Перші дні листопада у Польщі - це час, коли згадують людей, котрі завершили свою земну подорож. Ми теж хочемо розповісти про людей культури, які померли цього року. Деяких з митців наші слухачі, без сумніву, знають. Але деякі прізвища будуть для вас новими. Згадаємо митців, котрі вплинули на польську культуру, послухаємо теж архівні записи, в яких вони зраджують таємниці свого успіху.
7 червня 2019 року помер польський режисер, сценарист і письменник Ришард Буґайський. Він був автором таких фільмів, як «Допит» (Przesłuchanie), «Закрита система» (Układ zamknięty), «Генерал Ніль» (Generał Nil).
Фільм «Допит» з 1982 року показує Польщу 50-тих років, коли сталінізм процвітає, і на кожну людину можна знайти окрему статтю. Стрічка розповідає історію молодої жінки, яку спецслужби оскаржують у диверсії, і яка довгі роки проводить у в’язниці. З політичних причин офіційна прем’єра фільму відбулася у 1989 році. У розмові з Польським радіо Ришард Буґайський наголошував, що належить до категорії режисерів, які люблять дійсність, а найцікавішими для нього є реальні люди, а не вигадані герої:
«Американський філософ Джордж Сантаяна сказав, що люди, котрі не знають минулого, приречені на повторення усіх помилок з минулого. Вважаю, що знання історії є необхідним з багатьох причин. Але той, хто хоче займатися мистецтвом і промовляти до багатьох людей, повинен знати минуле».
Другим важливим фільмом Буґайського стала біографічна стрічка «Генерал Ніль» про бригадного генерала Війська польського Августа Еміля Фільдорфа (Ніля). Після війни комуністична влада Польщі звинуватила його у співпраці з окупантом, і після сфальсифікованого процесу генерал Ніль був страчений у в’язниці:
«У ньому є таємниця, яку ми не вирішимо. Наприклад, те, чому людина, яка стоїть перед можливістю врятувати власне життя, говорить ні. Чому він, котрий має дружину, дітей, для яких міг би жити, вирішує відмовитися від цього шансу врятуватися. Мене цікавило, яким був генерал Ніль», - говорив Ришард Бугайський.
Фільми Буґайського відомі українським глядачам, їх показували в рамках фестивалів польського кіно в Україні.
7 липня цього року померла Анна Ретманяк, видатна радіожурналістка, репортерка Польського радіо. Від 1968 року вона безперервно вела програму «Портрет, намальований словом», в якій знайомила слухачів з непересічними митцями. Анна Ретманяк намалювала словом понад сто портретів. «Ключем до вдалого інтерв’ю є смиренність та готовність слухати свого співрозмовника», - говорила журналістка в ефірі Польського радіо:
«Це він або вона були важливими, а не я. Розмову треба так повести, щоби наш герой почував себе найважливішим. Я завжди залишалася в тіні. Це надзвичайно важливо, а в журналістиці – найважливіше: будь смиренним. Я завжди це повторюю своїм молодшим колегам».
Анна Ретманяк була легендою Польського радіо, на її передачах вчаться чергові покоління радіожурналістів.
14 жовтня помер Богдан Бутенко, ілюстратор і автор книжок для дітей. На його творчості виховалося не одне покоління поляків. Найвідомішими його героями були Квапішон (Kwapiszon), Ґуцьо (Gucio) і Ґапішон (Gapiszon) – веселий хлопчик у шапці з помпоном. Розповіді Бутенка увійшли в канон польського коміксу. А Ґапішон зробив міжнародну кар’єру:
«За кордоном його називали по-різному, адже не кожен вмів вимовити – «Ґапішон». Тільки у болгарському перекладі «Пригоди Ґапішона» звучали майже так, як в оригінальній версії – Ґапішончо. Англійці вигадали свою назву, а німці мали навіть два варіанти – для Східної та Західної Німеччини».
Так говорив Богдан Бутенко у 2013 році. Він почав малювати у 50-ті роки минулого сторіччя, але в інтерв’ю сам часто наголошував, що малює він скільки себе пам’ятає. В одній з розмов, коли його запитали, а як насправді є – писати книжку, Богдан Бутенко відповів – це як светр в’язати:
«Так само як светр, книжку потрібно робити від першої сторінки. Тобто від обкладинки починаючи і закінчуючи на останній крапці, жодної петлі тут не можна обійти. Тому я кажу про асоціацію зі светром, що коли починаємо в’язати светр, то його теж потрібно робити без прогалин, від початку до кінця. Прогалини тут стають дірками і не служать красі светра».
Богдан Бутенко був відомим автором плакатів, він теж тісно співпрацював з «Кабаре літніх джентльменів» (Kabaretu Starszych Panów).
28 вересня помер Ян Кобушевський, видатний актор театру і кіно. Наші слухачі знають Кобушевського, передусім, з польських комедій – «Брюнет вечірньою порою» (Brunet wieczorową porą), «Нема троянди без вогню» (Nie ma róży bez ognia). Ян Кобушевський втілювався переважно у другопланових героїв, які надавали фільмам колориту та характеру. Актор заграв у двох тисячах розважальних телепрограм, незабутніми є його виступи в «Кабаре літніх джентльменів» та кабаре «Дудек». Хоча його візитною карткою були смішні герої, Кобушевський наголошував, що до кожного комедійного завдання підходить серйозно:
«Я намагаюся бути серйозним у виконанні своїх обов’язків, так званих домашніх, так званих людських, чи обов’язків перед людьми, моїми ближніми. Але я вважаю, що не варто відсторонюватися від радості й уникати сміху. Усе в житті – для людей, і треба вміти (щоправда, я не знаю, чи сам вмію) мудро цим користуватися».
Першого травня померла Ізабела Скрибант-Дзєвйонтковська, польська вокалістка, лідерка гурту «Tercet Egzotyczny». Терцет був заснований у 1963 році й існував до 2019 року, гурт був одним із найстарших музичних ансамблів у Польщі. За всю свою довгу історію «Tercet Egzotyczny» видав 23 альбоми, останнє кружальце побачило світ у 2014 році – «Tercet Egzotyczny Świątecznie». У 2018 році ансамбль святкував 55-річчя своєї діяльності. Тоді ж Ізабела Скрибант Дзєвьонтковська говорила в ефірі Польського радіо:
«Я справді люблю те, чим займаюся. Думаю, що це допомагає на сцені. Коли я виходжу на сцену втомлена і бачу, що люди встають зі своїх місць, вітають мене оваціями стоячи… То це мені дає таку величезну силу, що співаю весь концерт і потім готова дати одразу ще другий такий концерт. Увесь ансамбль втомлений, а я – ні. Коли люди впізнають мене на вулиці, підходять і бажають, щоби Господь дав своє благословення і мені, і всій нашій команді – це для мене дуже важливо, це дає силу».
«Екзотичний терцет» був одним із найпопулярніших ансамблів у часи Польської Народної Республіки, артисти представляли польську естраду теж за кордоном. Ізабела Скрибант Дзєвйонтковська згадувала, як співпрацю їм пропонували менеджери найбільших світових зірок. «Терцет» виконував музику в латиноамериканському стилі, яка своїми ритмами додавала кольору в сіру дійсність комуністичної Польщі. Влада до нас не чіплялася, - в одному із інтерв’ю говорила вокалістка, - але до часу.
«Я довго про це мовчала, тому що боялася, що мені заберуть паспорт. Словом, служби безпеки нам запропонували з ними співпрацювати. Наші музиканти мали хребет і ми відмовили - ми всі, весь гурт можемо сміливо дивитися в дзеркало. І ось тоді почалося! Нас почали називати кічем, низькопробним, дешевим продуктом. ЗМІ почали нас обливати брудом. І що цікаво – журналісти, котрі тоді писали про нашу пісню «прощай, Памело», що це кіч усіх часів і народів, змінили свою думку на початку 90-х років – вони називали цю пісню хітом усіх часів».
«Прощай, Памело» - це теж заголовок книжки, присвяченої Ізабелі Скрибант-Дзєвйонтковській.
Запрошуємо послухати звукову версію передачі у доданому файлі. У передачі звучать фрагменти альбому «Requiem ludowe» Адама Струґа та ансамблю «Kwadrofonik».
Яна Стемпнєвич