Злотий як монетарна одиниця Польщі має цікаву та довгу історію. 29 квітня 1924 року міністр фінансів Владислав Грабський своїм рішенням ввів його обіг як польську національну валюту в рамках грошової реформи. Реформою теж введено Банк Польський, який відповідав за випуск нових грошей і їхню регуляцію.
Декому може здатися дивним той факт, що лише у квітні 1924 року «польський злотий» був запроваджений як національна валюта. Адже Польща повернулася на політичну карту світу після 123 років чужоземного панування ще в листопаді 1918 року.
Чому злотий ввели в обіг так пізно? Це питання я адресував Войцєху Кальвату, науковому співробітнику Музею історії Польщі, якого запросив до розмови про історію сучасної польської національної валюти.
Ключ до цієї загадки криється в словах «ввійшов в обіг». Отож, польський Сейм в лютому 1919 року ухвалив, що національною валютою буде польський злотий. Проте треба пам’ятати про ситуацію, в якій перебувала країна, котра відбудовувалася. В 1919 році Польща воювала за свої кордони, а вже незабаром спалахнула велика війна з більшовиками, а потім відбудеться Варшавська битва. Тоді йшлося про створення ефективної валютної системи. Проте Польща тоді лише розпочала цей шлях. Між листопадом 1918 року, з часу проголошення незалежності, і до лютого 1919 року, маємо короткий відрізок часу. На території Генерального губернаторства в обігу була польська марка, яку встановили німецькі окупанти. Влада відродженої Польщі прийняла рішення, що ця валюта в обігу буде до часу введення злотого. Іншими словами, польська марка була тимчасовою валютою. Частину цих окупаційних грошей німецький ІІІ Рейх охопив своїми фінансовими зобов’язаннями. Проте, коли була встановлена Республіка Польща, то вона під своїм гербом почала друкувати польські марки. Слід пам’ятати, що ці гроші були лише паперовими і їх не було в монетах. Чому так? Це була інфляційна валюта, першочерговим завданням якої було передовсім фінансування військових потреб країни і потенційно її відбудови. Варто також додати, що Польща тоді практично не мала жодних фінансових засобів, активів у валюті чи цінних металах. Тому марка дуже швидко знецінилася, виразом чого був крах польської марки й гіперінфляційний процес.
Що цікаво, валюта відродженої Польщі не мусила називатися польським злотим, бо пропонувалися різні назви: «п'яст», «пул», «лєх». Чому власне перемогла назва «злотий»? Чи тут справа в славній традиції злотого часів Речі Посполитої Обидвох Народів чи також щось інше зіграло свою роль? Чи було реально, щоб польська валюта називалася, скажімо, «лєх»?
Звичайно, така можливість була, позаяк творці відродженої держави шукали певної ідентичності для неї. Назва «лєх» зверталася до тисячолітньої історії польської держави. Це було відкликання до того, чим була Польща багато століть до цього. Тим часом назва «костюшко», а була й така пропозиція, мала символізувати боротьбу поляків за свободу в період поділів Польщі. Як можна собі уявити, цю назву з радістю сприйняло би селянство. Звичайно назв було більше. Але в кінцевому підсумку перемогла традиція. Країною прокотилася велика і бурхлива дискусія як назвати нову валюту. В декреті начальника держави Юзефа Пілсудського мова йшла про «лєх». І з цього почалася дискусія, зокрема в Сеймі, і вона закінчилася рішенням, що валютою є «польський злотий», який складається зі 100 «ґрошей». Можна сказати, що як «злотий», так і «ґрош» є традиційною назвою польської валюти.
Історик також звернувся до генеалогії польського злотого.
Злотий як одиниця обрахунків використовувався ще в ХV столітті. Проте злотий як матеріальна одиниця у вигляді монети з’явився лише в другій половині ХVII століття дуже подібним чином, як це було у випадку польської марки. Почалося карбування злотих, який тоді був не повновартісною валютою. Один злотий в ті часи дорівнював 30 грошам, але вартість злотого як монети коливалася поміж 12-18 ґрошами. Як можна здогадатися, їх карбували щоб щось фінансувати, так само як це було у випадку польської марки. Йшлося про фінансування боргових витрат на коронну і литовську армію вже після «шведського потопу» і війн зі Швецією. Ці злоті не мали хорошої слави. Їх називали «злотувки» або «тимфи». Ця друга назва виводилася від імені орендатора королівських монетних дворів Андреаса Тимфа. Є така поговірка: «добрий жарт, тимфа вартий», тобто щось, що не вартує багато. Від XVII століття ці злоті в монетах в різних варіантах, часто під іншою маркою, були цілий час в обігу. Тому назва «злотий» є вшануванням традиції і від квітня 1924 року польський злотий введено в обіг.
Обмінний курс польського злотого до марки був встановлений на рівні 1:1 800 000. Якою мірою ця валютна реформа була проведена з врахуванням інтересів простого Ковальського? Адже держави нераз проводять такі реформи, які не надто добре відбиваються на простих людях.
Звичайно, в таких випадках завжди в програші простий Ковальський. Проте цей Ковальський вже набагато більше втратив в період гіперінфляції. Відома така історія, коли селянин продав корову і вирішив, що він докине до цього трохи грошей і купить собі коня. Ціла справа тягнулася два тижні. І виявилося, що зібрані цим чоловіком гроші виявилися недостатніми, щоб купити коня, а за деякий час він купив лише порося, бо сильно впала купівельна вартість цієї валюти. Варто пам’ятати про те, що польська марка була кредитними грошима і кредит був взятий у простих людей. На початках, коли інфляція ще була порівняно невисокою, особливо цим скористалися промислові підприємства. Проте, коли надійшла гіперінфляція вже немає ані підприємств, ані людей, які були від цього у виграші. Втрачають всі. Як встановити ціну якогось продукту, який першого числа коштує одне, а вже 30-го зовсім інше? Як виплачувати зарплати, коли першого числа ми за неї можемо купити певну кількість товарів, а вже 30-го можна купити набагато менше? Звісно, простий Ковальський чимало втратив від обміну марок на злоті, але він втратив набагато більше ще до цього. Цей обмін санкціонував певний фактичний стан. Тут треба сказати, що перед введенням злотого міністр фінансів Грабський спочатку стабілізував гіперінфляцію і зупинив її. Тоді вже ціни перестали шаленіти і вдалося більш менш розсудливо провести обмін серед громадян.
Водночас історик звертає увагу, що не все було «гладко».
Якщо й була якась помилка, то тут можна згадати, що сьогодні науковці критикують фіскальну політику польської держави. Закид полягає в тому, що після запровадження польського злотого в обіг введено занадто мало грошової маси. Польська валюта була надто сильною, щоб суворо триматися валютного курсу і його послаблення могло би стимулювати економіку, а не гальмувати її розвиток. Зокрема так відбувалося з огляду на те, що надто сильно трималося паритету золота. Проте ми вже тут торкаємося економічної ситуації, яка мала місце у всій Європі і це вже питання на зовсім іншу тему.
Войцєх Кальват відзначає, що польський злотий був сильною валютою і вистояв в умовах Великої депресії 1929-1933 років. Ось, що він говорить про злотий періоду 1924-1939 років, тобто від часу його введення в обіг і аж до вибуху Другої світової війни.
Польська валюта справді була стабільною. Злотий зазнав за весь цей час лише одного дуже різкого падіння, але воно було короткочасним. Це було під час травневого перевороту в 1926 році, коли курс долара сягнув 11-13 злотих, але згодом він стабілізувався. Спершу курс долара був трохи понад п'ять злотих. А близько 1939 року курс був десь на рівні 1:8 вже внаслідок певного знецінення злотого. Так чи інакше польська валюта була неймовірно стабільною. Спочатку злотий мав дорівнювати одному швейцарському франку, а потім він був сильнішим за німецьку марку. Це справді була стабільна, надійна валюта. Про велику довіру до злотого як до міжнародної валюти свідчить хоча б той факт, що після падіння Польщі в 1939 році центральний банк Туреччини проводив операції у злотих. І це про щось свідчить.
Матеріал підготував Назар Олійник