Варшавська битва 1920 - сам на сам з більшовицькою навалою

Міжнародний контекст та значення битви під Варшавою - розмова з істориком Гжегожем Рутковським (Музей історії Польщі)

Генерал Владислав Сікорський зі штабом 5-ї армії під час Варшавської битви

foto:wikipedia/publi domain

За перемогою під Варшавою в серпні 1920 року в Польщі міцно закріпилося поняття «чудо над Віслою». Попри всю його поетичність, це окреслення є досить влучним. Польським військам, при підтримці лише нечисленної армії УНР Симона Петлюри, яка була єдиним союзником поляків по зброї, вдалося зупинити навалу більшовиків. Слід нагадати, що Червона армія до цього успішно розгромила цілий ряд армій і військ на широких просторах колишньої царської імперії.  

Завдяки перемозі у Варшавські битві Польща відстояла свою свіжоздобуту державність і, цілком можливо, врятувала інші країни Європи від більшовицької революції і встановлення там комуністичних режимів. 

І тут питання, як з перспективи головних європейських столиць, передовсім Парижа та Лондона, бачилися це доленосне протистояння  на сході Європи. Про міжнародний аспект битви під Варшавою я попросив розповісти Ґжеґожа Рутковського, співробітника Музею історії Польщі у Варшаві.

З перспективи таких країн як Франція та Англія, бо головним чином ми говоримо про ці країни, які могли відіграти значну роль, якщо вести мову про спробу проекції своєї власної політики на події Варшавської битви, ключовою буде конференція в Спа. Можна говорити і про ширший, загальноєвропейський контекст. Після Першої світової війни Центральні держави, тобто Німеччина та Австро-Угорщина, зазнали поразки, а остання розпалася на ряд держав. Тому для Антанти першочерговим завданням було встановлення, визначення кордонів на сході. Варто повернутися до подій, які передували Варшавській битві. Після початку Київського походу в квітні 1920 року поляки досягли великих військових успіхів на сході. В червні відбувається совєтський контрудар. Польські війська досить швидко відступають в напрямку своєї території. І тут, що стосується позиції західних держав щодо Польщі, то власне добрим мірилом цієї політики буде конференція в бельгійському Спа в липні 1920 року. Хоча ця конференція передовсім мала стосуватися інших питань, зокрема військових репарацій від Веймарської республіки, то з огляду на військову ситуацію Польщі, коли більшовики були все ближче Варшави, виринає ідея про проведення демаркаційної лінії. Власне, вперше з’являється концепція лінії Керзона. Прем’єр Станіслав Ґрабський з огляду на критичне військове становище Польщі погоджувався на ряд поступок, і не лише щодо більшовицької Росії. Зокрема йшлося про проведення плебісциту в Заольжі – це питання Спішу та Орави. Проте, на щастя для Польщі, більшовицька сторона, з огляду на ситуацію, яка була тоді рішуче не на користь поляків, відкинула запропоноване в Спа.

Як відомо, в 1919 році була інтервенція військ Антанти в громадянську війну на теренах колишньої Російської імперії, яка зазнавала невдачі. Фактично, Польща, дитя Версальської системи, окрім присланої 25 липня міжсоюзницької військової місії на чолі з генералом Максимом Вейганом, по суті, не отримала відповідної військової допомоги. Чому так?

Тут переплелося декілька чинників. З одного боку, це Київський похід, який розглядався країнами Антанти надто амбітним планом, передовсім йшлося тут про Великобританію. З британської перспективи більшовицький контрнаступ був наслідком Київського походу. Тобто, те що відбувається з Польщею є результатом помилок польської політики та польських лідерів. Окрім цього були й інші чинники. Польща з географічної точки зору була ізольованою. На заході знаходилася Веймарська республіка, на півдні чехи, з якими в нас був конфлікт за кордони. Чехи в липні, користуючись ситуацією, захопили Заольжя. Потім це стало суперечкою довкола цього регіону між Чехословаччиною і II Річчю Посполитою. Винятком була  Угорщина, яка вирішила надати Польщі допомогу, а це з огляду на досвід угорців в 1919 році, коли на їх землях вибухнула комуністична революція. Угорщина вирішила таким чином відсунути від себе більшовицьку загрозу, яка могла означати появу якоїсь комуністичної держави у Польщі. Це могло бути загрозою і для Угорщини, а в подальшій перспективі і для Німеччини, а навіть для решти Європи, яка приходила до тями після Першої світової війни. І цей версальсько-вашингтонський лад потребував розв’язки у Варшавській битві, щоб оформитися у вашингтонсько-версальсько-ризький лад.

Чи можна сказати, що більшовицька пропаганда була досить ефективною на Заході у своєму викривленому представлені Київського походу? Адже, як ми знаємо, Червона армія готувалася у травні 1920 року завдати удар по Польщі, а Пілсудський лише випередив у цьому більшовиків.

Так, безумовно. Коли ми говоримо про пропаганду, то для неї правда не є ключовою, а головне – переконати людей в чомусь, що вигідно якійсь державі. Більшовикам залежало, щоб це польська сторона виглядала агресором. Натомість з перспективи західних держав, скажімо, для Франції, Польща була важливою як противага німецькій загрозі. Зрештою, Британія теж хотіла ослабити Німеччину, але побоювалася, що надто слабка Німеччина теж може бути загрозою для розстановки сил у Європі. Саме тому британський прем’єр Ллойд Джордж не надто підтримував територіальні вимоги Польщі. Тому тут треба відділити сферу пропаганди і реальної політики. Хоча слід усвідомлювати, що пропагандистські дії мали свій вплив. Більшовицька держава, яка опиралася на нову ідеологію, була досить привабливою. В багатьох країнах більшовицька Росія могла розраховувати на людей, прихильно налаштованих до неї. Більшовики завдяки цим людям стимулювали страйки і ускладнювали справу. Одним з положень конференції Антанти в Спа, крім надіслання політичної і військової місії до Варшави, було теж надання допомоги Польщі у вигляді поставок зброї. Натомість були створені проблеми з доставкою і відгрузкою озброєння в порту Ґданська. Теж були страйки і складнощі в Англії, щоб завантажити це озброєння на кораблі. Все це зумовило, що реальна допомога британців і французів в 1920 році була набагато меншою, ніж це було в попередні роки. Це було частиною гри більшовицької Росії, яка прагнула здобути перемогу і в міру сил в якомога більшій кількості європейських країн встановити такий самий лад, який панував тоді в Росії.

Чи можна сказати, що попри антибільшовицьку риторику після невдалої інтервенції в 1919 році і підтримки білої Росії, такі чолові діячі як Ллойд Джордж погодилися з існуванням червоної Росії? І що би там не казати, на Заході на неї дивилися як на химерну, але все ж спадкоємницю Російської імперії. 

Знаєте, ми говоримо про політиків, які вже в моменті прийняття рішень мають в голові ментальні мапи перед 1914 роком. Тому частково Ви праві, щодо бачення Європи як сфер впливу. Більшовицька Росія, не дивлячись на те, що вона червона, для великих держав залишалася Росією. В міжнародних відносинах легше вести справу з меншою кількістю гравців, ніж з більшою, особливо беручи до уваги те, що внаслідок Версальської системи з’явився цілий ряд держав з власними інтересами, які нерідко були протилежними і могли вести до конфлікту. А ще треба пам’ятати про те, що до війни справу вирішували великі держави, імперії. Тому на більшовицьку Росію, яка потім стала Радянським Союзом, західні політики почали прихильніше дивитися. Ллойд Джордж міг не усвідомлювати, що народжується тоталітарна держава. Окрім того, з точки зору Великобританії найважливіше було ослабити Німеччину, але не за будь-яку ціну, щоб розклад сил в Європі був в міру стабільний. Зрозуміло, це не було тотожнім інтересам Франції, яка прагнула якомога слабшої Німеччини, а якщо б це не було можливим, то Париж хотів мати на сході союзну державу, яка б була противагою німцям. Тому Польща була цінним союзником для Франції.

Натомість, без огляду на те, як в серпні 1920 року бачили справу в Лондоні чи Парижі, відбулося щось, що для більшості оглядачів стало несподіванкою і Польща отримала блискучу перемогу над силами більшовицької Росії. Згодом ця перемога підкріплена Німанською операцією призвела до того, що польська держава стабілізувала ситуацію в Східній Європі на майже 20 років. 

 

Матеріал підготував Назар Олійник