«Поділіться пам’яттю, щоб вона не зникла» — це гасло цьогорічної кампанії відзначення річниці Варшавського повстання. Це — слова, які сьогодні дуже багато говорять і про час, в якому ми живемо, і також про те, наскільки важливою справою є документування свідків історії.
Репортажист Студії репортажу Польського радіо Антоні Рокіцький впродовж декількох років записує історії учасників Варшавського повстання, на сьогодні вже має чималий особистий архів спогадів, що налічує кільканадцять годин записів. Антоні Рокіцький також зробив близько 20 художніх радіорепортажів про Варшавське повстання, а за свою працю минулого року отримав нагороду «Пишаємося повстанцями».
29:54 01 08 audycja specjalna ukr.mp3 «Поділіться пам’яттю, щоб вона не зникла». Про документування свідків Варшавського повстання
«Декілька років тому, можливо, вісім чи сім, я зустрів Александру Фафюс, волонтерку, яка допомагає повстанцям. Вона працює в ПАСТІ (PASTA — Polska Akcyjna Spółka Telefoniczna), будівлі у Варшаві, де також відбувалися бої. Оля — дивовижна, колоритна людина, і вона також розповіла мені, що її мати брала участь у повстанні. Тож, щойно я зустрів її під час інших записів, я одразу відчув, що вона варта того, щоб її записати, за ким варто слідувати, і я думаю, що це сталося природно. Я отримав пропозицію від Олі приїхати до будівлі ПАСТИ та записати повстанців. Я недовго чекав, я просто знав, що мушу це зробити», — розповідає Антоні.
Одним із перших героїв репортажу Антонія про Варшавське повстання став Тадеуш Бродовський на псевдо «Бданк». Це був репортаж «Пам'ятайте про мене».
«Людина, яка любила музику, мала чудовий голос. Він відвідував хор "Арфа", чоловічий хор з давньою, легендарною традицією. Саме з паном Тадеушем я одразу знайшов спільну мову. І, озираючись назад, можу чесно сказати, що він був одним із найкращих моїх співрозмовників. Можна було просто ввімкнути мікрофон, і пан Тадеуш розповідав так блискуче, що не потрібно було багато монтувати. На жаль, він помер; я був присутній на його похороні, але, на щастя, у нас є ці записи; на щастя, вони збереглися в архіві», — каже Рокіцький.
За словами репортажиста, повстанці часто розповідають про те, як навіть у найважчі моменти повстання був час на щось позитивне. «Не те, щоб уся окупація та все повстання були сповнені лише трагічними моментами. Навіть у тому таборі Штутгоф у пані Марії "Мишки" були такі гарні моменти, і це так цікаво, чи не так? Коли ми згадуємо цей найважчий період у нашій країні, найважчі розділи історії, ми думаємо, що люди були лише спустошені, що вони лише плакали, що це був найгірший час у їхньому житті. Але виявляється, що були й весілля повстанців, що були гарні моменти. І коли я згадую ті записи у Штутгофі, пані "Мишка" розповідала, що вона слухала шум моря, що десь здалеку вона чула це море, що це був момент, коли вона могла коротко згадати своє життя до повстання, до війни, коли вона була дитиною і була десь біля моря», — продовжує розповідь Аноні Рокіцький.
Репортажист Студії репортажу Польського радіо Антоні Рокіцький і журналістка Польського радіо для України Мар'яна Кріль
Для Антонія Рокіцького зустрічі і розмови з учасниками Варшавського повстання — найважливіші у житті. Він і далі збирає ці історії і пишається своїм власним архівом. Також ці зустрічі і розмови викликають багато запитань, на які важко знайти відповідь.
«Я часто думаю про те, що б я робив, якби спалахнуло повстання. Не думаю, що знаю відповіді, бо це неймовірно складне питання, але я пам'ятаю, що коли почалася війна в Україні, то я задав собі запитання "Чи я би пішов воювати?" і що повстанці говорять про цей важкий час. Це був репортаж під назвою "Їхня друга війна", де повстанці розповідають про те, що це їхня друга війна в житті, і які поради вони мають для нас, молоді, і яке послання вони мають для українців, які борються за свою свободу», — каже репортажист.
Слухайте програму у доданому звуковому файлі.
*Репортажі Антонія Рокіцького про Варшавське повстання доступні у мережі і їх можна послухати на сторінці Студії репортажу Польського радіо.
Мар'яна Кріль