Студентський лідер Оксамитової революції: тоді нас дістала брехня, оптимізм режиму, страх, закриті кордони й цензура

У неділю, 17 листопада, в Чехії відзначають річницю Оксамитової революції. Там пройшли патріотичні святкування, хепенінги, виставки та концерти. Рівно 35 років тому чехословацька влада жорстоко придушила антикомуністичну демонстрацію. Після цього протести охопили вже всю країну, що призвело до змін у політичній системі

Шимон Панек, колишній студентський лідер Оксамитової революції, а зараз керівник найбільшої чеської гуманітарної організації «Людина в скруті»

wikipedia.org/Milan Votypka/CC BY-SA 4.0

У Празі головні урочистості з нагоди 35-ї річниці Оксамитової революції пройшли на Національному проспекті. Саме тут встановлено меморіальну дошку на згадку про події 1989 року, перед якою сотні людей, зокрема представники влади, покладають квіти та запалюють свічки. Щороку алея також стає місцем для дебатів, майстер-класів, виставок та низки інших культурно-освітніх заходів. Подібні заходи проходять по всій країні в межах Фестивалю Свободи.

О 17:11 у багатьох місцях Чехії лунала «Молитва за Марту» — пісня, яку 35 років тому виконала Марта Кубішова і яка стала гімном Оксамитової революції. У Празі святкування ювілею завершилися прем’єрою короткометражного документального фільму «Свобода нас об’єднує» та «Концерт для майбутнього» на Вацлавській площі.

У цей важливий для Чехії день співрозмовником Польського радіо для України став особливий гість — відомий чеський активіст Шимон Панек. У 1989 році він очолив студентів, які захопили університетські будівлі. Потім він приєднався до Вацлава Гавела у переговорах щодо передачі влади.

— Насправді в другій половині 1980-х років студенти в моєму університеті не були активними. Дехто з них — так, але більшість були аполітичними, хоча й цікавилися не політичною, але все одно важливою темою — захистом навколишнього середовища. Однак на демонстрації, які почалися у Чехословаччині, в серпні 1988 року, у 20-ту річницю радянського вторгнення в Чехословаччину в 1968 році. З того часу проходили мітинги та демонстрації кожні декілька місяців з різних нагод. Я був на більшості з них, але там було небагато студентів. Це були переважно представники різних альтернативних рухів та груп. Це також було однією з причин, чому я та декілька моїх друзів з різних факультетів у Празі — тоді я вчився в Карловому університеті — вирішили створити те, що сьогодні ми називаємо комунікаційною мережею. В кінці весни та влітку 1989 року ми дійсно її сформували, аби мобілізувати студентів празьких факультетів виходити на антиурядові демонстрації.

Шимон Панек пояснив, що особисто його мотивувало виходити на протести:

— Я вийшов на першу та наступну демонстрації, оскільки я був частиною мережі, до складу якої входило від 40 до 50 студентів з приблизно 20 різних факультетів. Ми відносно сильно ризикували. Ми точно могли бути негайно відраховані з університету. Що мене мотивувало? Нас дістала брехня, оптимізм режиму, страх, закриті кордони, цензура. Одночасно ми чітко усвідомлювали, що відбуваються зміни. Ми не могли провести політичний аналіз у той час, але якби ми мали таку можливість, то ми б точно прийшли до висновку, що комунізм впаде у будь-якому випадку після вільних виборів у Польщі, після того, як приватні підприємства були дозволені в Угорщині, однак звичайно все почалося після того, як Міхаіл Ґорбачов прийшов до влади у середині 1980-их і почав «пєрєстройку» і так звану «гласність». У Чехословаччині ці процеси проходили повільніше, однак можна було відчути, що чехословацькі комуністи змушені бути більш відкритими, менш жорсткими, почати діалог. Я думаю, що інтуїтивно ми відчували, що це менш ризиковано, скажімо так, що були запущені певні процеси. Саме тому я особисто виходив на антиурядові демонстрації, на яких було від трьох до п'яти тисяч осіб. Не так вже й багато. Всі ці акції були заборонені. На кожній з них тебе могли затримати, побити та відрахувати з університету. Тоді ми створили цю студентську мережу, яка називалася «Відроджений», та також Студентський рух (Studentské hnutí, — чес.).

17 листопада 1989 року поклало початок Оксамитовій революції. Акція, яка починалася як суто студентська, переросла у багатотисячний мітинг, що, звичайно, викликало незадоволення тодішньої комуністичної влади Чехословаччини. Шимон Панек пригадує ті доленосні події:

— Нам прийшла ідея організувати щось самим. Тобто не просто ходити на демонстрації, які організовували переважно радикальні дисиденти, а зробити щось самим, організувати студентську подію. Це не була моя ідея, а декого з колег. Рішення було прийняте — ми вирішили провести захід 17 листопада. Це дуже важлива дата для студентів. Цього дня у 1939 році чеські університети були закриті нацистами у вже окупованій Чеській республіці. Після операції, що була спрямована проти студентів, які протестували, шестеро з них були страчені у Празі, 300 були вислані до концентраційних таборів та в’язниць. Це був важливий день. За нашими оцінками, комуністам могло бути важко виступити проти такого дня, що пов’язаний з 1939 роком, протестом проти нацистів. Згодом ми переконалися, що наша інтуїція нас не зрадила. Замість того, аби виступити проти, вони відправили молодого комуніста до родини одного з моїх друзів, аби він запропонував повторити твердження, які він імовірно отримав від Кремля, Москви: «Ми знаємо, що настав час почати діалог. Ми знаємо, що є новий Студентський рух». Звичайно вони знали про нас, тому що комуністична міліція знала майже усе. Якщо ви зібрали 50 людей, то це багато. Нам зробили пропозицію: якщо ми дозволимо юному комуністу виголосити промову на демонстрації, то ми отримаємо офіційний дозвіл, тож вона не буде незаконною, а це означає, що можна буде принести плакати своїх навчальних закладів, гуртожитків. У такому випадку можна було б не перейматися, що щось може статися. Ми, тобто Студентський рух, погодилися. У результаті ми могли рекламувати цю акцію, адже тоді комунікація була складнішою, адже не було інтернету, соціальних мереж, незалежних ЗМІ, люди переважно боялися говорити міським телефоном, тому що вони прослуховувалися таємною поліцією. Тож було важко розрекламувати демонстрацію. Ми власноруч підготували сотню плакатів, взяли квіти та свічки. Студентська демонстрація починалася в самому університеті, на кампусі. Насправді прийшло в десять разів більше людей, ніж під час попередніх демонстрацій. За оцінками, там було 35-40 тисяч людей. І це вже було зміною.  

Меморіальна дошка на Національному проспекті. Польське радіо для України/Дарʼя Юрʼєва

Однак сам Шимон Панек не був присутній на тій акції:

— За збігом обставин мене там не було. Однак загалом Студентський рух та колеги, які виголошували промови — студенти математично-фізичного факультету були дуже різкими. Вони говорили про свободу, про те, що треба зупинити рабство та інші речі, я пам’ятаю лише частину. Коли демонстрація рушила у напрямку центру міста, то вона була зупинена, людей жорстоко побили представники спецпідрозділів, що було санкціоновано. Це стало каталізатором для покоління наших батьків у той час. Простіше кажучи, батьки просто відчули, що це занадто, вони не можуть бити наших дітей. Це не була така ж демонстрація, як і попередні. Вже пізніше ми дізналися, що радикальні дисиденти вирішили не відвідувати студентську демонстрацію, дозволивши її організувати студентам. Після 17 листопада 1989, скажімо так, студентські лідери чи важливі фігури студентського руху зібралися разом. Це була субота чи неділя. З понеділка, 20 листопада, почався окупаційний страйк більшості празьких факультетів. Він дуже швидко охопив Брно, Братиславу у Словаччині, Кошице. Одночасно актори та театри також оголосили страйк. Дисиденти та інтелектуали створили «Громадянський форум» — це ширша громадянська платформа проти авторитарного комуністичного режиму. До неї приєдналися студенти, невеликі об’єднання, навіть люди, що були комуністами до радянського вторгнення та вийшли з Комуністичної партії. Туди входили різні групи, але лідером був Вацлав Гавел та дисиденти з його оточення. Ми, тобто студенти, я, зокрема, оскільки був одним з очільників Центрального координаційного страйкового комітету університетських студентів звичайно відіграли свою роль під час демонстрацій. В суботу, 25 листопада, тобто через вісім днів після студентської демонстрації ми зібрали один мільйон людей у Празі. Ми продемонстрували наше бажання припинити комуністичне панування та розпочати зміни.  

Далі події розвивалися напрочуд стрімко. 27 листопада по всій країні був оголошений загальний двогодинний страйк з вимогою відставки уряду і вільних виборів. Громадяни приєдналися до вимог студентів та «Громадянського форуму», вимагаючи скасування статті Конституції про керівну роль КПЧ, відставки членів партії та уряду, які скомпрометували себе, проведення розслідування щодо подій 17 листопада та проведення вільних виборів. 28 листопада було прийнято рішення про скасування закріпленого в конституції положення про керівну роль комуністичної партії. А вже 10 грудня президент Чехословаччини Густав Гусак пішов у відставку, і був сформований новий коаліційний уряд національної згоди, в якому комуністи і опозиція отримали однакову кількість місць.

Дар'я Юр'єва