Поетка Б'янка Роландо цього року поділилася з читачами своєю книжкою «Наше Закопане». Це альбом-розповідь про татранські, закопанські мотиви у творчості видатних польських митців. У цій книжці знайдемо біографії художників, графіків, скульпторів та архітекторів, пов’язаних із Закопаним і з Татрами, прослідкуємо, як оточення та краєвиди впливали на їхнє мистецтво. Під час літературної мандрівки ми подивимося на ліси, зелені долини та гострі вершини гір очима таких художників, як Ян Станіславський, Лєон Вичулковський, Войцєх Вайсс, Станіслав Віткевич. Ми познайомимося із ґуралями (як польською називають горян) за допомогою творів Владислава Скочиляса, Яна Ґонсєніці Шостака, Зофії Ридель.
«Наше Закопане» є прекрасним вступом для знайомства із Закопаним, котре існує поза масовим туризмом, Закопаним, котре надихає, — переконує Б'янка Роландо, котра закохалася в Закопане ще в дитинстві.
Б'янка Роландо: «Це моє захоплення з дитинства. Любов’ю до Татр мене заразила мама, вона мене навчила надихатися цими горами, ми часто з нею виїжджали в Татри, ходили там на піші прогулянки. Але історія, пов’язана з цією книжкою, бере свій початок у 90-ті роки ХХ століття, коли у ліцеї я мала нагоду познайомитися із видатним польським скульптором і художником Владиславом Гасьором. І вже тоді у мене з’явилася думка, що добре би було колись написати таку книжку».
Владислав Гасьор, 1966 рік
У Закопаному діє Галерея Владислава Гасьора, відкрито її у 1985 році як філію Татранського музею. Митець був пов’язаний із Закопаним, він, щоправда, народився в Новому Санчі, але другу половину життя прожив у Закопаному і тут помер. Митець і біографічно, і творчо був тісно пов’язаний із Підгаллям, із гірськими краєвидами. «Твори Владислава Гасіора універсальні, але вони також дуже польські, — так про творчість Гасьора пише мистецтвознавець Марек Ростворовський. — Твори Гасьора пов’язані з Підгаллям: з його культурою, вірою, історією, природою, з тим, що визначає ритм життя, що належить до традиції та сучасності цієї місцевості — і вони у своїй метафоричності мають універсальне значення».
Ще за життя Гасьора галерея була місцем його зустрічей з місцевими художниками. Зараз у цій галереї представлено колекцію з приблизно 200 робіт геніального художника.
Закопане надихало митців, надихало воно не тільки тих, митців, котрі проживали в Закопаному.
Бянка Роландо: «Часто можна почути, що Татри – це кишенькові гори. Адже вони не займають великої поверхні, й Закопане в цій кишеньковості є справжнім міні-всесвітом. Його часто називають пупом світу. Закопане може надихати».
Літературна подорож з книжкою «Наше Закопане» проходить не тільки закутками Закопаного, але також біографіями її героїв. Деякі із цих біографій – трагічні. Як, наприклад, Анджей Врублєвський, польський художник і теоретик мистецтва, котрий загинув у Татрах.
Б'янка Роландо: «Справді, ці трагічні долі митців, котрі загинули в Татрах – одні із найміцніших акцентів цієї книжки. Але я базуюся більше на зачарованості цих артистів Закопаним, Татрами. Анджей Врублєвський був закоханий у Татри! Завдяки своїй мамі, теж мисткині (вона займалася різьбою по дереву), він захопився гірськими краєвидами і архітектурою Закопаного. У творах мами Врублєвського часто зустрічаються закопанські мотиви, гірські мотиви. І для мене було дуже цікаво порівняти як двоє митців, мати і син, у своїй творчості інтерпретували легенду Закопаного».
Мати Анджея Врублєвського, Христина Врублєвська, не дуже відома у Польщі. І продовжуючи тему жінок-мисткинь, котрі не були ані знаними, ані популярними, варто назвати Анну Ґурську, архітекторку, котрій належить проєкт туристичної бази в Долині п’яти озер (Dolina Pięciu Stawów). Закопанські мотиви притаманні також творчості авторки альбому «Наше Закопане».
Б'янка Роландо: «Це натхнення проявляється на багатьох рівнях. Мотиви гір з’являються як в моїх поетичних текстах, так і в графічних роботах. Це, зокрема, постать Планетника, а також постать Перловича, котрий перемгі Короля змій. Тож ці гірські елементи, мотиви, вони дуже часто з’являються в моїй творчості».
Чи можна сказати, в чому феномен Закопаного?
Бянка Роландо: «Мені здається, що розповідаючи про різні постаті, я пояснюю певні історичні моменти та контекст Закопаного. Адже це справді феномен, що починаючи від ХІХ століття Закопане приваблювало різних митців, художників, котрі працювали в різних галузях мистецтва, мали різні способи вираження своєї творчості і так далі. І це теж дуже цікаво, що саме в Закопаному кристалізувалися ці всі енергії. Нині тут живе багато митців. Мені здається, що дуже важливою в контексті виняткової атмосфери Закопаного згадати про свободу, притаманну людям Закопаного. І ця свобода надихає, вона дає поштовх творчості. Я впевнена, що в Закопаному досі має чимало простору для мистецьких відкриттів. Адже Закопане — це не тільки Крупувки».
«Nasze Zakopane» — ілюстрація з книжки.
Ви згадали про найбільш гамірну вулицю у Польщі – Крупувки. Натовпи туристів, котрі хвилями рухаються Крупувками — саме такі асоціації викликає у наші дні Закопане.
Б'янка Роландо: «Ця книжка народилася з потреби надії. Справді, перший образ — масова культура, з якою асоціюється Закопане, може частково затьмарити мистецтво і якусь справжність Закопаного. Я би дуже хотіла, щоби кожен відкрив своє власне Закопане, яке його надихатиме. І я дуже рекомендую відійти від головної вулиці, повернути у маленькі вулички, можливо, загубитися, втратити шлях і поблукати. Але Закопане, справжнє Закопане цього варте».
Музей Кароля Шимановського
Запрошуємо прогулятися вуличками Закопаного, роздивляючись дерев’яні будинки. Вони побудовані у закопанському стилі. Цей стиль сформував, створив Станіславі Віткевич.
Станіслав Віткевич так писав про закопанський стиль: «Закопанський стиль, як зрештою кожен стиль в архітектурі, полягає у певних пропорціях форми та розміру. Це також оздобні елементи, які ми можемо побачити у давніх ґуральських хатах, які будували за старими, незмінними правилами. Ґуральська хата, наче стеблина вівса, виростала із неродючої землі малого господарства. Дім у закопанському стилі — це та ж насінина, яку кинули цього разу в родючу землю польської культури, і яка проросла сильною рослиною. Різниця між цими пагонками — у силі, але зміст їхній один — це Польща».
Станіслав Віткевич, Автопортрет, Muzeum Narodowe w Warszawie
Станіслав Віткевич приїжджає до Закопаного у 1886 році, його сюди привела хвороба, туберкульоз. Але коли він приїхав, одразу в Закопане і Татри закохався. І осів тут. Місцеві краєвиди та фольклор надихнуть його у створенні нового архітектурного стилю — закопанського.
Директор Етнографічного музею у Варшаві Ян Кшиштоф Макульський: У цей період, тобто на зламі ХІХ і ХХ століть, формується щось, що я би міг назвати духом Закопаного. І тут не йдеться тільки про архітектуру. Я маю на увазі, передусім, стиль життя горян (яких називаємо ґуралями), їхні традиції та культурний фермент, що тоді починається у Закопаному. І цей дух надихав тодішніх митців у формуванні польської культури початку ХХ століття. У чому він полягав, цей дух Закопаного, цей феномен? У тому, що саме тут, в селі, яке поволі розросталося до міста, зустрічалися найважливіші польські митці. Вони представлли різні галузі мистецтва, але спільно шукали відповіді на запитання, що стояли перед польським мистецтвом. Тобто, як виражати національну ідентичність, польський характер мистецтва, а також вони задумувалися над тим, якою має бути національне польське мистецтво у незалежній Польщі.
Вілла «Під ялинами» за проєктом Станіслава Віткевича
Станіслав Віткевич так писав про закопанський стиль: «Закопанський стиль нині є одною із прикрас Закопаного. Основні елементи цього стилю збереглися у традиційній архітектурі ґуралів. Горяни зберегли свою тотожність в архітектурі, але крил цьому стилеві додали справжні митці, архітектори. Завдяки ним закопанський стиль піднявся на вищий рівень майстерності і досконалості. А ґуралі допомагали сучасні хати в закопанському стилі будувати. Без них нічого б не вдалося. Без їхньої сили, розуміння краси та майстерності, без їхнього підходу до дерева — закопанський стиль не народився би так швидко».
Закопанський стиль базується на двох колонах. З одного боку, це традиційне ремесло горян, стиль їхніх традиційних хат, а з другого — сучасні на той час архітектурні стилі. І з поєднання цих двох елементів Станіславу Віткевичу вдалося створити щось неперевершене.
Вілла «Окша» за проєктом Станіслава Віткевича.
Мистецтвознавець Анджей Казімєж Ольшевський: «Не слід забувати, що роки, про які ми говоримо, тобто початок ХХ століття, це був період втоми у європейській архітектурі історичиним стилями. Ці історичні стилі в архітектурі царювали усе ХІХ століття. На зламі століть починає панувати космополітична архітектура. А разом з народженням незалежних держав у другій половині ХІХ століття і на початку ХХ століття архітектура починає шукати національні форми. У Польщі цей пошук національного, польського мав особливе значення, адже польська держава тоді не існувала. Тому пошук національної естетики в мистецтві та архітектурі як одній із галузей мистецтва, мав вимір не тільки естетичний, але і національний, патріотичний. Таке поєднання почав втілювати у своїх проєктах Станіслав Віткевич. Варто подивитися хоча би на "Колибу", його проєкт з кінця ХІХ століття. Тут знайдемо і модерністичні вирішення, і традиційні елементи. Цей стиль Віткевич не тільки втілював в архітектурі, він також його описував як теоретик архітектури. Мушу сказати, що його ідеями надихалися чергові покоління закопанських архітекторів. Закопанський стиль відрізнявся, з одного боку, від академічної архітектури, від класичної архітектури, в такому грецько-римському розумінні. Але він також відрізнявся від стилю модернізм, який на зламі віків інтенсивно розвивався. Модернізм оперував кривою лінією, а закопанський стиль базувався на геометричних фігурах. Будинки в закопанському стилі були також багато оздоблені традиційними підгалськими орнаментами — це, зокрема, пажениця, вишитий серцеподібний орнамент, характерний для декоративно-прикладного мистецтва польських горян».
Вілла «Колиба» за проєктом Станіслава Віткевича.
Запрошуємо послухати передачу в доданому файлі
Jedynka/Dwójka/Яна Стемпнєвич