Історик про воєнний стан в Польщі: У 1981 році не було загрози радянського вторгнення

Професор Антоні Дудек про воєнний стан в Польщі і питання радянського військового втручання

Введення воєнного стану в Ґданську (грудень 1981)

foto:wikipedia/public domain

З часу Серпневих угод - найважливіша з яких була підписана в Ґданській корабельні 31 серпня і призвела до легалізації профспілки «Солідарність» - розпочався період, відомий в історіографії як «карнавал „Солідарності”».

Мова йде про майже 16 місяців, упродовж яких в комуністичній Польщі спостерігалося ослаблення цензури, отримання поляками деяких громадянських прав та свобод, що супроводжувалося бурхливою суспільно-політичною активністю «Солідарності». Цей рух гуртував довкола себе близько 10 мільйонів поляків. Перед комуністичним режимом назріла загроза втрати влади. Багато хто розумів, що, рано чи пізно, але комуністи завдадуть по «Солідарності» удар. Це сталося у ніч з 12 на 13 грудня 1981 року. Тоді генерал Войцєх Ярузельський – генсек польської компартії, голова уряду і фактично одноосібний диктатор – запровадив воєнний стан, який формально тривав до 22 липня 1983 року. Фактично ж надзвичайний режим тривав аж до падіння комунізму у Польщі в 1989 році.

Після введення воєнного стану почалися арешти, інтернування та криваві розправи у випадку спротиву і непокори. За даними польського Інституту національної пам’яті, кількість його смертельних жертв складає близько 100 осіб.

Після майже 40 років, що спливли з часу тих трагічних подій, над ними продовжує кружляти свого роду «міф меншого зла», який служить виправданню злочинного рішення генерала Ярузельського. Йдеться про твердження, що введення воєнного стану нібито було продиктовано необхідністю врятувати країну від вторгнення Радянського Союзу і членів Варшавського договору з метою придушення «карнавалу „Солідарності”».

До розмови про суперечку довкола воєнного стану в світлі ймовірності радянського вторгнення в Польщу я запросив професора Антоні Дудека із Університету кардинала Стефана Вишинського:

Безумовно, суперечка про можливість радянської інтервенції в грудні 81-го року буде тривати. Тільки от з того часу, як не стало генерала Ярузельського, ця суперечка вже не така запекла, позаяк вже немає серед живих головного «героя» тих драматичних подій. В силу зрозумілих причин температура емоцій буде спадати і даним питанням все більше займатимуться історики, а не політики чи журналісти, для яких це вже буде не настільки гаряча тема.

На мою думку, це послужить формулюванню історичних висновків, котрі, на моє переконання, наступні: в грудні 81-го року не було загрози радянського військового втручання, що не означає, що такої загрози не було взагалі. 

Професор Дудек пропонує розглядати цю справу теж в контексті ймовірних сценарії розвитку ситуації:

Потрібно розділяти дві ситуації. З одного боку, це ситуація в грудні 81-го року. Коли генерал Ярузельський, приймаючи рішення про введення воєнного стану, запитав у Москви чи в разі, коли розмах громадянського опору буде надто великим, щоб придушити його власним силами, то чи може він за таких умов розраховувати на військову підтримку? Москва в реаліях грудня 81-го відповіла йому, що не надасть таку підтримку. Це знаходить тверде підтвердження в історичних документах.

З другої сторони, потрібно брати до уваги ситуацію, яка могла б скластися, коли б Ярузельський не ввів воєнне положення, а «Солідарність» почала перебирати на себе владу у Польщі.

Тобто, якщо б в результаті всього цього у країні відбулося щось на зразок громадянської війни. Тоді, можливо, Москва змінила б свою точку зору і відбулася б радянська збройна інтервенція. Проте це вже зі сфери альтернативної історії.

Відповідно, на основі відомих нам документів можна стверджувати, що загроза такого втручання над Польщею не висіла. Поруч з цим, необхідно чітко сказати, що нам не відомі всі документи російської сторони. Ми знаємо лише про ті документи, які впродовж всіх цих років були обнародувані або ті, які польським дослідникам вдалося добути за нашим східним кордоном. Немає вільного доступу до радянських архівів у Росії. У зв’язку з чим, безперечно, погляд, котрий я сьогодні озвучую у майбутньому може зазнати змін.

Слід відмітити, що протягом всього «карнавалу “Солідарності”» комуністичний режим використовував перспективу інтервенції в якості дієвого пугала у боротьбі з демократичною опозицією. Антоні Дудек:

Справді, це пугало було дієвим. Як його використовували? Це робили шляхом військових навчань. Так, весною 1981 року були проведені широкомасштабні маневри Варшавського договору «Союз-81». Вони проходили в період вкрай гострої кризи у відносинах між «Солідарністю» і владою. Мова йде про так звану Бидгощську кризу, початок які поклало побиття міліціонерами діячів «Солідарності» в Бидгощі, а внаслідок цього назріла загроза генерального страйку.

Не хочу тут заглиблюватися в деталі. Суть полягала в тому, що військові навчання демонстративно продовжили, з метою створення у колах «Солідарності» враження, що інтервенція висить на волоску. І, можливо, це все впливало на частину діячів руху «Солідарність».

Потім, восени 81-го року, коли проходив перший всепольський з’їзд «Солідарності», Варшавський договір організував наймасштабніші маневри за всю свою історію, яка нараховує декілька десятиліть, котрі носили кодову назву «Захід-81». Безперечно, це також мало впливати на «Солідарність». Скажімо, з’їзд «Солідарності» проходив в Ґданську на хокейній арені «Олівія», з якої простягався вид на Ґданську затоку. Делегації «Солідарності», виходячи з будівлі бачили радянські військові кораблі, що стояли якорем у затоці, котрі теоретично могли в будь-яку хвилю відкрити вогонь по Ґданську і обстріляти ту ж арену. Зрозуміло, нічого такого не було, але це була певна психологічна гра.

Історик відзначає, що частиною цієї психологічної війни проти руху «Солідарність» була концентрація військ Варшавського договору вздовж кордонів Польщі.  Як каже професор Дудек, метою всього цього було створення враження серед поляків і активістів «Солідарності», що вторгнення це лише питання часу і така тактика частково була успішною:

Це вдалося по відношенню до відчутної частини суспільства. В таборі «Солідарності» серед її діячів думки розійшлися. Помірковані казали, що з владою не можна йти на гостре протистояння, оскільки відбудеться радянське вторгнення. І була група, яка стверджувала, що росіяни на це не наважаться так, як їх тут чекає «другий Афганістан». Треба не забувати, що все відбувалося, коли йшла війна у Афганістані.  Ця частина діячів «Солідарності» вважала, що інтервенція нереальна. На їхню думку все би проходило не так, як в 68-му році в Чехословаччині і що росіяни знають, що у Польщі опір буде набагато сильнішим.

Ці два крила – радикали  та помірковані – постійно мали тертя між собою. Проте, як мені здається, більшість поляків була на стороні тих, хто вважав, що радянське військове вторгнення можливе. Тому, коли 13 грудня ввели воєнний стан, то в перші години в Польщі, а також на Заході, задумувалися над тим, хто за всім цим стоїть. Іншими словами, мова йде про інтервенцію польської армії чи все ж таки це вторгнення військ Варшавського договору, з радянською армією на чолі. Були також підозри, що росіяни переодягнулися в польські мундири і вступають в  Польщу перевдягнутими. Лише згодом, через кільканадцять чи навіть кілька десятків годин стало зрозуміло, що це операція польської армії і росіяни тут ні до чого.

Однак, наприклад, серед інтернованих діячів «Солідарності», і це відображено в свідченнях, видно, що коли після затримання їх везли в східному напрямку в центри інтернування, частина думала, що вони зараз опиняться поза кордонами ПНР. Іншими словами, були думки, що їх вивезуть в Радянський Союз, що єхидно не заперечували міліціонери та співробітники спецслужб. І лише, коли їх привозили на місце признання, наступало заспокоєння, позаяк приходило розуміння того, що не заслання в умовний Сибір, який в Польщі має довгу традицію в ХІХ-ХХ століттях.

Матеріал підготував Назар Олійник