремінь, який мав мікротріщини, міг згодом просто поламатися, тому гірники таке каміння відкидали. Археологи знайшли багато прикладів такого каміння поганої якості, кременю з мікротріщинами, в одному місці. Це дозволяє робити висновки, що гірники кам’яної доби вміли відділити добре каміння від поганого. Поста запитання — як у ті часи, без лабораторій та сучасних технологій, можна було виявити мікротріщини в кремені? Адже вони навіть не мли електричного світла, що світить таким сталим світлом, тодішні гірники освітлювали каміння факелом. Наші припущення такі, що вони стукали у каміння і оцінювали добрий приклад кременю по тому, як звучить.
Запрошуємо послухати передачу в доданому файлі
Dwójka/Яна Стемпнєвич