Його вважають одним з найбільш далекоглядних геостратегів, які мали практичний вплив на глобальну політику.
Збіґнєв Бжезінський народився 28 березня 1928 року у Варшаві. Був сином дипломата. У 1938 році його сім’я виїхала до Канади, де він здобув вищу освіту. Згодом Бжезінський став викладачем політології в престижному Гарвардському університеті. У 1958 році Збіґнєв Бжезінський отримав громадянство США, а потім йому запропонували посаду професора в Колумбійському університеті в Нью-Йорку.
З часом його академічна діяльність почала поєднуватися з політичною в Демократичній партії. Він став одним з членів команди експертів з міжнародних питань двох президентів від цієї партії - Джона Фіцджеральда Кеннеді і Ліндона Джонсона. Вже тоді він був прихильником твердого курсу щодо Совєтського Союзу і критикував угодове крило демократів.
Молодого і здібного фахівця з міжнародної політики помітили у Білому Домі. Збіґнєв Бжезінський у 1977-1981 роках займав посаду радника по національній безпеці при президенті США. У 1981 році його було відзначено президентською Медаллю Свободи «за роль у нормалізації відносин США з Китаєм та за внесок у справу захисту прав людини та державну політику безпеки США». Він відіграв істотну роль в демонтажі і падінні комунізму в Європі, посприяв стримуванню совєтської інтервенції під час так званого «карнавалу солідарності» у Польщі. Його найбільш відомою політологічною працею є книжка «Велика шахівниця. Американська першість та її стратегічні імперативи». В ній Бжезінський відзначав ключову роль незалежної України як гарантії стабільності і миру в Центрально-Східній Європі і гарантію недопущення відродження неоімперської Росії.
Збіґнєв Бжезінський помер 26 травня 2017 року. До слова його син, Марк Бжезінський є послом США в Республіці Польща.
До Вашої уваги фрагменти матеріалу Польського Радіо, в якому американіст Марцін Фатальський з Яґеллонського університету і політолог Аґнєшка Бриц з Університету Миколая Коперника згадували цю видатну постать. Аґнєшка Бриц:
Якщо ми говоримо про Збіґнєва Бжезінського, то з одного боку, це політолог, але це й політик, та інтелектуал. З одного боку, це видатний американець, а з іншого боку – видатний поляк. Бжезінський ніколи не відмовився від свого польського походження і працював теж на благо Польщі. Але я найбільше ціную в Бжезінському те, що він мав здатність широкого погляду на міжнародні справи і мав широкі горизонти. В сучасному світі це рідкість, позаяк політики і політологи здебільшого концентруються на вузьких темах, а Бжезінський мав оглядовий погляд. З іншого боку, він знав чого хоче і мав чіткі погляди. І врешті, по-третє, він був дуже прив’язаний до питань демократії і прав людини.
Зі свого боку, Марцін Фатальський підкреслив величезний вплив Збіґнєва Бжезінського на американську політику щодо Совєтського Союзу і його сателітів.
Я би відзначив зміну в підході до політики щодо Совєтського Союзу і соцтабору. І тут мова не лише про часи президентства Картера. Бжезінський вже в часи президентства Кеннеді намагався заохотити американську адміністрацію дивитися на це питання крізь призму іншої оптики. Слід підкреслити, що в історії було два радники президента США з національної безпеки, які дуже сильно вплинули на зовнішню політику Америки, в тому числі в концепційному плані. Мова йде про Генрі Кіссінджера і Збіґнєва Бжезінського. Зрештою, вони були дуже добре знайомі між собою і навіть працювали в одному університеті. Кіссінджер і Бжезінський були радниками в двох різних президентів і їхні концепції були різними. Бжезінський був більшим оптимістом щодо можливості дезінтеграції східного табору. Моя співрозмовниця вже відзначила значення для нього питання прав людини. Для Бжезінського це був один із інструментів руйнування соцтабору, який він ніколи не вважав монолітним. Він з самого початку вважав, що національні рухи, часом націоналістичні рухи, скажімо, коли мова йде про поневолені народи Совєтського Союзу, до прикладу на Закавказзі, становлять для США зручний інструмент, який дозволяє руйнувати комуністичний блок. Він писав до Кеннеді, що цей блок не є монолітом. І його концепції політики щодо Совєтського Союзу реалізувалися за часів президенства Джиммі Картера. Варто пам’ятати, що він став президентом після епохи розрядки. Її суть полягала в тому, що дві супердержави погоджувалися поважати сфери впливу одна одної. Хоча Картер і був поміркованим президентом, але під впливом зокрема Бжезінського він і його адміністрація були в стані демонструвати рішучість в стосунку до Совєтського Союзу.
Американіст відзначає, що Бжезінському було ближче до «яструбів», ніж до «голубів», якщо мова йде про бачення відносин з Совєтським Союзом.
Бжезінському було далеко до ідеї пошуку тривалого консенсусу з Совєтським Союзом. Для нього завжди ціллю був демонтаж цієї імперії у якійсь часовій перспективі. Зараз це важко стверджувати, але я думаю, що віра в те, що ця імперія впаде у Бжезінського була набагато глибшою, ніж у Кіссінджера.
Другим важливим напрямком діяльності Збіґнєва Бжезінського, поруч з політикою щодо СССР, був Близький Схід. Зокрема, він відіграв величезну роль у досягненні Кемп-девідських угод, на підставі яких у 1979 році у Вашингтоні було укладено договір про мир між Ізраїлем і Єгиптом, які до цього вели війни і були непримиренними ворогами. Аґнєшка Бриц:
Збіґнєв Бжезінський передовсім асоціюються з совєтським вектором політики США. Проте, з іншого боку, Близький Схід не був йому далеким. І в цьому відношенні звертається увага його неймовірно важлива й інтенсивна участь в мирних переговорах. Окрім того, треба підкреслити, що в близькосхідній проблематиці він часто звертав увагу на Іран. Йому витикають те, що він зазнав поразки під час кризи із захопленням американських заручників у посольстві США в Тегерані. Натомість, я ціную в Бжезінському те, про що я вже говорила раніше. Він так само як і Генрі Кіссінджер мав глибоке розуміння політики, політичних проблем. Ці дві постаті дуже вплинули на дискусію про міжнародну політику США. Кіссінджер був класичним політичним реалістом. Кіссінджер походив з німецької сім’ї єврейського походження і в цьому Бжезінський мав перевагу над ним, в тому числі в близькосхідних питаннях. В нього був більший розмах думки і більша свобода в перемовинах з обидвома сторонами. Це був хтось, хто ламав опір до переговорів. Бжезінський був дуже конструктивним в переговорах як з арабською стороною, тут мова про Єгипет, так із ізраїльтянами.
Марцін Фатальський підкреслює, що питання врегулювання арабо–ізраїльського конфлікту вписувалося в системне мислення видатного американського геостратега і політичного діяча. Він також торкнувся питання війни в Афганістані і негласної підтримки моджахедів американською адміністрацією. Цю ідею обстоював Бжезінський, якому потім закидали, що США не передбачили, що потім афганські моджахеди, після поразки Совєського Союзу, стануть серйозною проблемою для Америки, прикладом чого історія з Бін-Ладеном і «Аль-Каєдою».
Треба усвідомлювати, що можна передбачити в політиці, а що ні. Не всі фактори можна взяти до уваги. Процеси, які започатковуються, мають свою динаміку. Проте треба пам’ятати, що політика розрядки власне закінчуються враз з війною в Афганістані. Бжезінський в Південній Азії намагався поставити під питання гегемонію Совєтського Союзу в цьому регіоні.
А ось що думає з цього приводу Аґнєшка Бриц:
Бжезінський до кінця відстоював своє рішення щодо Афганістану. Коли йому робили закиди, мовляв, до чого довела така політика, то він закликав звернути увагу, що тоді пріоритетом США було ослаблення Совєтського Союзу.
PR/no