Вітаю, дорогі друзі! З вами програма «В дзеркалі історії» та її ведучий Назар Олійник.
Сьогодні мова піде про одну виняткову постать в історії Польщі ХХ століття і її боротьби за свободу. Мова про католицького священника, отця Єжи Попєлушка.
На початку слід зазначити, що з самого початку встановлення в 1944 році в Польщі комуністичного режиму влада вела завзяту боротьбу з Католицькою церквою, яка була силою і опорою суспільства, з якою режим так і не зміг дати собі ради. Характерно, що комуністи вбивали найбільш непокірних і небезпечних для себе священників від початку свого панування і аж до самого свого кінця. Прикметно, що останній священник був таємно вбитий вже після частково вільних парламентських виборів, які пройшли 4 червня 1989 року, що прийнято вважати кінцем комунізму у Польщі. Частина смертей священнослужителів в часи Польської народної республіки досі потребує з'ясування.
До прикладу, лише у 2023 році було доведено смертельне отруєння отця Францішека Бляхніцького, вбитого агентами комуністичної служби безпеки у 1987 році в Західній Німеччині.
Проте жодне з убивств не викликало такого резонансу як мученицька смерть 37-річного священника Єжи Попєлушка, якого загальноприйнято вважати головним капеланом руху «Солідарність». Він був людиною непримиренною щодо комунізму і ніс Слово Боже в маси, позбавляючи їх страху, на якому й ґрунтувалася покора до режиму.
Після введення воєнного стану в Польщі 13 грудня 1981 року Попєлушко систематично зазнавав переслідувань та стеження з боку СБ і міліції. Незважаючи на це, він організовував матеріальну допомогу для інтернованих та їхніх сімей, підтримував різноманітні суспільні ініціативи, зокрема брав участь у акції з постачання ліків із Заходу. У підземеллях костелу св. Станіслава Костки у варшавському районі Жолібож, де він був парохом, накопичувалися, зокрема, продукти харчування та медикаменти. Він також брав участь у судових процесах проти тих, кого заарештували за опір законам воєнного стану, і підтримував політичних в’язнів. Він записав декілька судових засідань, проносячи на суд магнітофон, схований під сутаною. Зібрані тоді матеріали транслювалися, між іншим, на Радіо «Вільна Європа».
Однак головною його зброєю проти комуністичного режиму були «Богослужіння за Батьківщину», де він відкрито говорив про злочинну суть влади. Цього йому не могли подарувати
19 жовтня 1984 року поблизу Торуня офіцери IV Департаменту МВС, що займався боротьбою з Католицькою церквою, викрали і жорстоко закатували отця Попєлушка, а його тіло викинули в річку. Вбивство харизматичного священника викликало широкий резонанс і обурення, а його похорон став виявом рішучого спротиву проти зла системи. Попєлушка похоронили на терені костелу святого Станіслава Костки у Варшаві, місці його служіння Богу. Там є музей його пам’яті. Це місце паломництва людей з різних куточків світу.
Єжи Попєлушко є блаженним і священномучеником Католицької церкви та символом боротьби поляків за свободу, а його культ триває і живе. Триває й процес його канонізації.
Про цю виняткову постать і обставини його смерті я розмовляв із професором Павлом Скібінським, істориком Церкви з Варшавського університету.
Єжи Попєлушка і його місію боротьби зі злом комунізму в Польщі дуже часто розглядають крізь призму його гасла «перемагай зло добром». Ось, що дослідник каже щодо цього:
— Треба бути обережним при описуванні отця Попєлушка словами зі святого Павла «перемагай зло добром», позаяк ці слова він, фактично, сказав лише один раз. Це було на останній його проповіді в Бидгощі безпосередньо перед його викраденням і вбивством співробітниками комуністичної служби безпеки. З огляду на це ці слова злилися з життям Попєлушка саме з огляду на це символічне переплетіння подій. Натомість, треба сказати, що ці слова пасували до його життя. Він наслідував своїх великих наставників: благословенного примаса Стефана Вишинського, який помер у 1981 році, і також Папу Івана Павла ІІ, який сьогодні є святим. Він слідував їх прикладу, бо розумів, що джерелом змін у суспільстві є моральні зміни. Тобто сила була не в насильстві, не в перевороті, а в моральних змінах. І саме в цьому дусі він інтерпретував революцію «Солідарності», бо для нього передусім це була моральна зміна. Тобто тоді поляки відкинули злодійство, насильство і мали бажання стати кращим суспільством, а з огляду на це була можливість переосмислити цю комуністичну дійсність. Ця думка є характерною для отця Попєлушка і для всього руху «Солідарності».
Історик так бачить феномен отця Попєлюшка.
— Це був капелан одного з найважливіших підприємств у столиці комуністичної Польщі, якими була Гута «Варшава». Він був капеланом місцевого відділення «Солідарності», яке там було створене у 1980 році. Водночас слід пам'ятати, що в масштабах країни таких людей було кількасот. Він сам характеризувався великою відкритістю щодо людей, відзначався душпастирським запалом і бажанням працювати для них. Це одне, а по-друге, згодом разом зі своїм парохом Теофілом Богуцьким ініціював щось, що стало неймовірно важливим для цілої Польщі під час воєнного стану. Він започаткував святі молебні за Батьківщину, тобто це були богослужіння за Польщу, коли він з амвону називав насильство злом. Попєлушко засуджував неморальну поведінку влади, але закликав розчарованих і тих, хто перебував у відчаї, щоб вони відкинули ненависть. У цьому сенсі це було дуже євангелістичне послання. І той факт, що десь на зламі 1982 року комуністи зробили з Єжи Попєлушка такого собі патрона агресивного антикомунізму, було парадоксом. Справа в тому, що в його проповідях не було нічого такого, чого ми не знаємо у випадку інших священиків в різних куточках світу, коли їх служіння перепліталося з революційною чи терористичною діяльністю. В отця Єжи були лише заклики до справедливості, любові та відкинення ненависті. Те, що дратувало в ньому комуністів, так це передовсім те, що він дуже відкрито говорив про проблеми, які турбували тоді суспільство, в часи воєнного стану. Це дратувало владу, яка була цілковито непристосованою до такого і тому це викликало в них таку алергічну неприязнь, яка, на жаль, закінчилася фізичною ліквідацією цього священика внаслідок його викрадення і вбивства офіцерами служби безпеки.
Слід сказати, що діяльність отця Попєлушка помічали навіть у Москві. У вересні 1984 року вийшла стаття в газеті «Ізвєстія» такого собі Топоркова, в якій він писав, що в Польщі є такий священник, квартира якого є місцем збіговиськ «фашистів», котрі тільки й думають, як повалити «народну владу». Тобто в столиці червоної імперії розуміли силу і значення Попєлушка. Павел Скібінський:
— Справді пропагандистська акція проти отця Єжи була особливою. Можу сказати зі всією відповідальністю, що жоден з капеланів «Солідарності» не викликав такої бурхливої реакції влади, як він. Ця акція включала в себе декілька елементів. По-перше, була координація всього апарату насильства, від служби безпеки, департаменту у справах віросповідання, прокуратури і аж до звичайної міліції. Тобто була координація всіх елементів репресивного апарату, петля якого все більше затягувалася довкола Попєлушка впродовж останніх декількох місяців його життя.
Натомість, з іншого боку, справді те, що прізвище отця Єжи стало емблематичним для всього совєтського блоку як синонім «фашистської» діяльності «Солідарності», це вже було чимось дивним. І ми до кінця не знаємо, чому совєтська сторона пішла на використання саме Попєлушка для своєї пропаганди. Відомо, що метою цієї пропаганди було змусити польську владу загострити курс щодо Католицької церкви. На це генерал Ярузельський не надто хотів йти, бо він вбачав в ній інструмент до заспокоєння суспільних настроїв. Саме тому совєтська ініціатива і спротив щодо неї з боку польської влади йшли в різних напрямах, але вони зосереджувалися на особі Єжи Попєлушка.
А ось, що говорить Павел Скібінський про куліси прийняття рішення про викрадення і вбивство капелана «Солідарності».
— Ми до сьогодні не знаємо, хто прийняв рішення вбити отця Єжи Попєлушка. Є дві можливі гіпотези, які я вважаю вірогідними. Перша гіпотеза — за вбивством стояла польська влада. В такому випадку це мав бути міністр внутрішніх справ Чеслав Кіщак або він в спілці з головою уряду Войцєхом Ярузельським і першим секретарем компартії. Тобто, можливо, ці люди домовилися, що підпорядковані їм служби здійснять вбивство священника, скажімо, з метою залякування Церкви та впливу на інших капеланів. Складно дати тут однозначну відповідь. І все це було виконано руками офіцерів служби безпеки.
Є й друга гіпотеза. Первинна ініціатива, можливо, не персональна, тобто, що жертвою мав бути саме Попєлушко, пішла з Москви. Найймовірніше це були кола КДБ. План був виконаний руками частини комуністичного апарату насильства, яка якоюсь мірою прагнула ослабити Ярузельського або навіть його усунути від влади. Символом тут став генерал Мірослав Мілєвський, який був членом Політбюро і колишнім міністром внутрішніх справ, котрий мав величезні впливи в польському апараті безпеки. Це була людина дуже залежна від КДБ. Слід не забувати, що Кіщак і Ярузельський — це були люди, пов’язані з ГРУ. Можливо, супереництво між цими двома спецслужбами теж мало значення. Ми цього не знаємо. Якщо взяти за основу ту другу гіпотезу, тобто, що все це відбувалося якби поза Ярузельським і Кіщаком чи навіть всупереч їх безпосереднім вказівкам, і як важіль тиску на них, то слід сказати, що це не знімає з них відповідальності. Є дані про те, що вони знали про підготовку дій проти отця Попєлушка. Тут лише питання в тому, чи вони вирішували його долю чи дізналися про наміри щодо нього і нічого не зробили. В другому випадку вони несуть відповідальність за занедбання дій з протидії злочинним планам офіцерів служби безпеки.
За другою гіпотезою промовляє так званий Торунський процес, коли на лаву підсудних сіли вбивці Єжи Попєлушка з числа офіцерів IV Департаменту МВС ПНР. Зокрема, серед них був їх безпосередній начальник, заступник керівника згаданого департаменту полковник Адам Пєтрушка, який, як й інші підсудні, отримав реальний термін в розмірі 25 років ув’язнення, так само як і головний вбивця Ґжегож Пьотровський. Інші, безпосередні учасники вбивства Лешек Пенкала і Вальдемар Хмєлєвський, отримали 15 і 14 років колонії, відповідно. Хоча всі вони відбули лише невелику частину строку, але тим не менше це було чимось нечуваним для соцтабору. На додаток тут треба згадати усунення влади згаданого генерала Мілєвського. На винятковість Торунського процесу звертає увагу професор Скібінський.
— Передовсім вперше з часів постсталінських чисток і востаннє в історії всього совєтського блоку відбувся суд над офіцерами політичної поліції за виконання своїх обов’язків. Ця подія справді було зламом як з моральної, так і політичної точки зору. В політичному плані ми до кінця не в стані інтерпретувати цю подію. Проте згадане вже усунення генерала Мілєвського є фактом. Черговість подій є наступною: викрадення — вбивство — знайдення тіла — усунення Мілєвського — Торунський процес — покарання виконавців та їх начальника полковника Пєтрушки, заступника директора IV Департаменту СБ, тобто відділу, який займався Церквою.
Якщо ми не можемо на всі 100% реконструювати механізм прийняття рішень щодо Попєлушка, то однак ми в стані досить добре описати, що відбулося згодом. І тут можна ствердити, що Ярузельський використав це колосальне суспільне напруження, яке зумовила новина про викрадення отця Єжи і що здійснила СБ, що стало надбанням публічності.
Історик теж наголошує, що влада не могла у випадку з Попєлушком використати всім знаний прийом, коли злочинні дії проти неугодних приписували «невідомим особам».
— Офіцери СБ спартачили свою роботу. Водієві Єжи Попєлушка, який був членом «Солідарності» в Новій Гуті, вдалося вирватися і втекти. Згодом довкола цієї справи наросла маса непорозумінь. В будь-якому випадку, втеча цієї людини після викрадення унеможливлювала замести справу під килим. Було зрозуміло, що факт викрадення буде оголошено громадськості. Все, що відбувалося потім, було наслідком цих подій. Звичайно, питанням є те, що сталося б, якби ця справа не вийшла на яв, то якби діяв Ярузельський. Натомість він пішов на надзвичайні кроки. Торунський процес і засудження головного вбивці Попєлушка, Пьотровського і його двох спільників, які належали до неявної структури в межах апарату СБ, мова про так звану групу «Д», яка займалася позаправовими діями, було чимось шокуючим. Це був струс для цілого совєтського блоку, позаяк було засуджено чекістів, які були сутністю системи. Я сказав би, що Ярузельський майстерно провів цей, так би мовити, гамбіт. І після закінчення процесу Попєлушка в 1985 році він став для всіх цілковито незамінною людиною. Він став таким для Москви, для Заходу, для Церкви у Польщі і для Апостольської столиці. Інакше кажучи, всі вони могли думати собі що завгодно з приводу того, чи він був натхненником справи і процесу отця Єжи, але в них не було йому альтернативи. І Ярузельський вміло це використовував в кінці 80-х років. Це є певна політична таємниця вбивства Попєлушка, але не міняє того факту, що існує його потужний культ і прихильність людей, а також потужний моральний струс, пов’язаний з його смертю і похороном.
Варто наголосити, що Торунський процес був нагодою для комуністичного режиму на чолі з Ярузельським вести дезінформаційно-пропагандистську кампанію, направлену проти постаті Єжи Попєлушка, зокрема, і Католицької церкви загалом. Суспільство хотіли переконати в тому, що жертва була передовсім політичним діячем, а не духовною особою, що смерть не була мученицькою.
В цьому процесі намагання знищити культ священномученика Попєлушка, який тоді зароджувався, велику роль відігравав Єжи Урбан — рупор пропаганди того часу, який потім зробив журналістську кар’єру у вільній Польщі як засновник і головний редактор тижневика NIE і власник видавництва Urma. Він був помітною публічною особистістю, яку запрошували на дискусії деякі провідні ЗМІ, зокрема Gazeta Wyborcza.
Говорить Павел Скібінський:
Єжи Урбан, тобто прес-секретар уряду Ярузельського – це була виняткова персона. Він був безпартійним, а водночас був надзвичайно агресивним в ширенні партійної пропаганди. Це була драматична постать з будь-якого боку. Це стосується морального, політичного аспекту, з огляду на його особистість. Мені важко його оцінювати, щоб не сказати забагато. Натомість фактом є те, що було намагання здобути максимально багато в цій справі. В тлі всього цього йшла гра. Атакувалася постать Єжи Попєлушка. Те саме стосується єпископа Токарчука, який був найбільш опозиційним в Єпископаті Польщі. Були спроби принагідно очорнити Церкву. Все це було рахітичною спробою прикрити головну суть, тобто, що держфункціонери вбили священника в межах виконання своїх службових обов’язків. Проте чи справді були спроби затушувати справу? Я в цьому не до кінця впевнений. Прошу звернути увагу, що Ярузельський здійснив щось, що ніхто з комуністичних лідерів партії в совєтському блоці до нього не робив. Він скликав пресконференцію для іноземних журналістів, на якій подав свою версію подій, пов’язану з отцем Попєлушком. Щоправда, ті, хто його слухав, були у переважній більшості співробітниками спецслужб з совєтського блоку, бо їх відповідно відібрали на цей захід. Але гадаю, що в творців громадської думки мав бути сильний пізнавальний шок, бо чогось такого не було. Інакше кажучи, з одного боку, були спроби прикрити деякі з елементів цієї справи, але з іншого боку, їм намагалися надати максимальний розголос. Чесно кажучи, мені здається, що ці медійні маніпуляції мали за мету зміцнити позицію Ярузельського, саме його особисту позицію, і це вдалося.
Оцінюють, що попрощатися з отцем Єжи Попєлушком у Варшаві вийшли 600-800 тисяч осіб. Це був потужний і водночас мирний протест свідомих поляків проти злочинної суті комуністичного режиму Ярузельського і його кліки. Як зазначає Павел Скібінський, вбивство харизматичного священнослужителя зумовило важливі зміни в суспільстві і Церкві.
— Справа отця Єжи немовби започатковує декілька процесів, які потім матимуть своє значення. По-перше, звужуються можливості спецслужб для інфільтрації в Церкву, бо священники під впливом його вбивства починають припиняти співпрацю, яка полягала в доносах і шпигуванні. Ці священники мають безпосередньо претензії до служби безпеки з огляду на вбивство отця Попєлушка.
По-друге, відбувся короткий, але важливий процес замороження стосунків на лінії держава-Церква, які попри все не були аж такими поганими в першій половині 80-х років з огляду на намагання Ярузельського використати Церкву як певний місток між владою і суспільством, як такий собі інструмент на втихомирення бурхливих суспільних настроїв.
І у всьому цьому десь там циркулює пам'ять про Єжи Попєлушка. Парадоксально, але його похорон стали свідченням зрілості польського суспільства. Люди були глибоко сфрустовані і сколихнуті його вбивством, але дослухалися до заклику Примаса і польської Церкви про потребу вибачення і необхідності постаті отця Єжи Попеєлушка для моральної відбудови. Говорилося про те, що це б була його воля, щоб люди вибачили вбивцям, але не забули про злочин.
Павел Скібініський як приклад навів оповідь одного з учасників похорону Єжи Попєлушка, який йому колись пояснював, який все це мало вигляд.
— Ці похорони були нагодою для мобілізації величезних сил міліції і служби безпеки. Одна з міліцейських машин надто відкрито стала на шляху процесії. Її учасники, які йшли з похоронів, били по даху машини, в якій сиділи міліціонери, і кричали: «Вибачаємо!», «Вибачаємо!». І так декілька десятків тисяч осіб пройшли повз цю машину, б’ючи кулаками по її даху. Проте, одночасно з цим, ніхто з учасників не витягнув міліціонерів з машини і просто там десь їх не повісив, що, ймовірно, могло відбутися, якби атмосфера була іншою. Цей випадок є свідченням того, що все-таки приклад отця Попєлушка впливав на людей. Комуністи були злі на Попєлушку за те, що вони мали йому дякувати на колінах, що без впливу таких авторитетів, як він, чи взагалі Церкви як авторитету, кінець 80-х років у Польщі міг мати зовсім інший вигляд.
Нагадаю про постать священномученика блаженного Єжи Попєлушка в програмі «В дзеркалі історії» говорив професор Павел Скібінський, якому дуже дякую за цю цікаву і важливу розповідь.
А я, Назар Олійник, автор цієї програми прощаюся і почуємося вже незабаром.
Матеріал підготував Назар Олійник