Чи можливе повне розкриття «катинської брехні»?

Польські історики нагадують, що ще багато обставин жорстокого совєтського злочину НКВД проти польських громадян залишаються нерозслідуваними

Фото скутих рук одного з розстріляних військовополонених, останки яких виявлено у братській могилі у Катинському лісі

Photo : unknownUploaded by Andros64 / Public domain

Нещодавно у роковини Катинського розстрілу у Польщі та за кордоном вшанували пам’ять тисяч жертв того жорстокого і безпрецедентного злочину, скоєного НКВД за наказом Сталіна. Попри те, що пройшло вже 80 років від Катинського злочину, багато обставин, пов’язаних з ним, дотепер залишаються нез’ясованими. Однак у країні над Віслою сподіваються, що таємниці раніше чи пізніше будуть розкриті.

Від 5 березня 1940 року – у чергові тижні злочинці з НКВД вбили пострілом у потилицю у Катинському лісі в Смоленській області, в Осташковському таборі у колишній Калінінській області (нині Тверській) в Росії, у Старобільському таборі біля Харкова, а також в інших таборах та в’язницях Західної України та Західної Білорусі приблизно 22 тис. польських офіцерів, поліцейських, жандармів, пожежників, прикордонників, поміщиків, чиновників, священиків, членів підпільних антикомуністичних організацій та інших представників інтелігенції. Десятки років влада Радянського Союзу приховувала правду про Катинський злочин. А польські історики період його фальшування і приховування назвали «катинською брехнею».

Щоб відповісти на запитання, ким були жертв Катинського розстрілу, потрібно повернутися до 5 березня 1940 року, - говорить історик Інституту Пілєцького доктор Єжи Рогозінський:

«До записки тодішнього народного комісара внутрішніх справ Лаврентія Берії, який рекомендував розстріляти військовополонених, утримуваних у таборах в Козєльську, Осташкові та Старобільську. Офіційно Берія вказав тоді число 14 тис. 700, а також 11 тис. в’язнів, утримуваних у тюрмах НКВД, зокрема, у Львові, Дрогобичі і Луцьку. Якщо ми говоримо про Катинський злочин, то потрібно пам’ятати, що це колективне і символічне поняття. Зазвичай ми асоціюємо його із Катинським лісом та офіцерами, натомість воно охоплює розстріли в’язнів уже наприкінці червня та липня 1941 року в атмосфері величезного поспіху, коли совєти відступали перед вторгненням німецької армії».

11 квітня 1943 року німецьке агентство Transocean повідомило про виявлення у Катинському лісі останків 10 тис. польських офіцерів. 13 квітня цю інформацію поширило Радіо Берлін. За словами історика Інституту Пілєцького доктора Єжи Рогозінського, німці знали про масові могили ще в 1942 році, але тільки навесні 1943 року вони вирішили оприлюднити цю інформацію з пропагандистською метою:

«Їм був потрібний дуже пропагандистський, промовистий елемент, що може підірвати позицію Радянського Союзу у таборі антигітлерівської коаліції. Намагаючись наголосити на цьому питанні, німці організували навіть комісію за участі учених Міжнародного червоного хреста, яка поза всяким сумнівом підтвердила, що злочин скоїли совєти».

За словами польського історика, Німеччина сподівалася розсварити держави «альянтів», однак їм не вдалося цього зробити, а найсерйозніші наслідки від оприлюднення інформації про совєтський злочин проти поляків зазнала знову Польща:

«Для Черчіля і Рузвельта ця інформація була не на руку, і вони відмежувалися від головного командувача генерала (Владислава) Сікорського, який вимагав від совєтів пояснень. Черчіль навіть тиснув на Сікорського, аби справу, розмовно кажучи, „замести під килим”. Натомість совєти використали ці зусилля, аби розірвати дипломатичні відносини з польським урядом у вигнанні».

Водночас совєти, як нагадує доктор Єжи Рогозінський, невдовзі після оприлюднення інформації німцями, почали кампанію та намагалися довести, що саме Німеччина скоїла злочин проти поляків:

«Совєти у січні 1944 року організували власну комісію, так звану комісію генерала Ніколая Бурденка. Ця комісія мала дуже довгу назву, але вже в самій назві була прихована теза, яку ця комісія мала довести – це була “слідча комісія з питань розстрілу польських офіцерів німецькими фашистами”».

Совєтська влада заперечувала, що вона відповідальна за вбивство польських громадян і десятками років просувала тезу, що злочин скоїли німці. Ця брехня, за підтримки американців та британців, зберігалася до 1990 року, коли 13 квітня, у повідомленні російського державного агентства ТАСС було офіційно підтверджено, що польські військовополонені були розстріляні навесні 1940 року органами НКВД.

У свою чергу, директор Музею історії Польщі Роберт Костро нагадав, що з майже 22 тис. польських громадян, котрих масово стратили органи НКВД СРСР за цілком секретним наказом керівництва Радянського Союзу, історикам залишається невідомим так званий білоруський список.

«Це майже 4 тис. прізвищ, доступ до яких ми не одержали, і ми не знаємо також, де вони поховані. Ймовірно, їх вбили і поховали у районі Мінська у Білорусі», - сказав Костро.

Другою таємницею, за словами Роберта Костра, яку до сьогодні не вдалося розкрити, є 3 тис. жертв, прізвища яких відомі польським історикам, але невідомими залишаються місця їх поховання в Україні.

«Маємо надію, що ці обидві таємниці будуть раніше чи пізніше розкриті. Це непросто, оскільки у нас обмежений доступ до російських та білоруських архівів. Найбільшу можливість дій ми маємо у справі українських архівів», - зауважив Роберт Костро.

Польський історик також застеріг, що нині немає певності, чи архіви не були знищені.

«Є такий документ 1959 року, у якому генеральний секретар Комуністичної парії Радянського Союзу Хрущов отримав пропозицію знищити більшість катинських документів. Однак ми не впевнені, чи було здійснене це знищення. Серед документів, яких надалі бракує, є особові справи розстріляних і ще один важливий документ, що десь має бути в російських архівах, - це протоколи так званої особливої Трійки, тобто трьох командувачів НКВД, котрі були відповідальними за організацію усієї злочинної операції. Навіть якщо документи нижчого рівня були знищені, то ми припускаємо, що цей документ не знищений», - зауважив Костро.

Директор Музею історії Польщі розповів також про приховані російською стороною десятки особових справ, пов’язаних із слідством, що вела Російська Федерація у 1990 роках.

«Те слідство завершилося тоді таким висновком, що Катинський злочин не є геноцидом, у зв’язку з чим строк його давності вичерпаний. Частину документів польська сторона отримала. Натомість 36 особових справ були засекречені і польські історики дотепер не мають доступу до цих матеріалів».

Минулого тижня Сенат Польщі одноголосно ухвалив резолюцію, присвячену вшануванню жертв Катинського злочину. У документі говориться, що «Сенат Республіки Польщі у 80 роковини Катинського розстрілу віддає шану усім убитим совєтським режимом польським військовополоненим, котрі перебували в таборах в Старобільську, Осташкові та Козєльську». У резолюції наголошено, що «злочини у Катині, селі Мєдноє та Харкові, скоєні у квітні 1940 році проти 22 тис. беззахисних офіцерів Війська польського, функціонерів поліції, працівників адміністрації і судочинства, мали на меті винищення польської інтелігенції». Підкреслено, що «протягом багатьох років пам’ять про Катинський злочин фальшувалася, а правда про неї мусила чекати півстоліття на офіційне оприлюднення». У документі нагадано, що вбиті спочивають в освяченій землі на кладовищах у Катині, Харкові, селі Мєдноє та Биківні. «Вшановуючи вбитих співвітчизників ми не забуваємо про інших жертв сталінської тоталітарної системи усіх національностей, ані про те, що цей злочин досі не засуджений», - зазначено у резолюції Сенату. Польські сенатори подякували також родинам убитих за багаторічні та послідовні прагнення до пізнання правди та збереження пам’яті про той жорстокий злочин. Сенат висловив переконання, що «пам’ять про Катинський злочин, що має ознаки геноциду, повинна бути частиною пам’яті міжнародної спільноти».

PR2/Т.А.