«Майн кампф», можливо, це найбільш зловісна з коли-небудь написаних книг. Її автор, Адольф Гітлер, несе відповідальність за найстрашніші злочини в історії людства, які забрали мільйони людських життів.
«Mein kampf» (в перекладі з німецької «Моя боротьба») являє собою двотомне видання, перший том якого побачив світ в 1925 році. В цій книжці Гітлер, тоді ще лідер маргінальної партії НСДАП, подав свою автобіографію, а також розлого і відкрито представив свою ідеологічну й політичну програму (ідея про німців як вищу расу, антисемітизм і заклик до знищення євреїв як джерело всіх, заклик до підкорення інших народів, програма захоплення «життєвого простору» і побудова Тисячолітнього Рейху). Він почне її послідовно втілювати у життя після приходу до влади у січні 1933 року, коли стане канцлером Німеччини, що, в кінцевому підсумку, призвело до Другої світової війни – найбільш руйнівного і найкривавішого конфлікту в історії.
Після 1945 року в рамках процесу денацифікації опус Гітлера було офіційно заборонено, а авторські права передані уряду Баварії, їх термін сплинув 31 грудня 2015 року. Слід сказати, що все це не завадило публікуванню напівлегальних або нелегальних видань і перекладів цієї книги в цілому світі. Проте, в світлі того, що на «Майн кампф» вже не поширювалися авторські права, постало питання про наукове видання книги, де б було дано відповідне пояснення ідеології нацизму крізь призму гітлерівських злочинів. В 2016 році в Німеччині вийшло друком перше у світі наукове видання «Майн кампф», опубліковане Інститутом новітньої історії в Мюнхені, зі згоди Центральної ради євреїв Німеччини.
В кінці січня в Польщі з’явилося друге у світі критичне видання книги Адольфа Гітлера, що викликало і супроводжується гострою дискусією з приводу доцільності публікації книги, яку не раз називають «біблією нацизму». Видавництво «Bellona», а також професор на, переконують, що мета проєкту суто науково-педагогічна, і що воно повинне служити нагадуванням і пересторогою перед тоталітаризмом.
Які ж аспекти, з перспективи сьогоднішнього дня, можна знайти в «Майн кампф» як пересторогу, щоб історія не повторилася? Які сюжети в цьому товстелезному опусі Гітлера важливі з перспективи загроз для демократії та відкритого суспільства, прочитання яких повинно послужити роздумам?
Ці питання я адресував професору Крулю, якого й запросив до розмови про польське критичне видання «Майн кампф»:
Як Ви знаєте, у вступі я подав одну з причин, які мене схилили взятися за цей текст, а саме - переконання, що це не лише історичний текст, який належить до історії — тут можна дискутувати щодо того, чи він належить, чи ні до «смітника історії» – але ця книга може теж служити нагадуванням для сучасних і прийдешніх людей, бо показує, як нищиться демократична система.
В «Майн кампф» прописані численні постулати, метою яких є побудова тоталітарної системи. Там є така формула, яка розвинута в декількох розділах під назвою «фолькістовська держава» [Völkische Bewegung-народний рух – прим.]. Тобто, мова про державу, яка, по-перше, буде антидемократичною, по-друге- антисемітською, по-третє — антиліберальною, по-четверте — антикомуністичною. Коротко кажучи, це формула тоталітарної держави, яку, на жаль, побудовано в Німеччині після 1933 року.
Ця книга показує складові цієї держави і як їх потрібно втілювати, що було зроблено, на жаль, з успіхом і з перспективи цілей Гітлера. Цілий ряд тез цієї книги, треба знову ж додати, на жаль, реалізовано.
Історик також торкнувся відомого гасла Lebensraum, яке займало важливе місце в мисленні Гітлера та геополітичній програмі нацистів:
Мова про ідею боротьби за «життєвий простір» на Сході і там чітко вказується на Росію і на якісь досить загадкові «залежні від неї сусідні держави». Я довго думав, як це інтерпретувати. Тут немає ясності. Це свого роду недомовка. Адже, якщо Гітлер мав на думці Україну і Білорусь, як терени сусідні для Росії, то вони не були державами, а він чітко пише про «сусідні держави». Якщо ж він писав про сусідні держави, які тоді існували в Центрально-Східній Європі, то тут треба розглядати варіант з Польщею або балтійські республіки. Це були сусідні держави, але вони не були підпорядковані Росії. Тому в цьому сформулюванні є великий знак запитання.
Я це інтерпретую як певну неясність, яка вийшла у Гітлера випадково, позаяк він на цій проблематиці не розумівся або ж це було зроблено ціленаправлено. Тобто, Гітлер ще не вирішив, як буде реалізуватися постулат про «життєвий простір». Зрозуміло, що ціллю була Росія. Проте перед Росією лежали сусідні держави. І тут вимальовуються дві можливості. Тобто, або ці «сусідні держави» береться зі собою у похід, і з ними є співпраця в плані нападу на Росію або їх знищується, і, перепрошую за вислів, «по трупі Польщі» йдеться походом на Росію.
Ця проблема не була вирішена у другій половині 20-х років, коли писалася книга “Майн кампф”. Як відомо, цю проблему вирішено ранньою осінню 1939 року, коли Гітлер вдарив спочатку по Польщі, а потім через деякий час він наніс удар по Росії. Отже, це дуже суттєвий момент, на який варто звертати увагу.
В своїй книзі Гітлер будує образ ворога в постаті передовсім єврея, жидо-комуни, а також пропагує ідею смертельної боротьби рас, в якій слабші приречені на знищення. Історик відзначає, що ці та інші речі майбутній фюрер не вигадав сам, а звернувся до багатої попередньої традиції расизму:
Це все не є оригінальними ідеями Гітлера. Це все міститься в різного роду програмах і постулатах крайньоправих рухів, які були в Німеччині від другої половини ХІХ століття. Поточно говориться про всенімецький або пангерманський рух і також фолькістовський рух, що став зразком для творення фолькістовської держави. Це рухи, які становлять різновид радикального правого німецького націоналізму, який розгорнувся, починаючи з другої половини ХІХ століття. І ті всі постулати, про які Ви згадали, там відображені. Гітлер в цьому плані не вигадав нічого нового. Так само і не він є автором гасла про здобуття «життєвого простору» на Сході, бо перед ним це проголошувало декілька людей, але особливо це стосується однієї з них. Мова йде про тогочасного політолога, що вивчав питання геополітики. Його звали Фрідріх Ратцель. Саме від Ратцеля Гітлер перебрав це гасло. Словом, програма Гітлера не є оригінальна, але вона була сконструйована у вигляді тикаючої бомби, бо там маса запальних елементів. Гітлер вважав себе соціал-дарвіністом і він виходив з погляду, що у світі йде боротьба сильного зі слабшим. І це жорстока боротьба — перемагає сильний, а слабший не просто повинен визнати вищість переможця, але й повинен загинути. І саме тому Гітлер так акцентував увагу на питанні сили, насилля і вважав, що лише германська раса, як вища раса має право до життя, бо вона сильніша і повинна перемогти слабших. Передовсім йому йшлося про євреїв і під цим також розумілося слов’ян. Коротко кажучи – це всі меншовартісні з расової точки зору нації .
Все це, на жаль, доробок расознавців, які працювали в рамках націонал-соціалізму, писали вчені книги, займали суттєві позиції в німецькому науковому житті після 1933 року. Вони надавали аргументи для реалізації тої програми, яка, треба сказати, в початковому, ембріональному вигляді прописана в «Майн кампф».
Виникає питання, чому політичні еліти західних демократій не надали належної уваги всьому тому, про що Гітлер відкрито писав в «Майн кампф», зокрема про майбутню світову війну? Чи можна припускати, що до Гітлера як канцлера Третього Рейху було серйозне ставлення, і легковажне у випадку Гітлера, як автора цієї книжки? Мовляв, все це ексцентризм й істерія, але не більше. Професор Круль:
Знаєте, як Гітлер вже став канцлером, то не можна говорити про таке роздвоєння. Це ще раніше можна було говорити про людину, охоплену манією величі і що його програма – це якась абсурдна фантазія. Проте, коли Гітлер, за колосальної підтримки свого суспільства, стає канцлером і починає реалізовувати цю програму, то в якийсь момент повинен був загорітися тривожний сигнал. Якщо це й сталося, то це було категорично занадто пізно. Можна стверджувати, що це сталося у 1939 році і західні країни після розділу Чехословаччини, сказали: «Ні! Кінець!». Але це було вже занадто пізно – німецька військова махіна вже розігналася. Вже відбулися переговори Гітлера з Польщею, і Польща відмовилася йти походом на схід разом з Німеччиною. І була альтернатива як «йти на Росію» і «підпорядковані їй сусідні держави», яка міститься в «Майн кампф». Тобто, тут або йти на Росію з Польщею, або через її труп. Ми, зрозуміло, перебуваємо в кращій ситуації, бо знаємо, що відбулося, але тоді не було тих проникливих умів. І це незважаючи на те, що чимало літераторів, скажімо, брати Манн, Томас і Генріх, а особливо Томас, били на сполох і апелювали до світової громадськості. Як відомо, Томас Манн опинився в еміграції і звідти звертався зі зверненням, мовляв погляньте на цього пройдисвіта і невдаху, подивіться, що він витворяє і як йому вдається досягати свого. На жаль, це не було почуте. Як сьогодні говорять німці, «Майн кампф» - це «книга ганьби» тогочасних еліт. Вона свідчить про їхню майже злочинну безрадність, злочинний брак уяви. «Майн кампф» показує непояснювальне нерозуміння того, що ніс зі собою Гітлер.
Я особисто вважаю, що ця книга повинна нас тримати постійно насторожі. Особливо, коли хтось вже бере палець. Треба бити на сполох: «погляньте, він вже взяв палець, але ціла рука ще вільна» і вже в цей момент треба реагувати.
Матеріал підготував Назар Олійник