Історик про Варшавське повстання: Німеччина зробила все, щоб гітлерівські злочинці уникли покарання

Професор Богдан Мусял про місце і значення трагедії Варшавського повстання в польсько-німецьких відносинах та про присутність цієї теми в історичній свідомості німців

Один з керівників придушення Варшавського повстанняГенерал-лейтенант Ваффен-СС Гайнц Райнефарт (зліва в шапці "кубанці") серед солдатів 3 полку кубанських козаків на німецькій службі

foto:wikipedia/publi domain

Ідея боротьби й опору навіть за найважчих обставин вписана в етос поляків. Варшавське повстання цьому приклад, приклад героїчний і трагічний. Очевидно, що командування Армії Крайової й польський уряд на вигнанні, приймаючи рішення про підняття 1 серпня 1944 року антинімецького повстання в польській столиці, тою чи іншою мірою, були під впливом ідеї про боротьбу за будь-яких обставин й традиції повстань. Водночас за цим рішенням також стояв прагматичний й раціональний розрахунок. Була надія, що німці під натиском Червоної армії, яка вже перебувала поблизу столиці, не будуть чинити завзятий опір і через декілька днів повстання залишать Варшаву, а АК, опанувавши столицю, постане господарем перед радянськими військами, які номінально й опосередковано були її союзниками. Метою Варшавського повстання, яке становило частину плану «Буря», було недопущення совєтизації Польщі.

Проте Сталін чудово розумів ситуацію, тому дав наказ зупинити наступ. Радянські війська зайняли правобережну Варшаву і не надали жодної допомоги варшавським повстанцям, які впродовж 63 днів героїчно протистояли німцям на лівому березі, де знаходилась головна частина міста. Таким чином, Сталін руками Гітлера знищив свого політичного противника. Кращі сили АК були розгромлені, загинуло понад 10 тисяч бійців, а тисячі потрапили у полон після капітуляції. Проте ще страшнішою була доля Варшави і її мешканців. За вказівкою Гітлера місто цілеспрямовано руйнували, а його населення знищувалося без огляду на стать та вік. Вважається, що в ході повстання загинуло від 150 до 200 тисяч цивільних.

Одні з найстрашніших злочинів гітлерівців під час Другої світової війни були вчинені саме у Варшаві, які назавжди змінили обличчя міста. Кривава розправа з Варшавським повстанням до сих пір чекає на ґрунтовну дискусію між поляками та німцями.

Про місце і значення трагедії Варшавського повстання в польсько-німецьких відносинах та про присутність цієї теми в історичній свідомості німців Польському радіо розповідав професор Богдан Мусял, фахівець з історії Німеччини і Польщі ХХ століття.

Він так охарактеризував те, як в сучасній Німеччині сприймається річниця Варшавського повстання і як ця тема присутня в німецькому публічному просторі й свідомості пересічних німців.

Я сьогодні не помітив в Німеччині якихось особливих урочистостей з нагоди цієї важко і сумної для поляків річниці. Німці просто живуть сучасними політичними питаннями і якщо про Польщу й згадують, то її розглядають як загрозу для демократії, для миру і ЄС. Саме так представляється Польщу. А Варшавське повстання і те, що воно означало для Польщі і які були наслідки, про це взагалі не говориться. Скажімо, жоден німець не був покараний [за придушення повстання]. Це вже не кажучи про те, що Німеччина не виплатила компенсації за всі ці втрати. Рік чи два тому були невеликі дискусії на цю тему, але вони пройшли без розголосу. Це не ті теми, які переважають чи присутні впродовж довшого періоду часу в дискусії та історичному нарративі. В цьому питанні мало що змінилося. Німці взагалі не усвідомлюють того, що Варшава була знищена. Їм здається, що це сталося внаслідок бойових дій. Але вони не знають, що Варшава систематично знищувалася вже після капітуляції, а найбільші руйнування відбулися після цього. Тоді німецькі підрозділи саперів Вермахту прибули до Варшави, де вже було замордовано цивільне населення. Ці підрозділи йшли спалювали всі будинки, підривали їх. При цьому в масовому порядку йшов грабунок, доходило до того, що навіть демонтовувалися вуличні ліхтарі. Це був грабунок величезних розмахів, а потім систематичне підпалювання і висадження в повітря будівель. Це дуже істотно. Скажімо, було зруйновано Королівський замок чи Саксонський палац. Це були систематичні дії німців, метою яких було знищення Варшави як столиці держави, як центру думки поляків. І це безумовно відбувалося з доброї волі Москви.

Історик звертає увагу, що засадничо бачення гітлерівської Німеччини та сталінського СРСР щодо поляків загалом, і Варшавського повстання зокрема було збіжним. І сьогодні Німеччина та Росія мають досить близькі погляди на Польщу.

Сталін і німці були згідні в тому, що польських націоналістів треба нищити, бо вони є загрозою для Німеччини з точки зору того, що вони називали «миром». І так само на це дивилися більшовики. Іншими словами, поляки, польські націоналісти завжди були загрозою. Можливо це виглядатиме смішним, але приблизно такі самі поняття сьогодні використовуються у випадку інших подій. Сьогоднішню Польщу розглядають як загрозу для миру у Європі і для європейської інтеграції.

Професор Мусял підкреслює, що систематичне нищення польської столиці відбувалося ще під час повстання у Варшавському гетто в квітні-травні 1943 року.

Ми часто забуваємо, що Варшавське гетто після його ліквідації і винищенні євреїв та вивезення в концтабори недобитків було таким самим чином було знищене, як перша частина міста.  Все палилося і висаджувалося в повітря. Потім були спеціальні німецькі командо, які навіть цеглу забирали звідти. Те, що було зроблено в 43-му році по відношенню до гетто, в 44-му вже поширено на цілу Варшаву на західному березі. Тобто, спочатку бомбардування у вересні 39-го року, потім знищення Варшавського гетто і врешті решти Варшави.

Можна сказати, що це була ескалація, метою якої було знищення Варшави.

Історик звертає увагу, що Німеччина лише на риторичному рівні спорадично звертається до трагічної долі польської столиці, але поруч з цим було зроблено все, щоб гітлерівські злочинці уникли покарання.

Це спадщина в польсько-німецьких відносинах, до якої Німеччина неохоче признається і не хоче взяти за неї відповідальність. Звісно це за винятком відповідальності на вербальному рівні, в сенсі ритуального «посипання голови попелом», але це лише у риторично-вербальному вимірі. Натомість, не має юридичної відповідальності з вказанням злочинців і вбивць. Німеччина зробила все, щоб їх не було покарано і роблять все, щоб не платити за втрати Варшави.

Метою німецької політики і ФРН від часу її заснування в 1949 році завжди було уникнення матеріальної і правної відповідальності за ці злочини. І великою мірою це вдалося. Ніхто з німців, які брали участь у вбивствах варшав’ян не був засуджений. Мені не відомий жоден такий випадок.

Історик відзначає, що сучасні німці практично нічого не знають про систематичне і планомірне знищення населення польської столиці під час повстання і після його поразки. Яскравим прикладом є розстріли мешканців варшавського району Воля, які знані як «різанина Волі». Там в серпні 1944 року були вбиті декілька десятків тисяч цивільних. Верхня межа кількості жертв дії німецьких війська, СС та поліції сягає 65 тисяч осіб.

Свідомості про це взагалі нема. Взагалі нема усвідомлення того, що це був найбільш масовий злочин проти цивільного населення в часи Другої світової війни, підкреслю, за винятком Голокосту.  Ми завжди повинні розуміти, що те, що вчинено з євреями мало інші масштаби. В даному випадку йшлося про знищення всіх євреїв і в цьому різниця. В німців різанина Волі взагалі відсутня в історичній пам’яті. Згадується про спалення чеського села Лідиці чи якісь інші акції, зокрема в Італії, але про вбивства на варшавській Волі не має згадок, не має інформації про цей злочин. Звичайно є певні винятки. Існують вузькі кола, які цим питанням цікавляться. Проте в колективній свідомості німців ця справа відсутня і це проблема.

Ще раз підкреслю, німецька держава зробила все для того, щоб захистити злочинців від кримінальної відповідальності за цей злочин. Це дуже суттєво. Ми собі не здаємо справу, що німецька держава зробило все, щоб їх захистити. Ця нібито правова держава, яку так вихваляють німці, її метою був захист німецьких злочинців від покарання. В німецькому кримінальному кодексі є дві статті, під які підпадають ці злочини. Тобто, був систематичний захист злочинців, в тому числі тих, які вчинили злочини проти населення Варшави.

PR24/no