Вітаю, дорогі друзі! З вами програма Польського радіо для України «В дзеркалі історії» і її автор — Назар Олійник.
Навіть люди, далекі від історії, усвідомлюють, що для написання серйозної наукової роботи чи науково-популярної книжки, автору вкрай потрібно працювати з джерелами і документами. Робота з архівами це його «бути чи не бути», Адже, архів вкрай важливий для історика, позаяк містить первинні джерела інформації. Ці джерела дозволяють відтворити близький до реального образ минулого. Слід визнати, що з архівами українцям вкрай нещастило. Часто найцінніші речі для розуміння минулого України були поза її межами в столицях і центрах держав, в склад яких вона входила впродовж своєї непростої історії. Під час буремних часів архіви вивозили, нищили, викрадали, ними маніпулювали і засекречували. Яскравим прикладом тут може бути совєтський період.
В 1991 році почалася історія архівістики доби незалежності України, коли архіви поступово відкрилися не лише для дослідників, але й для пересічних громадян, які прагнули дізнатися про історію своєї сім’ї, родини, краю та країни в цілому. Віхою тут стала Помаранчева революція і Революція Гідності. Проте вже незабаром на українських архівістів чекало важке випробовування — спочатку російська гібридна агресія в 2014 році, а в 2022 році повномасштабне вторгнення і велика війна Росії проти України.
Як виглядає робота архівістів в тіні війни? Як змінився підхід до архівів серед спеціалістів, і чи дуже цікавляться українці доступом до їхніх фондів сьогодні?
На цю тему Інститут Пілецького організував у Варшаві дискусію під назвою «Загроза не минула», на якій мені вдалося побувати і хотів би Вам представити її найважливіші фрагменти. Її учасниками були директор Державного архіву Донецької області Ірина Шишолік та директор Державного архіву Чернівецької області Микола Рубанець.
Учасники дискусії «Загроза не минула»: директор Державного архіву Донецької області Ірина Шишолік (в центрі) та директор Державного архіву Чернівецької області Микола Рубанець (ліворуч). Фото: Польське радіо для України/Назар Олійник
Як розповіла Ірина Шишолік, після захоплення росіянами і місцевими проросійськими сепаратистами приміщення архіву у Донецьку, рішенням української влади установа була переміщена в місто Константинівка Донецької області, яке було під українським контролем. З 58 осіб персоналу виїхало шестеро, а лише три особи мали досвід роботи з архівними документами.
Вона розповіла про труднощі, з якими зіткнулася її установа після евакуації на підконтрольну Україні територію, де попри все з часом вдалося налагодити роботу. Хоча фонди та облікові дані залишилися в окупованому Донецьку.
Треба було набирати кадри і далі працювати. Достатнього фахового рівня у місті Костянтинівка не було, тому набирали людей і вчили їх вже на місці. Прийом документів ми почали в дві тисячі тільки сімнадцятому році. Ми орендували приміщення і почали прийом з самого початку. Ще однією проблемою, яку ми не всі на той час вирішували, це облік тих документів, які на сьогодні, які на той час ми приймали. Ми виїхали без документів і без облікових документів. Треба було вирішувати питання, яким чином обліковувати далі документи, які ново прибули.У 2017 році ми відновили повністю всі напрямки діяльності української архівної установи від формування, використання та зберігання документів.
Як не парадоксально, але коли почалася повномасштабна війна архівні установи Донецької області були в кращій ситуації з огляду на визначеність ситуації в країні, ніж це було в 2014 році, коли бракувало чітких вказівок і злагоджених дій.
24 лютого 2022 року було введено воєнний стан в країні. І це вже багато про що казало.Тобто, виклики були вже зовсім інші. Ми розуміли, що нам треба робити. Була налагоджена співпраця всіх гілок влади Державної архівної служби з нашою Донецькою обласною державною адміністрацією. З перших днів війни ми почали готувати документи до евакуації. В 2022 році році було евакуйовано не тільки Державний архів Донецької області, а частину документів місцевих архівів із 36 архівних установ Донецької області, які діяли на момент 22-го року, евакуйовані двадцять вісім.Інші архівні установи не евакуйовані у зв'язку з швидким захватом територій - це Маріупольський і Волноваський райони.
У зв'язку з тим, що Росія використовує тактику випаленої землі, знищення міста, на Донеччині повністю було прийнято рішення готувати не тільки архівні установи. Зараз проводиться евакуація архівних документів і установ, і великих підприємств як самих архівних установ, архівних документів, так і документів діловодства.
Директор Державного архіву Донецької області підкреслює, що основним викликом при евакуації архівів з Донбасу став пошук відповідних приміщень, але на допомогу прийшли колеги з інших областей.
Роботу вдалося відновити після евакуації, хоча й бракувало персоналу, який частково залишився під окупацією. На сьогоднішній день, у нас всі 28 архівів працюють і надають людям відповідні матеріали, довідки, все, що потребують від архіву. Хочу навести приклад Бахмутського архіву. Бахмуту вже немає, немає приміщення, де розміщувалися архів.
Але ми врятували ці документи і районної державної адміністрації, і територіальної самої громади. Врятували також документи Авдіївської міської ради. Але, на жаль, ми втратили документи одного архіву. Це документи трудового архіву Соледарської міської ради.
Однією з тих установ, які відгукнулися на заклик про допомогу архівами в областях, які стали об'єктом російського повномасштабного вторгнення, став Державний архів Чернівецької області. Його директор Микола Рубанець відзначає, що, зокрема, йдеться про допомогу архіву міста Херсон.
Нещодавно до нас звернулися керівництво Державного архіву Херсонської області з проханням знайти площі, приміщення для релокації частини документів. У зв'язку з бойовими діями, з двох наявних корпусів один в них ушкоджений.Відбулось захоплення частини документів з боку агресора. Першочергово, наскільки нам повідомило керівництво Херсонського архіву, вони проявляють інтерес до документів, які стосуються боротьби українського народу за незалежність, зокрема революції 1917-1921 років, а також репресії.
Архівіст наголошує, що в сучасному світі одним з надважливих процесів збереження архівів і надання широкого доступу до їх фондів, є діджиталізація. Війна з Росією стала потужним поштовхом для українських архівістів в цьому напрямку. І тут Чернівецький архів є одним з найбільш інноваційних.
У нас зараз розпочато такий широкомасштабний процес оцифрування. В минулому році за кошти місцевого бюджету, за власні кошти, а також за підтримки федерального Міністерства культури і медіа Федеративної Республіки Німеччини, нами придбано хорошу сучасну техніку і облаштовано цифрову лабораторію в архіві. У 2020 році головою Державної архівної служби Анатолієм Хромовим було підписано меморандум з міжнародною корпорацією FamilySearch.
На підставі цього у 2021 році нами укладено з ними договір. З 2022 року, з вересня 2022 року їх представники також розпочали у нас оцифрування. На даний момент працюють чотири машини - дві від них і дві наші. Зараз оцифровано приблизно десь більше 2 мільйонів аркушів.
9-10 вересня цього року, нещодавно, в місті Потсдам в Німеччині відбувся міжнародний симпозіум, організований корпорацією FamilySearch, де були запрошені також і ми, зокрема я як представник Чернівецького архіву. Досягнуто домовленості про те, що збільшимо ще на одну машину від FamilySearch, і з нового року вона почне працювати в архіві.
Микола Рубанець навів важливі цифри для розуміння того, наскільки швидкими є темпи оцифровування в його архіві, а також в Україні в цілому.
Три роки тому в день у нас оцифровувалось 300-400 копій. Сьогодні у нас оцифровується в день до 8 тисяч копій. На сьогоднішній день темпи оцифрування в Україні є одними з найвищих у світі. Якщо в порівнянні, то це в 3 рази більше оцифровується, ніж в Сполучених Штатах Америки, в 3,5 , ніж в Польщі, в 4 рази, ніж в Канаді. Такі сьогодні темпи оцифрування.
Ми розуміємо, що процес оцифрування дасть широкі можливості для дослідників, а також це є один із способів збереження архівних документів.
Зі свого боку, Ірина Шишолік представила, що необхідно буде зробити задля відновленню роботи її установи після звільнення Донецька від росіян і їх місцевих прислужників. Зокрема це питання обліку фондів.
На жаль, в дві тисячі чотирнадцятому році, коли ми виїжджали, в місто Донецьк, все, в тому числі і облікові документи, залишилися в окупованому місті. Коли ми повернемося в місті Донецьк, однозначно треба буде проводити соціальну перевірку наявності. В українському законодавстві є таке поняття, як Центральний фондовий каталог.
Тобто, інформацію ми надсилаємо до Державної архівної служби України, там зазначені фонди.
Окрім того, в 2011 році Державний архів Донецької області в рамках всеукраїнського проекту видав путівник по фондах держархіву області.
В 2019 році ми видали цей довідник в друкованому вигляді як мартиролог по тих фондах, які залишилися на окупованих територіях. В рамках діджиталізації до 2014 року держархів у області проводив роботу по наповненню сайту описами справ. На нашому сайті можна знайти описи документів періоду до 1917 року. Це майже 480, 475 фондів.
Окрім того, видані анотовані переліки фондів до 1941 року. Тому я сподіваюсь, що по цих документах, навіть якщо будуть знищені або вивезені облікові документи, то ми зможемо довести, що це наші фонди.
Спеціаліст додає, що перед російською агресією з матеріалами архівів активно працювали науковці, які займаються історією Донбасу.
До 2014 року в нас інтенсивно працювали науковці, досліджували документи, які були на зберіганні в Донецькому держархіві Донецької області. І це в основному були праці про Голодомор, про вивчення вкладу європейців у розвиток Донеччини. Тобто це такі документи, які були ще з початку XVIII-XIX століть.
У зв'язку з тим, що документи залишилися у місті Донецьку, почали ми прийом документів лише з 2017 року. Тобто це невелика кількість документів.
Окрім того, з 2017 року ми проводимо сканування документів, і у нас оцифрована майже 50% того фонду, який на сьогоднішній день у нас є на зберіганні, і він є в доступі в Інтернеті.
Тим часом директор Чернівецького архіву відзначає, що на прикладі його установи можна спостерігати, наскільки різко зріс попит серед українців на архівну інформацію, і ця тенденція набирає обертів.
Якщо порівняти цьогоріч двадцять 24-й рік і 22-й рік, за ці два роки, то це тенденція росту на 60%, і вона ще зростає далі. Наші читальні зали постійно заповнені. Якщо провести такий аналіз, яка інформація цікавить, то можна відмітити, що дуже великий попит зріс на інформацію генеалогічного характеру, люди цікавляться своїми родинами.
Також великий інтерес проявляють релігійні громади, культурологічні товариства. Також є великий інтерес до матеріалів національно-визвольних змагань.
Принагідно, Микола Рубанець наголосив, що Архівна служба України на чолі зі своїм очільником активно працює з міжнародними партнерами в умовах війни Росії проти України.
Він також подякував Польщі за допомогу українським архівістам, зокрема Інституту Пілецького, який чимало для цього зробив.
Головою Державної архівної служби Анатолієм Хромовим. Проводиться дуже велика робота щодо залучення міжнародної підтримки українських архівів. Завдяки домовленостям ми мали можливість в минулому році отримати допомогу від наших польських колег, за що хочу подякувати. Державним архівом міста Перемишль було надано матеріалів для консервації, для реставрації на понад мільйон гривень. Двоє наших працівників пройшли стажування на базі цього архіву.
І також хочу подякувати Інституту Пілецького, тому що особисто мав нагоду цієї весни побувати у вашому представництві в місті Берлін, де мав можливість представити та презентувати документи, що стосуються трагічних подій, зокрема голоду, штучного голоду 1946-1947 років, можливість презентувати для публіки в Берліні.
Нагадаю, це були фрагменти дискусії «Загроза не минула» за участі директора Державного архіву Донецької області Ірини Шишолік та директора Державного архіву Чернівецької області Миколи Рубанця. Захід пройшов у Варшаві і був організований Інститутом Пілецького. До речі, це не перша така дискусія архівістів, яку провів Інститут Пілецького, позаяк в 2022 році мав місце подібний захід.
Віримо, що архіви України переживуть російську навалу, а після її відбиття українські історики напишуть нові важливі сторінки про минуле, які є ключем до розуміння сьогодення.
А з Вами був я — Назар Олійник, автор програми «В дзеркалі історії». Почуємося вже за тиждень! Хай щастить!
Матеріал підготував Назар Олійник