Вітаю, дорогі друзі! З Вами програма «В дзеркалі історії» і її ведучий Назар Олійник.
Історія США не може не захоплювати і не вражати навіть найбільших їх ненависників. Адже ще якихось 250 років тому це були 13 британських колоній, які згодом, у важкій та виснажливій боротьбі не без допомоги Іспанії і Франції, перемогли найсильнішу імперію тогочасного світу під час війни за незалежність Америки у 1775-1783 роках. Потім новонароджена держава дала відсіч Англії у 1812-1815 роках.
Америка з другої половини ХІХ століття, яка до цього відігравала другорядну роль у світовій політиці і дивом змогла втриматися після виснажливої громадянської війни 1861-65 років, починає свій стрімкий похід до рангу світової потуги, якою вона залишається і дотепер.
Сьогодні США — це перша економіка світу, найпотужніша армія на планеті, інтелектуальний та технологічний мотор розвитку, а також країна, яка диктує моду практично у всьому.
Нещодавно в Польщі вийшла друком книжка відомого американіста, професора Збіґнєва Лєвіцького «Історія Сполучених Штатів Америки 1607-2024. Від поселення до великої держави», в якій 80-літній фахівець в доступній формі для широкої публіки представляє на 450 сторінках головні віхи американської історії, пояснює політику, ментальність американців, пояснює їхню. Слід наголосити, що він є автором монументальної 5-томної «Історії американської цивілізації».
До Вашої уваги фрагменти зі зустрічі з цим реномованим фахівцем, яка відбулася в рамках презентації його нової книжки під час XXXII Ярмарку історичної книги у Варшаві. Ось як професор Лєвіцький бачить траєкторію розвитку США у перспективі останніх 250 років.
На мій погляд, Америка, американська держава розвивається рівномірно вгору від самих початків і до сьогоднішнього дня. Напевно, так буде й в майбутньому. В історії Америки не можна знайти моменту схилку, регресу чи падіння. Так, була громадянська війна, але про неї можна говорити по різному. Як я пишу у своїй книжці, ця держава бере свої початки з невеликого поселення на атлантичному узбережжі та кількох десятків людей, які там вижили в продовж першого року. Сьогодні це кількасот мільйонів людей, що населяють цілий континент. Від цього часу і до сьогодні маємо перманентний розвиток. Часом він йде швидше, а часом повільніше, але він послідовний. Очевидно, що на початках цей розвиток був повільним, бо треба було з чогось починати. Коли колоніст потрапляє на землю, де є величезні ліси, і йому кажуть: «це твоя земля, але ти мусиш її викорчувати», а сьогодні американці мають супертехнології, то ми розуміємо, що все не є простим, пройти шлях від А до Я. Це все вимагало часу.
Зрозуміло, що в кінці ХІХ століття Сполучені Штати починають набирати справді світового значення, позаяк ще навіть до періоду після закінчення громадянської війни Америка це була далека держава, десь там за океаном, на маргінесі світової мапи тощо. З кінця ХІХ століття, а по суті, від кінця президентства Теодора Рузвельта Америка входить в світ. Починає проявляти зацікавлення світом, і світ вже не може нею легковажити. І зрозуміло, що в Америці тепер відбувається чимало речей, які нас, європейців, все більше цікавлять. Я вже не хотів це детально описувати в книжці, наводячи приклади конкретних американських парламентарів ітд.
Загалом, від зламу ХІХ-ХХ століть Сполучені Штати є частиною світу, і він мусить з ними рахуватися, що я й намагався показати у моїй книжці.
Чимало оглядачів світової політики вважають, що Америка у своїх діях на міжнародній арені керується месіанською ідеєю. Наскільки це відповідає дійсності? Думка Збіґнєва Лєвіцького щодо цього.
Це дійсно так, але це тягнеться від ХVII століття, тобто ще за часів англійської колонізації, англійці та інші групи були переконані, що вони являють собою ідеальне суспільство чи скоріше ідеальну спільноту для зустрічі Другого пришестя Христа. Це був релігійний елемент цього початку. Американці були переконані, хоча розумію, що це не звучить переконливо для всіх, що їх місією є ділитися зі всіма найкращими знаннями. Вони вважали, що всі будуть щасливі, коли підуть тим самим шляхом, що й американці, бо вони є обраним народом, що вони є Божими людьми. В їх розумінні вони створили свою державу як задум Бога, і тому вони хочуть показати світу, показати іншим народам як слід постувати і що потрібно робити, щоб досягнути той самий рівень успіху та щастя. Американці жодним чином не соромляться свого месіанізму, він становить частину їх мислення, особливо в сфері зовнішньої політики. Вони переконані, що якби світ пішов їх шляхом, то був би щасливим, і вже не було б ніяких воєн. Я знаю, що це наївно, і не буду цього завзято боронити, але спрощуючи, хочу звернути увагу, що американці є щасливим народом. Вони американці, і вони щасливі з цього приводу. Вони якось особливо не виїжджають з Америки. За статистикою це десь кількасот людей в рік. Ходять радісні і усміхнені по вулиці, звичайно, за винятком Нью-Йорку. В нас цього немає. Делікатно кажучи, в нас інший підхід до світу і до життя, а вони вважають, що живуть в прекрасному суспільстві і просто немає сенсу це змінювати. Вони вислуховують зауваження, підтакують, що десь там вони допустили помилку і роблять своє. І доказом того, що вони роблять добре, є те, чим сьогодні є американці, Америка та американська наука.
Американіст критично оцінив погляд тих, хто переконаний, що Польща відіграє важливу роль у баченні США своєї зовнішньої політики.
В американському мисленні, в американській політиці немає Польщі. Це очевидно, що американці не роблять якісь кроки з думкою: «а що з цього приводу скаже Варшава», тобто яка ж буде реакція Варшави.
Коли ми висміюємо чи критикуємо Трампа за його тезу «Америка понад усе», «America first», ми забуваємо, що кожен політик передовсім має дбати про інтереси своєї держави. Крапка. А вже потім брати до уваги інтереси інших держав, але на першому місці мають стояти інтереси власної держави. А якщо це виявляється корисне для ще когось, то це дуже добре.
Коротенька історія на цю тему. Вже після прийняття Польщі до НАТО, а я приймав участь в розмовах довкола цієї справи, я пішов до Білого дому на півприватну, півофіційну зустріч з одним з політиків, який дуже активно сприяв розширенню НАТО. І сказав йому: «Я як приватна особа, а також член чогось там хотів би тобі дуже подякувати, що ти так ефективно діяв на користь Польщі». Він так на мене поглянув і каже: «Про що ти говориш? Що означає на користь Польщі? Я діяв на користь моєї держави. З точки зору Америки, розширення НАТО мало стратегічний сенс. І тому ми працювали, включаючи мене, в цьому напрямку. А те, що принагідно і для вас це було добре, то ваше щастя».
Отож, кожен політик діє на користь своєї держави. Тому не треба ображатися на «America first», адже, що тоді було б, якби польський лідер не заявляв: «Польща понад усе». Ми б його прокляли і засудили за держзраду. Обов’язком кожного політика є діяти в інтересах своєї держави. Це не є сюжет з серії «Трамп і польська справа». Ні. Якщо так станеться, бо Польща є в центрі його пункту бачення, то чудово, а як ні, то, щиро кажучи, ніхто з цього приводу не буде плакати у Вашингтоні.
Професор Лєвіцький не вважає, що США на сучасному етапі перебувають в стані занепаду, що країні загрожує потужна криза з огляду на расові протиріччя і радикальні рухи, а також наркотики, зокрема фентанил, які просто заливають Америку і щороку зумовлюють смерть мільйонів американців.
Я в такому віці, що пригадую, що відбувалося в США в 60-х роках, коли звучали гасла «кінець держави», «бунт молоді», «діти-квіти» . Звичайно були проблеми з наркотиками, ЛСД. Тоді здавалося, що Америка розпадається. В комуністичній Польщі пропагандисти потирали руки, мовляв, Америці вже кінець. А Америка сильна і вийшла з цього, зі справді дуже серйозної кризи. Цього не можна легковажити, що це вдалося, хоча це й було 50-60 років тому. В мене немає сумнівів, що і цього разу це вдасться.
Збіґнєв Лєвіцький позитивно оцінює перемогу на президентських виборах Дональда Трампа, з точки зору логіки розвитку США й інтересів американського суспільства.
Те, що тепер сталося, завдяки перемозі Трампа, зупинило хвилю лівацтва. Було зупинено спробу змінити Америку. Америка — це країна індивідуалістів. Людина, яка отримала землю порослу могутніми деревами, була змушена сама викорчовувати їх, є крайнім прикладом індивідуалізму. Адже, як йому впало на ноги дерево, то якщо в нього був син, то йому цю ногу він відрубував, а як ні, то вмирав. Найближчий сусід, в найкращому випадку, був від нього за 40 км. Тому американці призвичаїлися покладатися на себе. Базовим мисленням американців є думка: «Держава не допомагає, держава не перешкоджає». Хочеш відкрити магазин? Відкривай — це твоя проблема. Десь послизнешся — це твої турботи. І раптом це все почало змінюватися.
Ці зміни почалися за президентства Франкліна Делано Рузвельта в часи Великої депресії, яка була не першою в історії США. Проте зненацька Рузвельт вирішив, що федеральна держава, не місцева спільнота, повинна допомогти біднякам. Це шляхетно, але федеральна держава не мала ані таких повноважень, ані ніхто не думав, як це зробити. Але хто ж скаже: «Ні, не давай біднякам!». І було запроваджено принцип опікунської держави, чого раніше ніколи не було.
Наступний крок — президенство Джонсона. Введено безкоштовну опіку для старших осіб і для вбогих. Знову ж таки, хто скаже «ні»? Зрозуміло, що потрібно допомогти цим бідолахам. Тепер переходимо одразу до Обами й ідеї з загальним медичним страхуванням. Це європейська ідея. Ми мусимо платити внески. А в Америці було так: хочеш платити внески в медичний фонд, то плати, а як не хочеш, то не плати. Якщо ж ти не в стані оплатити такий внесок, то в тебе є медстрахування для бідних. Важко, але кожен є ковалем своєї долі. І раптом все міняється. Це як от, ви маєте автомобіль, і одного дня видається розпорядження, що від завтра всі повинні мати страхування Auto Casco, бо раптом трапиться аварія. А я, наприклад, не хочу витрачати гроші на таке страхування, бо волію витратити їх на подорож до Румунії. А мені кажуть: «ні, ти повинен мати таке страхування, бо такі правила». Все виглядало гарно з цим загальним медичним страхуванням, як раптом виринули рухи знизу, як до прикладу Walk, які вирішили нав’язати американцям певний спосіб мислення, яке цілковито суперечить історії США та американців. Всі ці заборони, cancel culture, витирання зі сторінок історії всього, що комусь не подобається. І Америка була за крок від європеїзації в негативному значенні цього слова. Прошу звернути увагу, що в Швеції це теж не вдалося, хоча здавалося, що цього вдалося досягнути. Перемога Америки — це зупинення цієї тенденції. Це повернення до ідеї індивідуалізму. Успіх кожного з американців сумується в успіх Америки, а не навпаки, що успіх Америки щось там дає хорошого її громадянам. В Америці відбувається розворот в бік відповідальності, в бік того, щоб працювати на своє благо, бо це дає спільне благо. Мені здається, що таке відбулося, і маю надію, що те, що зараз є, є початком нової Америки і її повернення до джерел.
Збіґнєв Лєвіцький також прокоментував суперечку довкола того, чи США є агресивною й імперською державою. Адже, велика частина осіб, в тому числі політологів, оглядачів переконують в тому, що американці провокують більшість війні і конфліктів у світі, а їх опоненти вважають, що США лише реагують на дії інших. Ось оцінка цього питання з боку професора Лєвіцького:
США не є імперськими, бо ніколи не прагнули територіальних завоювань. Звичайно, в них була одна колонія — Філіппіни. Проте це наслідок низки подій, зумовлений війною з Іспанією. Філіппінці не мають до американців претензій в цьому плані і ніколи їх не мали. В цьому сенсі вони не є імперськими. Вони не прагнуть завоювань, не нав’язують свою мову і свого способу мислення, як це є у випадку класичних імперій, які підкорюють, щоб встановити свою модель панування.
Натомість, звичайно, США діють через потужний економічний вплив. Це дуже багата держава, яка може вимусити певні рішення і домогтися поступок з боку інших, позаяк має для цього економічну силу. Проте важко собі уявити, щоб найсильніша країна світу, з найбільшим багатством, з таким величезним населенням, так би мовити, лягла на землю і казала: «давайте, топчіться по мені». Якби ми були американцями, то ми б так само думали і поступали як вони. І Трамп так чинить. Зокрема це його рішення про те, що якщо країни BRICS будуть й надалі обвалювати долар, то він їх економічно знищить. Він їх знищить не політичним шляхом, не за допомогою армії, а зробить це саме через економіку. Це класичне рішення. Американці так поступають, бо вони великі і могутні. Якби поляки були великими і могутніми, то ми б так само поступали. Не треба себе обманювати. Я вже не буду тут говорити, по відношенню до кого ми так поступали, бо не хочу тут провокувати чергову дискусію, але це природно, що сильний є сильнішим.
Матеріал підготував Назар Олійник