Історик про минуле Польщі: У нас історичний досвід не накопичується і не особливо чогось нас вчить

Довкола книжки професора Мацєя Ґурного «Польща без чудес. Історія для дорослих»

Юзеф Пілсудський і Роман Дмовський - головні "батьки незалежності" Польщі

foto: wikipedia/public domain /kolaż Nazara Oliynyka PRdZ

Минуле великою мірою є частиною сьогодення, а Польща одна з тих країн, де історією, з її написаними і ненаписаними сторінками, сильно просякнута суспільна свідомість, політичний дискурс і медіапростір. Такі події, як Варшавська битва 1920 року, напад Німеччини та СРСР в 1939 році, часи комуністичного режиму, поруч з іншими темами, обговорюються, стають предметом палких суперечок, а одночасно з цим входять в канон політики пам'яті польської держави. Необхідно підкреслити, що в силу особливості історичного розвитку в Польщі надзвичайно сильна мартирологія і культ героїв.

Відповідно, не дивно, що в Польщі видається неймовірна маса історичних та псевдоісторичних книжок на будь-який смак. Прикметно, що на фоні вкрай гострого внутрішньополітичного конфлікту помітний великий плюралізм поглядів. В останні роки спостерігаються спроби істориків переосмислити польську історію в умовах політичної і суспільної суперечки, яку чимало хто з перебільшенням називає «польсько-польською війною».

Такою спробую критичного погляду на польське минуле можна вважати книжку варшавського історика, професора Мацєя Ґурного «Польща без чудес. Історія для дорослих».

У  своїй праці він головним чином аналізує витоки польської незалежності в 1918 році, боротьбу Польщі за свої кордони і розвиток країни у міжвоєнний період на тлі історії сусідів. В «Польщі без чудес. Історія для дорослих» історик проводить паралелі та аналогії з сучасною Польщею. 

Варто відмітити, що професор Мацєй Ґурний - разом з померлим в 2021 році професором Влодзімєжем Бородзєєм - є автором монументальної праці «Наша війна». Це історичне полотно, що представляє Першу світову війну та її підсумки для Центрально-Східної Європи.

До Вашої уваги фрагменти зі зустрічі, присвяченої книжці професора Мацєя Ґурного «Польща без чудес. Історія для дорослих», яка пройшла в рамках XXIX  Ярмарку історичної книги у Варшаві. Червоною ниткою цієї авторської зустрічі були порівняння та аналогії між сучасною Польщею та міжвоєнною. Ось як автор бачить ці історичні паралелі:

Коли я працював над цією книжкою, мене супроводжували досить сумні роздуми про те, що ми маємо справу з якимось циркулярним рухом, тобто, що обертаємося довкола одного ж і того самого. На моє переконання, в нас історичний досвід не накопичується і не особливо чогось нас вчить. Мені здається, що найкращим спогляданням минулого є аналогія, а не бачення якої неперервності процесу. Чимало справ і речей міжвоєнної Польщі в подальшому були перервані. Тим часом, аналогій хоч греблю гати.

Наведу лише деякі, які не настільки очевидні. Як відомо, День незалежності країни 11 листопада у міжвоєнні роки не був інструментом інтеграції суспільства, а інструментом символічної боротьби. В цьому плані ми не далеко відійшли. Також відомо, що великі батьки нашої незалежності, такі як Роман Дмовський, свідомо чи підсвідомо, підпорядковували важливі для Польщі зовнішньополітичні питання своїй політиці в середині країни. Тут я бачу більше аналогій, ніж відмінностей.

Мацєй Ґурний підкреслює й інші історичні аналогії, які йому видаються обґрунтованими.

Вже після Версальського договору прем'єр Владислав Ґрабський, виступаючи перед депутатами Сейму і пояснюючи їм, в чому полягають економічні вигоди для Польщі від цього договору, пояснював, що цілковито нереально розраховувати, що хтось нам виплатить компенсації чи дасть гроші як нагороду за нашу мужню боротьбу. Ґрабський тоді говорив, що головним успіхом Польщі й те, за що варто боротися, є авторитет і довіра до країни, що дозволить їй отримати дешеві кредити. Цю просту правду треба давно вже засвоїти, адже минуло вже сто років, а не повторювати байки, що нам хтось виплатить якісь компенсації.

Я не стверджую, що вони нам не належаться. Кожен польський громадянин як член держави має моральне право очікувати компенсації, але реальні шанси, що інші держави і суспільства будуть поважати таке право, вкрай малі.

Таких речей і аналогій багато, навіть вкрай багато, що неймовірно пригнічує.

Разом з тим, історик вбачає цілий ряд речей, в яких немає аналогій в сучасній Польщі, що є приводом для серйозного оптимізму.

Не знаю, чи повірять присутні, читаючи пресу і дивлячись телебачення, але рівень насилля в польському політичному житті кардинально знизився, у порівнянні з міжвоєнним періодом. Безумовно, сьогодні, 11 листопада, в День незалежності, якщо вийти на вулицю і піти куди не треба, можна отримати в пику. Проте ніхто нікого не витягує з трамваю, щоб побити, а так було в 30-х роках і це не було рідкістю. Зараз міських баталій, за малими винятками, не має. Також рівень партійного насилля рішуче нижчий.

Історик відмічає, що в міжвоєнній, як і в сучасній Польщі, і в правих, і в лівих колах функціонують поняття, які служать політичним інтересам, створюють і підтримують напругу у суспільстві. Проте, на відміну від минулого, сьогодні рівень конфліктів і поділів в польському суспільстві не йде в ніяке порівняння з міжвоєнним періодом, з огляду на цілковито іншу його структуру.

Мені здається, що з перспективи історика, який займається проблемами суспільного життя, наша ситуація більш оптимістична, ніж це було у міжвоєнній Польщі. Суть в тому, що якщо сьогодні наші суперечки і нагадують суперечки тих часів, то їх соціальний і суспільний фундамент, реальні явища - інші. Скажімо, соціальна диференціація, культурні, етнічні відмінності, пам'ять про свіжий політичний конфлікт — все це тоді була набагато гострішим, ніж сьогодні.

З цієї точки зору, у нас справи в кращому стані, але, з другого боку, це також накладає зобов'язання. Мені здається, що в нашої національної спільноти є кращі інструменти для того, щоб ті чи інші речі зробити краще. Інша справа, як цим розпорядитися. Побачимо. Проте це вже питання не до істориків.

 

 Матеріал підготував Назар Олійник