Конференція «Великої трійки», що пройшла в Ялті 4-11 лютого 1945 року за участі Йосифа Сталіна, Франкліна Делано Рузвельта та Вінстона Черчілля, офіційно мала на меті погодження світового порядку після Другої світової війни задля покарання винних та встановлення тривалого миру. Зокрема лідери СРСР, США та Великобританії домовилися про проведення міжнародного трибуналу над нацистами, денацифікацію Німеччини і її сателітів. Погоджено проведення установчої конференції щодо створення ООН. Накреслено нові повоєнні кордони у Європі. Все відбувалося під гаслами демократії і боротьби за мир. Проте в дійсності Ялта стала актом капітуляції Заходу перед Радянським Союзом, зрадою західними союзниками Польщі та їх згодою на підпорядкування Центрально-Східної Європи Сталіну, який встановив тут совєтську тоталітарну систему.
До розмови про Ялтинську конференцію я запросив професора Марека Корната з Польської Академії Наук, який є провідним совєтологом.
Напевно не буде великим перебільшенням сказати, що ще до того, як відбулася Ялтинська конференція, вона вже була перемогою Сталіна. Саме місце конференції, в Ялті, на радянській території і сам момент її проведення, коли практично більша половина Центрально-Східної Європи перебувала під контролем СРСР, все це вже наперед визначило хід зустрічі в Ялті. Чи не так?
Безумовно, Ялтинська конференція пройшла в особливо сприятливий момент для Радянського Союзу та його лідера. А це тому, що західні великі держави, поза сумнівом, перебували в захисті, якщо йдеться про військову ситуацію на фронті. В них були великі труднощі з відбиттям німецького контрнаступу в Арденах в грудні 1944 року. Натомість, як відомо, в січні 1945 року Радянський Союз розпочав великий контрнаступ з району Вісли в напрямку Центральної Німеччини, на Берлін ітд.
Треба додати, що за цих умов Центрально-Східна Європа, в тому числі Польща, вже перебувала під радянським пануванням. Радянські війська там вступили відповідно з домовленостями Тегеранської конференції, що пройшла в кінці 1943 року. І дві англосаксонські країни, а більш докладніше - їх лідери Черчілль і Рузвельт, тиснули, щоб провести нову конференцію ще в грудні 1944 року. Сталін зволікав. Він хотів, щоб вона розпочалася в найбільш сприятливий момент для його країни і безсумнівно так сталося.
Радянський Союз мав на руках всі козирі. Території, які мали відійти до радянської зони інтересів були вже великою мірою опановані Червоною Армією, хоча й звичайно не всі. По-друге, президент Рузвельт не приховував того, що їде до Ялти просити Сталіна допомогти закінчити війну з Японією. Зрозуміло Сталін планував дорого продати свою згоду [на підтримку].
Загалом, на мою думку, є перебільшенням і необґрунтованим приписування конференції в Ялті великого та вирішального значення для долі світу. Справа в тому, що якби її не було, то, чесно кажучи, скоріш за все історичні події відбувалися б подібно. Тобто, була б совєтизація зайнятих країн Центрально-Східної Європи, в тому числі Польщі, і без тих домовленостей, які прийнято в Ялті.
Ялта стала свого роду символом і відліком совєтизації Центрально-Східної Європи, але справу Польщі, її кордони й інші питання, як вже було сказано, погоджено ще на Тегеранській конференції. Чому саме Ялта стала тим символом чорної зради Заходу і нового розподілу Європи?
Відповідь на це питання не є надто складною. Було так, як Ви сказали. Тобто, резолюції, ухвалені в Тегерані в кінці 1943 року, зумовили те, що Центрально-Східна Європа мала бути «визволена» більшовиками. Відпала концепція відкриття другого фронту на Балканах. Треба підкреслити, що Черчілль був власне прихильником цієї концепції, в сенсі відкриття другого фронту в Італії на Балканах. Цю ідею США відкинули, а принаймні її не підтримали, бо президент Рузвельт вже тоді собі придумав концепцію так званих чотирьох світових поліцейських. Це мав бути тісний союз чотирьох великих держав в повоєнному світі, а саме: США, Великобританія, Радянський Союз і Китай. Проте він мав на думці не комуністичний Китай, зрештою Рузвельт тоді собі не уявляв, що Китай може бути комуністичним.
Ця доктрина є дуже дивною, бо Сталін як азіатський сатрап, що жорстоко правив над народами, в цій доктрині був піднесений до рангу вигідного партнера, і то на довготривалу перспективу. Неймовірно, що так могло бути. Але така ідея виникла в голові президента США.
[…]
Чому Ялта стала таким символом зла? Знаєте, тут треба звернути увагу на один факт. Неймовірно важливі рішення, прийняті в Тегерані, були засекречені. Звичайно не всі, але ті, що стосувалися Польщі, засекречено. Президент Рузвельт просив цього не розголошувати, позаяк побоювався втрати голосів польської діаспори в Америці. А як відомо, коли хтось веде політику і хоче виграти вибори, то рахується кожен голос. Натомість в Ялті все відбулося по іншому. Ухвали Ялтинської конференції було представлено громадськості у вигляді «Декларації про визволену Європу» й інших опублікованих резолюціях. Там щодо Польщі були дуже грізні формулювання, тому варто їх навести. В них говорилося, що комуністичний уряд, який Сталін вже поставив у Варшаві, на руїнах Варшави мав бути легко піданий коректі і доповнений некомуністичними лідерами. Це означало, що комуністи влади не віддадуть.
По-друге, як відомо, було ухвалено, що лінія Керзона буде східним кордоном Польщі. Натомість Польща мала отримати в обмін неокреслений, але великий територіальний приріст на Заході. Врешті, що вкрай важливо, у вільних виборах, які були обіцяні, мали взяти участь лише «ненацистські партії». Це ображало польський народ і давало зрозуміти, що в Польщі тоді були нацисти. Якщо в Польщі й були нацисти, то це були німці, бо не було польських нацистів. Таке формулювання давало совєтам можливість усунути будь-яку політичну партію під приводом, що та не є демократичною.
Зрештою Сталін відкинув концепцію міжнародного нагляду над виборами в Польщі. Коли цю справу представив Рузвельт і Черчілль, то він сказав їм, що польський народ є великим народом, занадто гордим, щоб погодитися з тим аби хтось наглядав за його виборами. Сталін заявив, що польський народ в змозі провести чесні вибори. Коротко кажучи, це дало всі знаряддя для швидкої совєтизації Польщі.
Кожен, хто уважно прочитав, ці документи, маючи певний політичний досвід і політичну уяву міг одразу сказати, що це трагедія для Польщі. І так на жаль було.
Важливим питанням є різне прочитання значення і наслідків Ялти, що нераз використовує російська пропаганда. Тобто, говориться, що дійсно Польща втратили «східні креси», але що водночас вона отримала компенсацію на Заході. Окрім того, для Польщі втрата земель на сході було трагедією. Проте згодом для Литви, України чи Білорусі на базі рішень Ялтинської конференції сформувалися кордони цих держав, коли вони стали незалежними. Теоретично ми собі можемо уявити, що польсько-український чи польсько-литовський конфлікт міг тривати вже в сучасності. Неодноразово звертається увага, що побічним наслідком Ялти стало те, що ці національні проблеми, хоча й жорстоко і дуже болісно, але вирішено. Якби Ви прокоментували цю справу?
Ми сьогодні так можемо сказати, що в підсумку і за великим рахунком це обернулося користю, бо Польща і Україна, Польща і Литва, не мають одна до одної територіальних претензій. Лінія Керзона як кордон стала новим територіальним розмежуванням і сталося як сталося. Натомість в тих умовах ми звичайно повинні пам’ятати, що товариш Сталін не вів політику в національних інтересах литовської, польської чи української держави. Він розширював і будував радянську тоталітарну імперію, кордони і мали бути поширені якомога далі. Окрім того, в Центрально-Східній Європі мала бути створена система залежних держав від Москви, і так сталося.
Натомість польський народ пройшов еволюцію свого бачення територіальних проблем в Центрально-Східній Європі і загалом в баченні територіальних питань власної країни. Тобто, польський народ відкидав Ялту, коли про неї дізнався в 1945 році. Проте, згодом, коли проходили інші події і змінювалися умови життя, історичні реалії, коли змінювалися чергові покоління, польський народ погодився з тим станом справ. Ніхто не висував претензій до Вільнюса чи Львова, ніхто не поставив такого питання, коли в Польщі завалився комунізм в 1989 році. Це про щось говорить. Я думаю, що це добре свідчить про поляків. Коротко кажучи, значення має реалізм ситуації, яка важливіша, ніж сентименти. Такі піднесені почуття, як сентимент до Львова, гасло міста завжди вірного Польщі тощо – все це відійшло на другий план. Почав мати значення політичний реалізм. Мені здається, що важливо підкреслите цей важливий в польських реаліях досвід.
Матеріал підготував Назар Олійник