Українська Служба

У Польщі українського історика удостоїли нагороди часопису «Przegląd Wschodni»

02.11.2021 14:30
У Варшаві відбулася 28-а церемонія вручення нагород науково-історичного журналу «Przegląd Wschodni». Нагороди отримують провідні дослідники історії Польщі, Білорусі, України та Росії. Серед цьогорічних лауреатів - історик Андрій Руккас з Києва
Аудіо
  • W Warszawie odbyło się wręczenie nagród Przeglądu Wschodniego. Kwartalnik naukowy “Przegląd Wschodni” przyznaje nagrodę za najlepszą książkę naukową o tematyce wschodnioeuropejskiej od 1994 r. Jednym z nagrodzonych w tym roku jest ukraiński historyk Andrij Rukkas z Kijowa. O nagrodzie opowiada dyrektor Studium Europy Wschodniej Jan Malicki
    Przegląd Wschodni
Церемонія вручення нагород часопису Przegląd Wschodnistudium.uw.edu.pl

Нещодавно у Варшаві вручили цьогорічні нагороди польського часопису «Przegląd Wschodni», наукового щоквартальника, присвяченого історії Східної Європи, історії та сучасності поляків, котрі живуть на Сході, а також звязкам Польщі та поляків зі Східною Європою та народами регіону. Премії за найліпші наукові книжки східноєвропейської тематики, що вручаються від 1993 року, отримали, зокрема, польські та український історики.

Польський історичний часопис «Przegląd Wschodni» («Східний огляд») 25 жовтня удостоїв щорічних нагород провідних дослідників історії Східної Європи - Польщі, Білорусі, України та Росії. За традицією лауреатів нагороди журналу «Przegląd Wschodni» оголосив та нагородив редактор цього великого наукового видання з історії Східної Європи, директор Центру східноєвропейських студій Варшавського університету Ян Маліцький.

Лауреатами 28-ї нагороди часопису «Przegląd Wschodni» за 2020 рік стали:

у категорії «Національні праці» — Томаш Кшижовський із Кракова за публікацію «Archidiecezja lwowska obrządku ormiańskokatolickiego w latach 1902-1938» («Львівська архієпархія вірменсько-католицького обряду 1902-1938»);

у категорії «Зарубіжні праці» — Андрій Руккас із Києва за працю «Razem z Wojskiem Polskim: Armia Ukraińskiej Republiki Ludowej w 1920» («Разом з Військом Польським: армія Української Народної Республіки в 1920»);

у категорії: «Джерелознавство» — Андреа Маріані, італійський учений, який працює у Познанському університеті, за праці «Inwentarze kolegium jezuitów w Nieświeżu oraz jego majątków ziemskich z przełomu 1773 i 1774» («Інвентарі єзуїтського колегіуму в Несвіжу та його маєтків на рубежі 1773 і 1774») та «Inwentarze kolegium jezuitów w Nowogródku oraz jego majątków ziemskich z przełomu roku 1773 i 1774» («Інвентарі єзуїтського колегіуму в Новогрудку та його маєтків на межі 1773 і 1774»);

у категорії: «Історія поляків у Східній Європі» – Вітольд Васілєвський за дослідження «Mord w Lesie Katyńskim. Przesłuchania przed amerykańską komisją Maddena w latach 1951-1952» (tomy 1-3) («Убивство в Катинському лісі. Допити в американській комісії Меддена в 1951-1952 рр. (т. 1-3)»);

спеціальної нагороди удостоївся Мєчислав Яцкєвич із Ольштина за весь свій науковий доробок, професор на пенсії Вармінсько-Мазурського університету, експерт із польсько-литовських і польсько-білоруських відносин.

Також журнал «Przegląd Wschodni» вручив 21-у премію ім. Алєксандра Гейштора історику, професору Хероніму Грале.

Ян Маліцький зауважив, що нагорода журналу «Przegląd Wschodni» є польською найстарішою галузевою премією за наукові видання на східну тематику. Історик наголосив не лише на досягненнях цьогорічних лауреатів, а й згадав тих учених, які першими отримали цю нагороду кілька десятків років тому:

«Згадаю найперших лауреатів. 1993 року премію отримали Станіслав Славомір Ніцєя та Едмунд Малахович. Вони були авторами двох солідних праць: один про Личаківський цвинтар у Львові, а другий — про цвинтар Расу у Вільнюсі. Ці цвинтарі є святинями поляків. Расу є дуже важливим цвинтарем і для білорусів, а Личаківський — для українців: в обох цих місцях спочивають дуже важливі і великі політичні і культурні діячі цих народів.

Лауреатами премії теж були: польські вчені Пьотр Ебергардт, Анджей Новак, Владімір Д’яков з Москви, Даніель Бовуа з Парижа, нагороду за зарубіжну працю теж колись отримав видатний український емігрант Богдан Осадчук.

Свого часу премію журналу „Przegląd Wschodni” у категорії „Зарубіжні праці з історії” отримав відомий білоруський публіцист Євген Горелік за книжку „Куропати. Польський слід (про місце розстрілів громадян органами НКВС БРСР під Мінськом у 1937-1938 рр. – ред.).

Серед лауреатів премії був померлий торік отець Роман Дзвонковський, видатний знавець історії Католицької церкви у Східній Європі.

Із колись нагороджених усім відомі професор Ян Яцек Бруський із Кракова, знавець польсько-українських відносин 20 ст., та Збіґнєв Карпус із Торуні, спеціаліст з польсько-більшовицької війни 1919-1920 років, видатний білоруський історик Гєнадзь Сагановіч, український історик Леонід Зашкільняк та дуже відомий литовський історик Еґідюс Александравічюс.

З останніх нагороджених премією — професор Войцєх Матерський, історик Наталія Старченко з України, свого часу відомий дисидент Алєксандр Подрабінек із Москви.

Щоб вказати тематичний, національний та географічний розмах нагороди, то я нагадаю, що 2016 року спеціальну нагороду отримав Роман Шпорлюк, великий український історик, який працює кілька останніх десятиліть у Гарварді. Цієї ж нагороди у 2017 році удостоївся чеський учений Мірослав Грох та польський Анджей Поппе. Грох є, серед учених, котрі є найбільшими фахівцями із національних відносин. 2018 року нагороди удостоїлася Зофія Зєліньська, професор на пенсії Варшавського університету, великий знавець польсько-російських відносин 18 століття, епохи поділів Речі Посполитої.

А щоб завершити перелік лауреатів та одночасно продемонструвати географію досліджень та дослідників, зазначу, що минулого року за свої наукові досягнення спеціальну премію отримав естонський історик та літературознавець Раймо Пуллат, знавець польсько-балтійських та польсько-естонських відносин».

Ян Маліцький також звернув увагу на цьогорічного лауреата у категорії «Національні праці» — історика Томаша Кшижовського із Кракова, нагородженого за публікацію «Львівська архієпархія вірменсько-католицького обряду в 1902-1938 роках»:

«Краківський науковий осередок переважає у дослідженнях про історію вірмен-католиків і так званих польських вірмен, котрі колись жили на терені колишніх Східних кресів – на Львівщині, у Станіславові, Кутах. Крім того, ця праця дуже сильно, точно і детально показує роль Львівської архієпархії, ключової для вірмен-католиків».

Серед цьогорічних лауреатів Ян Маліцький окремо відзначив працю українського історика Андрія Руккаса з Київського національного університету ім. Тараса Шевченка:

«Він є автором абсолютно монументальної праці про польсько-український військовий союз 1920 року — «Разом із Військом Польським: армія Української Народної Республіки у 1920 році». Андрій Руккас – фахівець з історії військової справи.

Нещодавно ми відзначали 100-річчя польсько-більшовицької війни. На багатьох конференціях згадувалося про те, що польська армія у важких боях і зі значними втратами захистила в 1920 році не тільки Польщу, а й Європу від напосідаючої хвилі більшовизму. Але поляки діяли не одні, а разом із потужним союзником — регулярними державними військовими з'єднаннями УНР. Кільканадцять тисяч українських солдатів боролися разом із поляками — незважаючи на те, що незадовго до цього воювали проти Польщі. Але в ім'я оборони від спільного ворога українці стали пліч-о-пліч з поляками в цій війні.

Згадаймо, що були також збройні формування недержавні: білоруські сили Станіслава Булак-Балаховича, дуже яскравої та відомої особистості».

У зв'язку зі значною гостротою білоруського питання директор Центру східноєвропейських студій Варшавського університету особливо відзначив працю відомого італійського історика Андреа Маріані про єзуїтів у Білорусі 18 століття:

«Нагорода за ці дві праці видань джерел є результатом величезного архівного запиту як в архівах Польщі, також Риму, але передусім у Білорусі – у Несвіжу, Новогрудку та Мінську. На щастя, автор встиг провести дослідження у Білорусі, поки ще можна було туди поїхати і не було такого стану білорусько-польських відносин, що негативно впливає не лише на політику, а й на всі сфери життя людей, на співпрацю та контакти між громадянами Польщі та Білорусі».

Ян Маліцький не оминув тему ще однієї нагородженої праці Вітольда Васілєвського — про розслідування Катинського злочину (розстрілу полонених поляків за особистим наказом Сталіна 1940 року в лісі під Смоленськом та в інших місцях) спеціальною комісією Палати представників Конгресу США під головуванням Рея Джона Меддена, створеної в 1951 році. «Катинський злочин відіграє величезну роль у житті та свідомості поляків, тому навіть про сто десяту книгу на цю тему ніхто не скаже, що вона „зайва”, що надто багато на цю тему пишеться», - наголосив польський історик.

Redakcja Rosyjska/Т.А.

Побач більше на цю тему: історія Польща Україна