Цього разу в нас піде мова про одну славетну, але, як то часто буває в українській історії, малознану сторінку звитяги над Московщиною. Ба більше, ця подія є хрестоматійним прикладом того, як наше минуле тісно переплетене з минулим наших сусідів — поляків, білорусів і литовців, з якими нас поєднує спадщина Великого князівства Литовського та Речі Посполитої Обох Народів. А ворог для цих народів залишається незмінним — Москва.
Мова про битву під містечком Орша. Сьогодні це Вітебська область Білорусі. Тоді, 8 вересня 1514 року, об’єднані сили Великого князівства Литовського та Королівства Польського на чолі з великим гетьманом, князем Костянтином Острозьким вщент розбили удвічі чисельніше військо Московського князівства, що дало можливість загальмувати експансію московитів.
Це була найславетніша перемога Констянтина Острозького, якого сучасники називали «руським Сципіоном» та «руським Ганнібалом» за десятки переможних баталій під його началом.
Про Оршанську битву, її контекст і значення я попросив розповісти професора Петра Кралюка із Національного університету «Острозька академія».
Назар Олійник: Пане професоре, перш, ніж перейти безпосередньо до теми нашої розмови — битви під Оршею, давайте спробуємо накреслити нашим радіослухачам широке історичне і геополітичне тло цих подій, з часу яких минуло 510 років.
Битва під Оршею була частиною власне Десятилітньої війни між Великим князівством Литовським і Московським царством за спадщину Київської Русі. Як так сталося, що в кінці ХV на початку XVI століття Московське князівство, яке в принципі десь було трохи на задвірках, так різко увірвалося в цю частину Європи і фактично становило вже смертельну небезпеку для Великого князівства Литовського, яке перед тим являло собою головного претендента на цю спадщину?
Петро Кралюк: Взагалі-то дещо проблемно говорити про те, що Велике князівство Литовське і Московське князівство, зокрема, боролися за спадщину Київської Русі. Якщо говорити про Московське князівство, то ми бачимо, що воно радше боролося за спадщину колишньої Золотої Орди, звідси експансія на Волгу і так далі. Але, водночас, Московське князівство було зацікавлене у виході до Балтійського моря. Ну, все таки треба враховувати те, що Балтійське море це була велика торгова артерія і, якби Московському князівству вдалося це зробити, зокрема, пізніше була Лівонська війна і так далі, то це дозволило би значно посилити свої позиції. Чому? Все таки Московське князівство в цей час поступово почало підніматися. Ну, були різні причини на це, знову ж таки, причини радше такого соціально-економічного характеру. Все таки Московія торгувала хутром, а хутро в той час досить високо цінувалося, і саме Московії вдалося напередодні Оршанської битви встановити досить непогані відносини із низкою західних країн, зокрема із, передусім торговим союзом Ганзою. Через це і власне Московія прагнула вийти до Балтійського моря. Також були встановлені союзні відносини із Данським королівством і Священною Римською імперією та Тевтонським орденом. Причому це було не тільки політичне співробітництво, але й співробітництво, я би сказав так, економічне і технічне. Саме завдяки цьому співробітництву вдалося значно переозброїти тодішню армію московитів, бо загалом ця армія знаходилась на досить такому низькому рівні. Наприклад, вона не використовувала довгий час артилерію, інші такі надбання воєнної техніки. Переважно використовувалися луки, холодна зброя, шаблі, ну теж чим користувалося свого часу татарське військо. І, до речі, багато західних авторів характеризували московську армію як таку собі татарську армію. Вони навіть не розглядали її як європейську. Тепер уже саме завдяки отакому співробітництву із низкою західних країн вдалося все таки переозброїти цю армію, зробити її більш сильною. Ну і, звичайно, це посилило експансію Московського князівства у західному напрямку.
Ну, оскільки Велике князівство Литовське разом із Королівством Польським значною мірою контролювали береги Балтійського моря, то саме з цими державами і зустрілося Московське князівство на полях битви. І принаймні ми бачимо, що існувала перед Оршанської битвою низка воєн між Московським князівством і Великим князівством Литовським, укладалися там перемир'я і так далі. Але саме напередодні Оршанської битви в 1514 році розпочинаються такі активні воєнні дії і Московії вдалося влітку цього ж року захопити місто Смоленськ.
Н.О.: Чому Смоленськ такий важливий? Тому, що за Смоленськ йшли війни, починаючи від тих подій, про які ми говоримо. В 1514 році, власне напередодні битви московитам вдалося захопити Смоленськ. Але потім були неодноразові війни і Великого князівства Литовського, а потім вже і Речі Посполитої за Смоленськ. В чому така стратегічна важливість цього міста?
П.К.:Треба мати на увазі, що Смоленськ — це важливе місто на колишньому шляху «із варяг у греки». Принаймні за часів Київської Русі існував цей шлях. За великим рахунком, цей шлях нікуди не дівся і далі велася торгівля, яка йшла Дніпром. Власне, Смоленськ лежить на Дніпрі. Далі саме від Смоленська відходять торгові шляхи в сторону Балтійського моря. Тобто, хто володіє Смоленськом, той, скажімо, має можливості поширювати свій вплив як у північно-західному напрямку, тобто в сторону Балтійського моря, так і в сторону Чорного моря. Тому зрозуміло, що за Смоленськ велася боротьба, і не тільки в той час, але й у попередні часи, в наступні часи. Тобто, це був можливий такий, я би сказав, комунікаційний і торговий центр. Ну, і водночас, звичайно, це був і військовий осередок, там існувала потужна фортеця. Тобто, це був такий ласий шматок. І як для Московії, так, звичайно, це місто було важливим і для Великого князівства Литовського.
Н.О.: Ви вже згадували про початок тих воєн між Великим князівством Литовським і Московією, а була ще одна битва, в якій виступив власне герой битви під Оршею — великий князь Костянтин Острозький. Маю на увазі битву під Ведрошею, в якій, власне, він зазнав нищівної поразки, і вважають, що ця битва 1500 року — це одна з найбільших поразок Великого князівства Литовського. Якщо можна, розкажіть дещо детальніше про цю битву і яку вона зіграла роль у тих подальших подіях перед Оршею?
П.К.: Взагалі, треба сказати, що Костянтин Острозький брав участь у багатьох битвах. Що стосуються цієї битви під Ведрошею, справді, це була одна із його поразок, але це одна із небагатьох, скажемо так, його поразок. Що стосується цієї битви і її значення — звичайно, ця битва значно послабила позиції Великого князівства Литовського, і стало зрозуміло, що московити мають шанс, непоганий шанс, розвинути свій успіх і нарешті, скажімо, здійснити експансію і на терени, ну ефективну експансію, на терени Великого князівства Литовського. Тим паче, що князь Василь Костянтин Острозький попав у полон до московитів. Ну, це був правда, почесний полон, його, звичайно, цінували як полководця, і йому пропонували перейти на бік московитів, але він відмовився це зробити. Йому вдалося втекти з Московії. Його так і не випустили. І потім уже він знову таки очолює військо Великого князівства Литовського, стає гетьманом Великого князівства Литовського. Ну, от так, коротенько про ці події.
Н.О.: Власне, якщо вже говорити про битву під Оршею, тут, напевно, треба підкреслити, що в попередніх війнах брали участь і власне литовці, так. Тобто литовці, історичні литовці, Велике князівство Литовське. Але вже під Оршею трохи інша ситуація була, оскільки Королівство Польське включилося у цю боротьбу і змогло підтримати литовців.
П.К.: Річ у тому, що от коли ми користуємося цим терміном «литовці», у нас відразу виникають асоціації із сучасними литовцями — Літува. Ну, насправді воно не зовсім так. Власне, під литвинами, їх так називали в той час, розумілося населення Великого князівства Литовського, куди входили, будемо говорити так: предки сучасних українців, білорусів, ну також і представники лето-литовських етносів, які з часом стали основою для литовської нації. Тобто все-таки переважно це було слов'янське військо. Будемо говорити так — українсько-білоруське військо, тому що значна частина українських земель все-таки входили до складу Великого князівства Литовського. Це і Київщина, це і Волинь, і Поділля. Галичина входила до складу все-таки Королівства Польського, а Закарпаття нинішнє входило до складу Угорського королівства. Про інші землі не будемо говорити.
Що стосується того війська, яке очолив Костянтин Іванович Острозький, то справді це було збірне військо, куди входили не тільки представники Великого князівства Литовського, власне литовське ополчення із теренів України, Білорусії, ну і нинішньої Литви. Але також до цього війська входили польські військові частини. Ну, будемо говорити так, за такими приблизними підрахунками близько 16 тисяч вояків — це були представники Великого князівства Литовського, приблизно 14 тисяч воїнів — це були представники Королівства Польського. Також були невеликі частини із Сілезії, їх навербували, їх було близько трьох тисяч. І десь орієнтовно дві з половиною тисячі — це чеське військо. Тобто загалом було десь 35 тисяч війська.
Ну, взагалі в той час Велике князівство Литовське і Королівство Польське знаходилися в стані персональної унії. Не можна сказати, звичайно, що це була єдина держава, але принаймні це були близькі держави. І, скажемо так, вони мали практично спільного керівника. Хоча, звичайно, в Королівстві Польському і Великому князівстві Литовському існували свої окремі державні управлінські структури. Ну і, звичайно, те, що відбувалося у Великому князівстві Литовському, було не байдуже для польського короля — все ж таки існувало розуміння того, що московська експансія може не зупинитися на Великому Князівстві Литовському, на принаймні східних кордонах цієї держави. Чи треба все-таки якимсь чином реагувати і відбивати московську агресію?
Н.О.: Власне, вже говорячи про саму битву, дивовижним може здаватися той факт, що московське військо спокійно приглядалося, як війська під командуванням великого гетьмана Костянтина Острозького переправляються на другий бік Дніпра і спокійно шикуються в лави, а потім атакують. Як так сталося, що московити не спробували одразу перейти до битви, не даючи часу навіть вишикувати військо, яке хоча й було менш чисельне, але все ж таки це було потужне військо?
П.К.: Взагалі-то Костянтин Іванович Острозький вивчив психологію московитів. Він знав, що можна чекати від них. Тим паче, що він був не один рік у московському полоні, багато спілкувався з московитами. І ось саме він вдався до такого, здавалось би, незвичного маневру, коли його військо під його командуванням переходить Дніпро. При цьому переправа була не такою вже й простою. Все-таки біля Орші Дніпро чималенький. Це значна водна перепона. Ну, але Костянтин Острозький все-таки вважав, що московити не будуть його атакувати, поки він не переведе все військо. Московити розраховували на те, що їм вдасться повністю розгромити військо Костянтина Івановича Острозького. Для того вони і дали можливість цьому війську повністю переправитися на лівий берег. Ну, і все-таки військо московське було значно чисельніше, і вони вважали, що завдяки своїй чисельності їм вдасться досить легко розбити Костянтина Івановича Острозького, його військо, і тоді уже і Велике князівство Литовське, та й власне Польща опиняться без війська. Тоді можна буде спокійно наступати на Вільно, а можливо, навіть і далі йти, ну, до Кракова, скажімо так. Ну, до Кракова я не думаю, що вони збиралися дійти, але принаймні до Вільна могли би дійти. Такий був розрахунок московитів.
Н.О.: Там, я так розумію, були ще й проблеми з командуванням, тому що в арміях того часу часто виникали суперечки, хто повинен бути головним, хто командує. І така ж ситуація склалася між двома воєводами московськими — Міхаїлом Булгаковим-Голіцею і Іваном Челядніним, який, власне, сказав, що він буде старший. І тут вийшла така ситуація, що була нескоординованість між двома командувачами.
П.К.: Ну, звичайно, питання управління військом завжди досить важливе. І тут Ви справедливо говорите, що між двома командувачами ще не було єдності. Тобто вони діяли розрізнено. Але питання, як на мене, не тільки в тому. Все-таки військо, очолюване Костянтином Івановичем Острозьким, виявилося більш дієвим, більш технічно оснащеним. Все-таки, бачите, ті воїни, які служили у нього, це була, по суті, професійна армія, в той час як московити навербували, умовно назвемо, добровольців, так само, як зараз вони вербують у свою армію, щоб воювати на теренах України, кого попало, тобто людей, які згодні за гроші служити. Приблизно така сама ситуація була й тоді. Тобто зустрілася, скажемо, непрофесійна армія, численна армія. Так, вона була велика. І росіяни взагалі завжди воювали не умінням, а числом. Ця армія не була настільки добре оснащеною, наскільки була все-таки оснащена армія під керівництвом Костянтина Івановича Острозького. Зокрема, Костянтин Іванович дуже широко використовував артилерію. Саме завдяки використанню артилерії вдалося нанести значних ударів, значних втрат московському війську. Це був один із таких важливих чинників. Ну і, звичайно, треба віддати належне військовому таланту Костянтина Івановича Острозького. Все-таки це людина, яка брала участь не в одній битві, яка знала, як я вже говорив, психологію московитів, який воював із московитами, знав, що від них чекати, які можуть бути маневри і так далі.
Н.О.: Власне, початок битви був дуже непростий, тому що московська кіннота, яку тоді вважали потужною і важкою, завдала значних втрат війську Великого князівства Литовського і теж війську Королівства Польського. Але все-таки вдалося потім переламати хід битви завдяки вдалим маневрам, тому що ця кіннота була потужною, але просто, я так розумію, у московитів майже не було піхоти під Оршею.
П.К.: Так, це було військо, яке десь так нагадувало татарське військо. Тут справді була велика кіннота. Але тут я вже говорив про використання артилерії, зокрема саме завдяки використанню артилерії вдалося нанести значних ударів для всієї московської кінноти. Ну, як на мене, то все-таки не варто переоцінювати цю кінноту. Так, в принципі, для старих часів — це було таке ефективне військо, здавалось би. Але в тодішніх умовах, коли уже з'явилася вогнепальна зброя, а ця вогнепальна зброя широко використовувалася у війську Костянтина Івановича Острозького, це принаймні змінювало битву, характер битви.
Н.О.: Московити зазнали дуже важких втрат і в полонених, і у вбитих. Дехто вважає, що ця битва зупинила експансію Москви в цьому напрямку більше, ніж на сто років. Чи це не є великим перебільшенням, бо після цієї битви не послідували наступні кроки, які б дозволили розвинути цей успіх?
П.К.: Знаєте, я би не говорив про те, що ця битва зупинила московитів на такий великий строк, сто років. Але, принаймні, як на мене, то ця битва не дала можливість їм здійснити експансію на територію тогочасного Великого князівства Литовського. Мені здається, якби їм вдалося виграти цю битву, вони могли би окупувати значну територію тодішнього Великого князівства Литовського, і воно би опинилося в складі їхньої держави. Відбулася би своєрідна московізація цих земель, як це, до речі, сталося із Смоленською землею. В той час цього не сталося. Але, звичайно, московити не зупинялися і далі продовжували свою експансію у бік Балтійського моря. І от я вже згадував Лівонську війну. Тобто для них захоплення Балтики було дуже важливим.
І важливо було все-таки розгромити Велике князівство Литовське, забрати його землі.
Н.О.: Якщо можна ще декілька хвилин поговорити про питання пам'яті, тому що для пересічного українця битва під Оршею до сих пір залишається незнаною. Але, тим не менш, тепер це більш значна подія, ніж це було 20 років тому.
Як Ви бачите, власне, місце цієї битви в українській історії взагалі, тобто в сприйнятті в українському суспільстві? Про цю перемогу менше говорять, наприклад, ніж про Конотопську битву 1659 року — ще одну невикористану перемогу над Москвою.
П.К.: Ви знаєте, будемо говорити так, що ця схема історії України, яка до недавнього часу викладалася в Україні, а почасти й продовжує викладатися, вона так чи інакше, була написана під впливом московської історіографії. Це не секрет. І тому низка таких фактів, як Ольшанська битва, Конотопська битва і деякі інші такі важливі події, які були невигідні для росіян, вони, звичайно, замовчувалися. Робився вигляд, ну такого не було, або це не є якоюсь такою значною подією і так далі. Ну, тим паче, що битва під Оршею відбулася на території Білорусії. До речі, в Білорусії про цю битву трошки знають, але принаймі на ній не акцентують уваги. І це зрозуміло, тому що Білорусь дружить із росією теж. Україна довгий час дружила з росією, тому на цю битву не звертали уваги.
Ну, як на мене, все-таки, справді, ця битва дуже важлива в історії України. Я вже сказав, що принаймні вона не дала можливість росіянам в той час здійснити окупацію значної частини території Великого князівства Литовського і, по суті, зупинила оцю московизацію, русифікацію. Звичайно, треба більше говорити нам про цю битву, про зв'язки тогочасного українського населення із населенням тодішньої Польщі і Литви. Все-таки, як не як, українці хай і знаходилися на східному фланзі Європи, але це все таки була Європа. Це був єдиний європейський простір, відносно єдиний європейський простір, відмінний від Московії. Ну, у нас, звичайно, довгий час на це не звертали уваги. Тепер, певно, більше говорять про це.
Н.О.: Пане професоре, теж є суперечка, чия це була перемога, чий князь Костянтин Острозький. Ви сказали, що в Білорусі, офіційній Білорусі Лукашенки, це скромно замовчують. Не говорять про неї так, як це було, скажімо, за часів України, Кучми чи Януковича. Але, між іншим, серед свідомих білорусів, які мають міцну національну свідомість, Оршанська битва дуже присутня в їхній історичній ідентичності. І тут знову виникає запитання: це був білоруський князь, литвинський, литовський чи український князь? Як про цю історію розповідати? В контексті кожного окремого народу? Чи все-таки це спільна історія, спільна перемога хоча й не використана, але тим не менше, яка дає можливість по-іншому подивитися на спадщину Великого князівства Литовського і теж потім на спадщину Речі Посполитої Обох народів?
П.К.: Давайте виходити з того, що все-таки в той час не була, скажімо так, розвинута національна ідентичність. Дуже складно говорити про існування нації в той час. Так, існували певні етнічні спільноти, етнічно-релігійні спільноти, зокрема. Якщо говорити конкретно про Костянтина Івановича Острозького, так, він походив з України. Він був православним, він ідентифікував себе як православного руського князя. Це однозначно. Тобто українці мають всі підстави розглядати його як свого.
В принципі, те саме можна сказати і про білорусів, адже він був гетьманом Великого князівства Литовського, а до складу Великого князівства Литовського входила Білорусь. Він також мав свої володіння на території нинішньої Білорусі і так далі.
Тобто все-таки, з моєї точки зору, і ми можемо претендувати на цю особу, і білоруси, ну, врешті-решт, і поляки, тому що він служив польському королю. Він був пов'язаний з Польщею, він неодноразово бував на території Польщі, його після Оршанської битви тріумфально приймали у Кракові. Тобто це була людина, яка мала причетність і до історії цієї держави.
Н.О.: Ну, напевно, не треба забувати про литовців. Це теж була їхня перемога.
П.К.: Звичайно, так. Принаймні, можна говорити і про те, що існували в той час литовці, литовський етнос. І зараз саме в Литві особливо звертають вагу на Костянтина Івановича Острозького. Це для них, по суті, національний герой. Так що і вони мають теж причетність до цієї особи. Тим більше, що є така версія, я її, чесно кажучи, не дуже поділяю, що, мовляв, все-таки князі Острозькі належать не до руських князів, яких ми традиційно іменуємо Рюриковичі, а нібито до Гедиміновичів. Хоча взагалі-то, ті гербовники, які дійшли до нас, і певні історичні документи, вказують на те, що все-таки Острозькі походили від руських князів.
Нагадаю, це був професор Національного університету «Острозька академія» Петро Кралюк, а я — Назар Олійник — запрошую вас на новий випуск моєї авторської програми «В дзеркалі історії».
Почуваємося вже за тиждень. Хай щастить!
Матеріал підготувив Назар Олійник